Питання української зовнішньої політики, точніше якою вона має бути, поставало у нашому інфополі вже дуже давно. Але більшу частину нашої незалежності наша влада обмежувалась відомим самообмежувальним принципом "чужого нам не треба", до 2014 року знаходячись у фарватері російської зовнішньої політики, а після Революції у фарватері вже західної. Причому в плані власних геополітичних інтересів ми все ще настільки не суб'єктні, що просто повторюємо позицію більш сильних гравців, хоча шкідливість цього шляху стає все більше всім очевидною, і останнім часом навіть ліберальні видання (Європейська правда) почали наголошувати на необхідності самостійної геополітичної позиції. Тож, якою вона має бути?
Про українську націоналістичну геополітику писали багато ще у 30-40х роках минулого століття, найвідомішими авторами цього напряму були Юрій Липа та Михайло Колодзінський. Вони наголошували не тільки на провідній ролі України у регіональній та навіть світовій політиці (Колодзінський), а й окреслювали можливі напрями нашої геополітики. Будь-яка геополітична система має провідний вектор (основний напрям експансії), допоміжні вектори (потрібні для досягнення головної мети) та неважливі вектори (потенційно важливі у випадку стрімкого розвитку подій). Так от, провідним вектором української геополітики Липа окреслив Причорномор'я та північний схід Європи, а Колодзінський наполягав на посиленні українського впливу та поширенні української території на Центральну Азію. Очевидно, що зараз всі ці роботи не є актуальними, бо з моменту їх написанні пройшло вже 80-90 років, і змінились світові обставини.
Тому, Україні потрібна нова геополітична стратегія, яка допоможе нам зайняти панівне становище у Європі та стати однією з провідних держав світу.
Основним принципом нової української геополітики є Принцип політики на всі 4 сторони — тобто, жоден регіон світу не повинен залишатися поза увагою України. Безумовно, ми матимемо пріоритетні для нас напрями, але більшість регіонів світу мають бути охоплені загальним баченням та стратегією. Тепер, настав час поговорити про основні напрямки української експансії.
Основний напрям геополітики
Почнемо з питання характеру української експансії. Сьогоднішня великодержавність це не стільки про території, населення та військову силу, а про економічну, політичну та культурну експансію. Так, до прикладу, Південна Корея є постачальником культурного продукту для усього світу, має одну з найсильніших економік та 7 в світі армію, але невелику територію. І ніхто в світі не може сказати, що Південна Корея є неважливою країною на світовій арені. Україна має більшу територію та більший потенціал, щоб провадити схожу експансію, але навіть більших масштабів.
Пріоритетним напрямком української великодержавної експансії є так звана Нова Східна Європа — величезний регіон, що утвориться у разі дезінтеграції та розпаду Російської Федерації на окремі держави нині поневолених народів. На даний момент лише Україна зацікавлена в знищенні цього євразійського мультикультурного монстра, тоді як європейські держави перебувають у вічній "стурбованості" щодо долі ядерної зброї та визначеності кордонів майбутніх держав. Тоді як для нас питання розпаду РФ є питанням життя та смерті — або ми стаємо регіональним провідником, або ми постійно потерпаємо від російської агресії. Тому ми зобов'язані підтримувати усі проекти, спрямовані на розпад РФ, і за потреби підтримувати збройно та фінансово усі повстання на їх території. Цю політику буде влучно назвати "Неопрометеїзм" — як відсилку до польського проекту розділення російсько-радянської імперії часів Пілсудського. Той проект мав служити цілям польської експансії, тоді як неопрометеїзм буде служити меті остаточної перемоги України над світом московського варварства.
Після розділу РФ на незалежні держави відтоді вільних народів, Україна має ствердитись серед них як держава-визволителька і головний культурний та економічний центр. Землі Східної Європи до Урала історично є найбільш природнім шляхом для української експансії, і цей шлях був визначений ще князями Святославом Завойовником та Володимиром Великим. Після розпаду РФ Москва однозначно втратить як декілька мільйонів населення, так і значну частину свого впливу разом зі столичним статусом, тому ніщо не буде заважати українським бізнесменам — розширювати бізнес у нових державах, українським спеціалістам — допомагати створювати державні інституції, українським продюсерам та режисерам — продавати на тих територіях українську музику та фільми.
Своєрідним випробувальним майданчиком української експансії може стати Білорусь — країна, історично найбільш дружня до України та українців. Вона є очевидним ключем до Інтермаріуму — майбутнього Союзу Трьох Морів, головного союзу, що має утворити Україна. Ми маємо всіма засобами, включно з військовими, скинути колабораційний режим в Білорусі і допомогти затвердитись проукраїнській владі. Після цього у Білорусі настане період націєтворення, і український культурний продукт та український бізнес може стати для них альтернативою російському, що домінує у них на даний момент. Інтермаріум як Союз східноєвропейських країн з великим потенціалом до розширення у Нову Східну Європу буде основним інструментом впливу України (а також Польщі та Білорусі) на Європу та світ, та стане лабораторією відродження європейської гегемонії.
Допоміжні вектори геополітики
Близький Схід та Північна Африка
Цей регіон є важливим, оскільки починається він буквально через Чорне море — тобто, Україна знаходиться буквально біля Близького сходу. І наш вплив тут має бути визначальним. Цей регіон останні десятиліття є ареною протистояння США, РФ, Туреччини та Ірану, і Україна теж мусить взяти участь у цьому протистоянні. В першу чергу, заради ослаблення впливу РФ — ми бачимо, як швидко впав режим Асада в Сирії, і це безумовно гарний крок. Тепер нам важливо не поривати зв'язків з Сирією, бо ця країна (як і весь регіон) залежить як від поставок українського зерна, так потенціально і від поставок української зброї та іншої виробничої продукції. На цьому ринку тут ми маємо замінити РФ та Іран. У майбутньому Україна повинна продовжити політику підтримки проукраїнських опозиційних та мілітарних формувань, в першу чергу збройної опозиції у Лівії та Судані і монархічної опозиції в Ірані, який у випадку повалення ісламського режиму може стати провідним союзником України в цьому регіоні. Для цього важливий український контроль на Кавказі, в першу чергу над новими державами Північного Кавказу та традиційно дружньою до нас Грузією. Потенційним ворогом у регіоні може стати Туреччина: якщо турецька влада не зміниться, або не змінить свою неоосманіську політику, то варто очікувати повномасштабного україно-турецького конфлікту у Чорному морі, з неочікуваними наслідками для регіону.
В Африці південніше Сахари основним напрямком експансії України є економічна. Африка багата природніми ресурсами, причому одна частина з них активно розробляється здебільшого китайськими компаніями, а інша частина досі не розвідана по різних причинах. Для України становлять інтерес поклади нафти у Західній Африці, уран у Сахарі та рідкоземельні метали у Центральній Африці. На території Нігеру та Малі знаходяться кам'янисті плато з покладами уранової руди, навколо яких кочують туареги — народ, що довго бореться за власну незалежність і вже виказав свою лояльність до України. Україна обов'язково має підтримати рух туарегів за незалежність, щоб отримати як максимально лояльний проукраїнський режим в серці Сахари, так і доступ до уранових руд, потрібні нам для розвитку атомної енергетики та створення ядерної зброї. В інших країнах Чорної Африки Україна має робити ставку на повстанські рухи, які можуть прийти до влади з українською допомогою, і дозволити українським компаніям видобувати на своїй території корисні копалини. Головним інструментом української геополітики у цих регіонах (і в усіх інших конфліктах) має бути Український Іноземний Легіон накшталт французького, який зможе як підтримувати лояльні Україні уряди, так і вести самостійні бойові дії.
Центральна Азія
Знаходячись в самому центрі Євразії, Україна є так званим "хартлендом" — серцевинною землею, володіння якою є найважливішим чинником для континентального панування. Україноцентричну версію цього погляду на євразійську геополітику виклав ще Михайло Колодзінський у своїй військовій доктрині — розширення українських кордонів аж до земель Казахстану, з потенціалом розширення далі аж до Тихого океану (!). Нинішня ситуація майже не змінилась. Україні потрібні могутні транспортні і логістичні коридори з країнами Центральної Азії, в першу чергу з Казахстаном та Узбекистаном, які будуть проходити по землях, на яких проживають донські козаки — народ, потенційно дружній Україні, але який легко може обернутись проти нас. Тому для майбутньої націоналістичної України важливою задачею буде тісна інтеграція Кубані та Козакії у своє політичне та культурне поле, з потенційною можливістю інтеграції в склад нашої держави.
Для чого потрібні ці коридори? В першу чергу, для торгівлі з країнами Центральної та Далекої Азії, а також для поставки ресурсів з регіону до України. Надважливим завданням є підтримка дружніх союзницьких відносин країн Центральної Азії та України, шляхом політичних, військових та економічних союзів. Головними ресурсними країнами можуть стати багатий на ресурси але слабкорозвинений Таджикистан та Афганістан, що має у своїх горах величезні нерозвідані запаси цінних металів та корисних копалин. Але для того, щоб добувати їх, потрібно спочатку встановити довготривалий мир та стабільність в цій країні, що навряд чи можливе з талібами, які навряд чи погодяться віддати свої ресурси іноземцям. Тому, для України важливою є підтримка антиталібських сил в Афганістані, що за аналогією з Близьким Сходом та Африкою можуть створити лояльний проукраїнський режим, що дозволить нам відкрити афганські ресурси для власних потреб.
Для торгівлі з країнами Далекого сходу головною перепоною є Китай, що реалізує власний проект Нового Шовкового Шляху і бажає як в Середньовіччі контролювати усю континентальну торгівлю. Північніше Китаю лежить нейтральна Монголія, а на Заході Китаю лежить Східний Туркестан (кит.Сіньцзян) — ключовий регіон для всіх китайських інфраструктурних проектів, які реалізуються коштом уйгурського народу — маленького етносу, що бореться за власне існування у китайському електронному концтаборі. Незалежність Уйгурстану є одним з найважливіших кроків до ослаблення КНР, і Україна тут має докласти всі можливі зусилля, щоб підтримати уйгурський національний рух, озброїти його та повести збройну боротьбу проти китайських комуністів, що дозволить нам розширити українську сферу впливу аж до Далекого сходу — як і передбачав сл.п Колодзінський.
Далекий Схід
Далекий Схід у наш час є місцем концентрації новітніх технологій та фінансів. Тому Україна має бути присутньою в цьому регіоні, щоб мати доступ до перспективних технологій та інвестицій. Головними нашими союзниками тут мають бути Японія та Південна Корея — ці дві країни є економічними локомотивами регіону, і в той же час вони в певній мірі є конкурентами КНР. Комуністичний Китай же є одним з головних ворогів України, що загрожує не лише нам, а й всьому іншому світу. Тому він має бути ослаблений усіма можливими засобами, в першу чергу завдяки підтримці незалежності Тибету на додачу до підтримки уйгурських сепаратистів, обмеженнями на ввіз певних китайських товарів та підтримці панкитаїських тенденцій на Тайвані, тобто повалення комуністів та відновлення влади Китайської Республіки, але без Тибета та Сіньцзяна.
Окрім Китаю, в цьому регіоні також намагається грати РФ, в першу чергу підтримкою м'янманської хунти. Україні вигідна підтримка бірманського альтернативного уряду та його повстанських сил, бо у випадку їх приходу до влади ми матимемо дружній режим у регіоні, у якому зазвичай грають КНР та РФ. Тут Україна має замінити РФ та Китай на ринку озброєнь, в тому числі для Індії, Пакистану та інших країн регіону, де ми вже маємо відповідні контакти, наприклад з Таїландом.
Західна Європа та Америка
Західна Європа зараз є місцем, яке проїдає залишки своєї колишньої економічної та політичної могутності, натомість занурюючись у вир величезних проблем з іноземною міграцією, зниженням доходів населення та економічною стагнацією. На цьому фоні європейський виборець очікувано правішає, звертаючись до правих популістів проросійського та прокитайського толку, тоді як проукраїнські праві партії залишаються у становищі маргіналів. Якщо Україна хоче здобути політичний вплив на країни Західної Європи, то ми маємо осідлати тренд на правішання європейського громадянина, підтримуючи проукраїнські праві сили, допомагаючи їм з розкруткою, обміном досвідом та, можливо, фінансами. У випадку, якщо у більшості країн Західної Європи (тобто тієї Європи, яка не входить у концепцію Інтермаріума) до влади прийдуть проукраїнські праві, то націоналістична Україна з легкістю займе провідну позицію в Європі, об'єднуючи країни Європи у новий, справедливий, децентралізований союз, який разом з тим зможе зайняти роль потужного світового гравця.
Щодо Америки — Україна в силу географічної віддаленості не має прямих важелів впливу на цей регіон. Але ми зараз живемо у час глобального світу, і створення лобістських груп та підконтрольних організацій в інших країнах стало в декілька разів простіше. Зараз США потроху втрачають свій вплив на світ, в першу чергу через недальновидну політику Дональда Трампа: вже зараз видні загальні обриси його політики, які в довгостроковій перспективі можуть дуже сильно нашкодити американській гегемонії. Тому, мета як України, так і цілої Європи — зробити так, щоб США якогомога менше лізли у справи за межами регіону. Роль нового гегемона має взяти на себе Інтермаріум з Україною на чолі, який своїм впливом утворить новий союз європейських держав (замість бюрократичного централізованого ЄС) з країнами Західної Європи, щоб спільно вирішувати ті питання, які зараз майже одноосібно вирішують США.
Такими є приблизні обриси нової української геополітики. Якщо українці будуть дивитись на світ виключно з української перспективи та з позиції українського інтересу, то Україна стане могутньою, як ніколи. А духу нам не займати — апостол Андрій 2 тисячі років тому передбачив появу на Дніпрі величного міста, що збере навколо себе всі народи і понесе істину в світ. І цим містом буде наш Золотоверхий Київ, що своєю величчю кличе Україну до того, щоб підкорити світ і принести йому правду та істину, щоб відродити його з розрухи та безпорядку, і щоб оновити людство для кращого майбутнього!
