13.03.2022

Це дата написання цього вірша, знайшла в нотатках.

Діти рабів, катів онуки.

Давно не мазали у крові руки?

Давно не чули крики болю,

Та й не ламали людям долю?

За що нам всі оці страждання.

За що зламали нам життя й бажання?

Ми жили в мирі, ми всміхались,

Поки до нас ви не пробрались.

І ось руїна з попелом змішалась,

Дитяча посмішка з лиця забралась,

І тільки жаль, заповнив очі,

А серце б‘ється що є мочі.

Ми встанемо, і ми підемо,

Своє по праву заберемо.

Повернуться усі додому

І край розквітне по новому.

Барвисті трави зашумлять,

Дуби й тополі зариплять,

Сміх понесеться по країні,

І слава стане нашій милій Україні!

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Анастасія
Анастасія@no_money_no_honey

6Прочитань
1Автори
0Читачі
На Друкарні з 1 травня

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається