Це дата написання цього вірша, знайшла в нотатках.
Діти рабів, катів онуки.
Давно не мазали у крові руки?
Давно не чули крики болю,
Та й не ламали людям долю?
За що нам всі оці страждання.
За що зламали нам життя й бажання?
Ми жили в мирі, ми всміхались,
Поки до нас ви не пробрались.
І ось руїна з попелом змішалась,
Дитяча посмішка з лиця забралась,
І тільки жаль, заповнив очі,
А серце б‘ється що є мочі.
Ми встанемо, і ми підемо,
Своє по праву заберемо.
Повернуться усі додому
І край розквітне по новому.
Барвисті трави зашумлять,
Дуби й тополі зариплять,
Сміх понесеться по країні,
І слава стане нашій милій Україні!