не зав’язуй зі мною вузлів
вони казали що найліпше – біля води
але не знають, кому від неї судиться померти
не підозрюють скільки крові і неможливості в собі несе нескінченний потік
дитиною збирала плоди з дерев
і кора залишала подряпини
так і рана нашого контакту сукровить
недосказаністю
через призму зображення
світ каже:
наміри мають бути визнані і побачені іншим
інакше яка тоді їхня роль
в долонях несу обережно слова
які ми розсипали сказавши один одному
я люблю тебе
стає боляче
коли ти не збираєш залишки
але мене тішить сонце:
адже я знаю
що воно встає
на сході