Збреши мені, скажи, що любиш
Воно і добре, що змовчав
Невже не прийдеш більше, і не приголубиш?
Так от, що усміх той твій означав…
Ми ж були разом, ти і я, удвох
Й не було нам незгоди
Моментів радісних скільки було, ну а холодних, а нещасних-то стількох?
Вкладали ми з тобою ненадійнії угоди
І от, тепер сама, брудна й самотня
Покинув, як кидаю я, безмовно
Але нічого, я ж «Твоя», така самодостатня!
Та все одно чекаю, сподіваюсь я невтомно-молитовно
Мовчу через тебе я, нудьгую
Волосся на пальці кручу і видихаю
А пам’ятаєш, як підібрав мене вбогую і босоногою?
Ох, мій хороший, я просто конаю!
Нам би з тобою до Риму, чи, мабуть, в Париж!
Така мелодрама достойна навіть роману!
Але, серед усіх паризьких дивовиж
Ти завжди обирав свою дурненьку мене, твою хитру лисицю-оману
Я не любила тебе, як шкода
Та сильно і щиро сумую, шкода
В наших стосунках була свобода
Тепер, життя для мене ніби негода
От і пішов ти до дупи, цьомкаю в твої мною улюблені щічки😭😭😭😭ну ти і гівнюк😭😭😭😭😭😭
