Я бачив рани,
Гоїть котрі лише сіль
І сіль же розтинає
Мені вдалось помітити рух світла
На її руках
Мої ж були більше подібні розп'ятому.
Шукай її тепер в асфальтових дворах,
Ходи-блукай там манівцями
Сповідуйся тепер їй тихо,
Як останній крок
Сповідайся їй саме зараз,
Поки ще кров стікає з рани
Деревом, фарбує білий пісок
Прощай її тепер так,
Як прощають утому:
Неначе сонце,
Що підсвічує альтани,
Неначе пам'ять,
Що дає життя
Усьому мертвому
Та усьому живому.
Вона тепер не сміє сюди приходити
Тріском льодів розірве тишу крижаного поля
Я б не боявся, коли б точно знав
Це подорож у глибини внутрішнього світу, де кожна емоція — це хвиля, кожен крок — це виклик, а сила прихована за незліченними гранями власної сутності. Це мій шлях до прийняття себе, зіткнення зі страхами та відкриття потужної енергії, яка вирує всередині.
Втечею від небажаного, може слугувати будь-що. Ховатися можна за скелями, дерев'яними уступами, та будинками в пошуках ковтку, для переведення серця
Це подорож у глибини внутрішнього світу, де кожна емоція — це хвиля, кожен крок — це виклик, а сила прихована за незліченними гранями власної сутності. Це мій шлях до прийняття себе, зіткнення зі страхами та відкриття потужної енергії, яка вирує всередині.
Втечею від небажаного, може слугувати будь-що. Ховатися можна за скелями, дерев'яними уступами, та будинками в пошуках ковтку, для переведення серця
