Я частина твоєї прози,
ти ж моєї поеми.
Ти ще не визначився з жанром,
а я з об’ємом.
Твоя проза тверда, мов каміння,
моя поема м'яка, як дим.
Я накриваю тебе , ніби ковдрою,
і ти надихаєшся цим.
Те, що в мені легке і невловиме,
в тобі знаходить форму й вагу.
Те, що в твоїх глибинах мовчить,
виривається в мені на свободу.
Ми даємо один одному те,
чого нам самим бракує —
ти мені грунт, я тобі вітер,
і тільки так наше «тут і зараз» існує.
