Я частина твоєї прози,
ти ж моєї поеми.
Ти ще не визначився з жанром,
а я з об’ємом.
Твоя проза тверда, мов каміння,
моя поема м'яка, як дим.
Я накриваю тебе , ніби ковдрою,
і ти надихаєшся цим.
Те, що в мені легке і невловиме,
в тобі знаходить форму й вагу.
Те, що в твоїх глибинах мовчить,
виривається в мені на свободу.
Ми даємо один одному те,
чого нам самим бракує —
ти мені грунт, я тобі вітер,
і тільки так наше «тут і зараз» існує.
Історична драма нашого буття
Це подорож у глибини внутрішнього світу, де кожна емоція — це хвиля, кожен крок — це виклик, а сила прихована за незліченними гранями власної сутності. Це мій шлях до прийняття себе, зіткнення зі страхами та відкриття потужної енергії, яка вирує всередині.
Цей вірш — протистояння із світом у його найтемнішому прояві. Це історія про спроби маніпуляцій, тиску й обмежень, які накладає реальність, і про незламний дух, що відмовляється підкорятись.
Віршем хочу звернути увагу на проблему самотності, яку більшість вважають чимось поганим. Але на моє переконання, саме комфортне перебування наодинці з самим собою - одне з найкращих вмінь.
Красиво ❤️
Віршем хочу звернути увагу на проблему самотності, яку більшість вважають чимось поганим. Але на моє переконання, саме комфортне перебування наодинці з самим собою - одне з найкращих вмінь.
