Я частина твоєї прози,
ти ж моєї поеми.
Ти ще не визначився з жанром,
а я з об’ємом.
Твоя проза тверда, мов каміння,
моя поема м'яка, як дим.
Я накриваю тебе , ніби ковдрою,
і ти надихаєшся цим.
Те, що в мені легке і невловиме,
в тобі знаходить форму й вагу.
Те, що в твоїх глибинах мовчить,
виривається в мені на свободу.
Ми даємо один одному те,
чого нам самим бракує —
ти мені грунт, я тобі вітер,
і тільки так наше «тут і зараз» існує.
Бо внутрішній критик - це теж я)
Ніби мотузки — на тілі й на шиї,на стопах, на спині, сідницях і грудях, я гублюсь у мінному полі бажань.
Я - достатня умова для свого існування
Моїй подрузі Уляні Кащій - найсміливішій людині, зі знайомих мені, та її страхам, що спіткають і найвідважніших.
душа це те, що з’являється саме тоді, коли в кишені лишаються тільки дірки...
Я написав дещо божевільне, чи може геніальне? Не знаю, але краще шаленство у голові, аніж порожнеча.. Я не знаю де публікуватися. Не знайшов активного середовища взаємодії автора з читачами, а мене цікавить саме зворотне спілкування.
Красиво ❤️
Моїй подрузі Уляні Кащій - найсміливішій людині, зі знайомих мені, та її страхам, що спіткають і найвідважніших.
душа це те, що з’являється саме тоді, коли в кишені лишаються тільки дірки...
Я написав дещо божевільне, чи може геніальне? Не знаю, але краще шаленство у голові, аніж порожнеча.. Я не знаю де публікуватися. Не знайшов активного середовища взаємодії автора з читачами, а мене цікавить саме зворотне спілкування.
