Я хворію самотністю.
Як люди хворіють грипом.
Тільки вона — не минає за сім днів,
не минає за місяць,
не минає за рік.
Це — хронічний стан серця,
яким мене хтось нарік.
Хтось,
хто позбавив мене безпеки буття.
Хтось,
хто сказав, що життя — це боротьба.
Хтось,
хто посіяв у голові думки, що всі зранять.
Хтось,
хто впевнив: ніхто і нічим не зарадить.
Хтось,
хто посадив у мені сад тривог.
А цей хтось — це я.
І це до себе монолог.
У вірші йдеться про відновлення і пошук надії після важких часів. Паростки, що проростають з попелу, символізують прагнення до світла і нового життя. Головний герой згадує про свій досвід, ховаючи нектар, який хоче поділитися з іншими.
Моя співрозмовниця - яскрава представниця постмодерну, яка останнім часом засяяла на українському літмузичному небосхилі. Її підхід до творчого самовираження - це естетика, мудрість, романтизм, високі цінності, відчуття єдності з людством та природою.
У вірші йдеться про відновлення і пошук надії після важких часів. Паростки, що проростають з попелу, символізують прагнення до світла і нового життя. Головний герой згадує про свій досвід, ховаючи нектар, який хоче поділитися з іншими.
Моя співрозмовниця - яскрава представниця постмодерну, яка останнім часом засяяла на українському літмузичному небосхилі. Її підхід до творчого самовираження - це естетика, мудрість, романтизм, високі цінності, відчуття єдності з людством та природою.
