Здається, нарешті я розумію значення слова, що собою позначає абсолютне прийняття. Я звикла вважати, що це одна з трагедій роду людського, але справжньою трагедію є цей самий рід. Ніщо не приносить такого полегшення, як прийняття. І якщо ми не здатні прийняти чогось, якщо називаємо це прокляттям — отже, ми слабкі. Отже, ми не зрозуміли самої суті любові, що й полягає, власне, в любові. Це мотив, а не мета. Розчарування породжується від програної цілі, не від стимулу.
Одним із вічних питань є сакральне "любити чи бути тим, кого люблять?". Для себе я знайшла відповідь. Любити — означає відчувати. А що є показник нашого життя, як не почуття? Від чого народжуються спогади, пригріті біля серця, як не від цього крихкого поняття? Бути тим, кого люблять, означає брати життя з чужих рук, розчинитися в них і, певно, так і не пізнати самого себе.
Тому що врешті-решт не має значення, що роблять інші, важливими є лише твої власні діяння.
