5 коротеньких творів на Аркуші, від Наталії Васильєвої, які вразили мене
Наталія Васильєва українська авторка, яка демонструє неабияку жанрову й стильову гнучкість.
Сторінка авторки https://arkush.net/user/881
Її тексти можна умовно поділити на лірично-філософські мініатюри, соціально-психологічні та метафоричні притчі чи щось схоже на них. Її герої, звичайні люди у великому світі, які шукають своє місце або борються з відчуженням, буденністю й самим собою.
« Трамвай»
Текст справляє враження легкої, теплої іронії й водночас пронизаний щирістю і світлою самотністю. Він написаний живою мовою, сповненою емоцій і тонких спостережень за дрібницями міського життя.
Авторка зуміла передати атмосферу зимового міста з його трамваями, холодом, вітром і людьми, що заглиблені у свої думки й турботи.
«Дим від котельної втомлено лягає на місто», «пакети випереджають машини» — це образи, знайомі кожному, хто бодай раз стояв на зупинці в морозний день. Усе це не просто фон, а живе дихання міста, у якому розгортається маленька особиста історія.
Перш за все вражає образність. Радість від простого жесту : показати язика — порівнюється з великою жовтою повітряною кулею. Це несподіване й водночас влучне порівняння, яке викликає посмішку й одразу налаштовує на легкий, грайливий лад. Здається, що навіть у холодну пору року авторка шукає приводи для радості серед буденності.
Невелика сцена з відром і обуреним жіночим голосом дуже влучно змальовує атмосферу в трамваї. Незграбність і двозначність фрази породжують сміх у салоні й миттєво ламають напруженість звичайної поїздки. Сцена написана динамічно, вона звучить правдиво й щиро.
Частина з підморгуванням і показуванням язика. Ця сцена ніби підводить риску під цією історією, додаючи їй теплої людяності. Навіть у холод і сірість міського дня, герої знаходить спосіб для маленького флірту, гри, зв'язку з іншим.
І як же тонко передане розчарування в останньому рядку: «І що мені тепер робити?..» — ніби залишився легкий присмак суму після короткої миті радості.
Мені здалося, що трамвай у цьому творі виступає не просто транспортним засобом, а цілим мікросвітом зі своїми пасажирами, законами й ритмом.
« Бульбашки»
Глибоко емоційна, тиха і правдива оповідь про втому, самотність та безвихідь, з якими стикається людина, що доглядає за близьким.
Авторці вдалося передати не просто ситуацію, а цілий світ почуттів: складних, суперечливих, болісних.
В тексті відчувається приглушена тривога й виснаження. Опис бульбашок, що зникають у воді, — наче символ усього того, що розчиняється й зникає у житті героїні: надії, сили, спокій. Ця деталь тонко задає настрій і передає відчуття безсилля перед обставинами.
Сильний контраст між материнським «лягай спати» й тим, що сама мати потребує допомоги: ці слова — її останній порив любові й турботи, навіть коли сил майже не залишилося.
Вражає психологічна глибина портрета героїні. Вона вже майже не думає про себе, навіть зовнішність для неї втратила значення. Тягар турботи, тривоги, безсоння стер її власне «я», лишивши тільки обов’язок і любов.
Твір написаний простою, щирою мовою, що підсилює його емоційний вплив.
«Слоник з мармуру»
Теж глибокий та драматичний твір просякнутий післявоєнною тугою, спробами людей, що втратили все, віднайти бодай ілюзію дому й тепла у розбитому світі.
Авторка майстерно малює побут та внутрішній світ двох героїв Віктора й Віри, об’єднаних війною, втратою, самотністю, але роз’єднаних тим, як кожен з них намагається жити далі.
В сюжеті тонко розкриті зболені душі персонажів: хтось намагається втопити свій біль у спиртному, хтось — мовчки переживає власну трагедію.
Головний герой одразу постає чоловіком принциповим, з надломленою долею, замкнутим у своїх стражданнях. Жіночий персонаж — сильна й уперта, справжня сталева жінка блокадного гарту, яка йде крізь життя, зціпивши зуби. Їхня перша спільна ніч — не стільки прояв пристрасті, скільки взаємного прагнення хоч трохи зігрітися у цьому холодному світі.
Основна лінія твору — це поступове відчуження двох зранених людей. Віра одержима відновленням втраченого світу — через речі, через побутові дрібниці вона намагається повернути собі минуле, той «будинок у Ленінграді», якого більше нема.
Віктор же живе реальністю. Він щодня бачить смерть, біль, страждання і намагається рятувати інших. Його ранить те, що дружина ніби не помічає його боротьби, не розуміє його мук.
Героїня будує свій маленький світ із мармурових слоників і кавників, а герої живе роботою, серед поранених та тих, кому вже неможливо допомогти.
Сюжет твору сповнений дрібних деталей, що глибоко розкривають характери героїв: скромність і принциповість Віктора, практичність і впертість Віри, туга за втраченим, спроба повернути бодай часточку того, що забрала війна.
Мова оповідання жива, правдива, емоційна, з великою увагою до побутових дрібниць, які й творять тканину післявоєнного життя.
Твір залишає гіркий присмак.
« Канада, моя Канада»
Це зворушлива, сумна й багатошарова розповідь про людську самотність, силу спогадів і той особливий механізм самозахисту, який вигадує свідомість, аби вберегти серце від болю.
Авторка майстерно передає складність і драматизм внутрішнього світу літньої жінки, яка намагається зберегти гідність і віру в краще, навіть коли реальність невблаганно руйнує її ілюзії.
Історія Елеонори Гаврилівни, 74-річної жінки, яка живе спогадами про сина й онуків, що мешкають (чи то справді мешкають, чи то лише уявно) в Канаді.
Письменниця створює атмосферу глибокої ностальгії, теплої, але гіркої. Липовичі — місце, де час сповільнюється, де життя здається застиглим у минулому, як і спогади Елеонори. Її квартира, з фотографіями рідних, сувенірами й прапорцем Канади, стає символом її внутрішнього притулку, де реальність і вигадані історії переплітаються.
Елеонора сильна жінка, яка багато пережила й не хоче втратити сенс життя, навіть якщо він ґрунтується на напівправді або вигадках.
Вона пам’ятає життя, сповнене руху, подій, обов’язків. Але трагічна аварія змінила все — залишила їй зламане здоров’я й хитку пам'ять.
Особливо вражає те, як вона тримається за спогади, наділяючи свого сина Олега ідеальними якостями, навіть якщо реальність давно довела протилежне. Це зворушливо й болісно водночас.
Елеонора створює собі світ, у якому син турботливий, успішний, запрошує її в гості. Вона навіть вдається до театру для сусідів, аби не допустити руйнування цієї ілюзії. Її «подорожі в Канаду» — це ритуал порятунку себе від правди, яка для неї нестерпна.
Мова оповіді тепла, душевна, з нотками суму й співчуття. Фінал викликає цілий клубок почуттів.
«Канада, моя Канада» — це глибоко людяний і щемкий текст. Він змушує замислитися про старість, пам’ять, потребу в любові й прийнятті, про те, як часто ми будуємо для себе уявний світ, аби не впасти під тягарем реальності.
«Діонея мусципула»
Цікавий психологічний твір про ізоляцію, самотність і боротьбу з власною внутрішньою темрявою.
Він пронизаний неймовірною чесністю перед собою, де кожна дрібниця — краплі води з крана, потріскана стеля, старий рушник — стає символом замкненості й одночасно маяком на шляху до пошуку себе.
Авторка вражає точністю деталей і проникливістю у внутрішній світ героїні.
Неймовірно сильно письменниця описує переживання Таї в моменти тілесного й душевного оголення.
Вона бачить себе в дзеркалі не лише очима, а й дотиком: кожен шрам, кожна родимка стає для неї відправною точкою до переосмислення себе.
Болючий, але цілющий процес прийняття власного тіла і власної історії один з найсильніших моментів усього тексту.
Сюжет тонко й майстерно проводить читача через усі стани героїні: від гнітючої апатії й розпачу до поступового відновлення внутрішніх сил.
Здається, що кожен абзац — це маленький крок Таї назустріч собі. І цей шлях від відчаю до ніжного прийняття — головна цінність твору.
Сподобався фінал. Усвідомлення Таї, що тиша — це теж частина її, яку можна полюбити, дає надію.
Наталія Васильєва рідко пише про великі події; вона майстерно досліджує маленькі моменти й почуття.
ЇЇ творчість це глибоке й пронизливе дослідження людини в її повсякденності, мріях, спогадах і тривогах. Це своєрідна мозаїка з дрібних, але глибоких історій.
Тексти авторки залишають посмак легкого смутку, ніжної печалі, іноді тривоги.
Вони сповнені символізму й тонкої гри на емоціях. А ще й тишею й спогляданням, де за простими словами стоїть цілий всесвіт емоцій.
А ви читали щось з творчості авторки? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат на ресурсі https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#Хроніки_Книголюба #Наталія_Васильєва #відгукнакнигу #українські_письменники #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза #читаюукраїнськихавторів
