Всі цінувальники філософії з легкістю назвуть з десяток імен філософів, але, ймовірно, всі згадані постаті виявляться чоловіками. Можливо, хтось зможе згадати про Ханну Арендт чи Симону де Бовуар. Ця прикра ситуація склалася не через те, що жінки не вдавалися до філософування. Філософині завжди існували, але історія філософії схильна ігнорувати їхні імена. Напередодні місяця жіночої історії прочитайте про шістьох філософинь XVII-XIX століття, чиї твори перекладені українською мовою.
Сократ, Сковорода… Сожурне?
Сократ та Сковорода — парадигмальні образи філософа в західній та українській традиціях. Сократ асоціюється з відмовою від запису своїх міркувань для утривалення філософського діалогу та неодмінною іронією, Сковорода — з мандрівною філософією та Святим Письмом.
Сожурне Трус (бл. 1797-1883), американська філософиня, в особливий спосіб поєднує в собі ці риси. Вона народилася рабинею, з перших днів свого життя наче вже спійманою світом, і не отримала навіть базової освіти. Вона не записувала свої ідеї тому, що не вміла читати й писати. Іронію вона використовувала, щоб не втрачати сили духу і щоб за нею приховати свій гнів. Ставши вільною, — бо світ зловив її, але не зміг втримати, — вона почала мандрувати. У своїх подорожах вона поширювала християнські ідеї та боролася за свободу інших.
Як і у випадку з Сократом та Сковородою, філософію Сожурне неможливо розглядати у відриві від її біографії. Вона жила так, як філософувала, а її філософія глибоко вкорінена в її життєвий досвід. А досвід цей — це досвід людини, що поєднала в собі дві «найбільш ненависні людству риси»: вона була чорною, і вона була жінкою. Тож, на її погляд, проблема рабства та проблема прав жінок — це не дві, а одна й та сама проблема.
У цьому Сожурне випередила інтерсекційну та критичну теорії на століття: вона помітила взаємозвʼязок та взаємопідсилення різних форм пригнічення. Вона пропонувала феміністське прочитання Біблії. На її ж основі вона обґрунтовувала свої емансипаторні та аболіціоністські вимоги. Запитанням «Чи Бог мертвий?» вона вимагала від своїх співрозмовників довести своїми вчинками, що Бог живий — і вони діють перед його очима.
Забута половина зіркової пари
Хто не чув про Джона Стюарта Міла? Набагато менше людей знають про його співавторку та дружину, оригінальну філософиню Гарієт Тейлор-Міл.
Більшість ідей Тейлор-Міл викладала у працях, які писала разом з чоловіком і які виходили здебільшого під його імʼям, як-от «Принципи політичної економії» чи «Про свободу». Саме ці тексти значно вплинули на розвиток лібералізму у XIX столітті. Разом подружжя працювало над проблемами економічного розвитку, політичних прав, суспільного устрою тощо — через це буває важко відокремити ідеї однієї половини пари від другої.
Сам Міл писав про їхню співпрацю так:
Коли думки й міркування двох людей цілковито поєднані, коли вони щодня обговорюють будь-які моральні та інтелектуальні питання й осмислюють їх значно глибше, ніж це заведено робити у творах для загалу, коли вони виходять зі спільних засад і доходять висновків спільним розмислом — тоді [..] не має значення, хто з них тримає перо.
Втім, існує щонайменше один твір, який приписують самій Тейлор-Міл, — «Визволення жінок». У цьому есеї філософиня підтримує заклик американських активісток до зрівняння жінок у громадянських правах з чоловіками. Вона докладно обґрунтовує, чому абсурдно обмежувати права жінок, і стверджує, що лише повна свобода жінок та чоловіків зможе відповісти на запитання про «вроджені якості» та «належні сфери». Зрештою вона доводить, що стан підпорядкування однієї половини людства іншій, не лише є несправедливим, він також є шкідливим для всіх нас.
На жаль, цей есей усе ще не втратив актуальності.
Глуха й гучна: соціологія та філософія Гарієт Мартіно
Гарієт Мартіно (1802-1876) була зірковою авторкою XIX століття, піонеркою соціології та популярною інтелектуалкою. Першу статтю вона опублікувала в 19 років, критикуючи тогочасну систему освіти жінок на основі власного досвіду, а згодом почала заробляти на життя письмом. Її ілюстрована серія викладів політекономічних ідей продавалася краще за роботи Дікенса.
Ще підліткою вона почала втрачати слух, а згодом пережила важку хворобу. Вона зробила досвід хвороби та інвалідності аналітичним інструментом. У «Листах до глухих» критикувала слухоцентричність суспільства задовго до того, як це стало темою академічних дискусій. А в «Житті в кімнаті для хворих» вона показала, як медична та соціальна системи формують уявлення про здоров'я та хворобу.
Вона подорожувала США, Єгиптом, Палестиною та іншими країнами, щоб аналізувати відповідні суспільства. Ідеї Мартіно в галузі соціології випередили Дюркгайма та Вебера. Так, вона стверджувала, що суспільства треба аналізувати комплексно, а також порівнювати декларовані цінності та політики з реальним становищем.
Мартіно написала понад 50 книжок та 2000 статей — повної бібліографії її творів все ще немає. Вона писала про історію, законодавство, медицину, релігію й атеїзм, рабство, права жінок, політекономію тощо, філософувала й розробляла методологію досліджень, займалася соціологією й писала репортажі, перекладала й агітувала... В одному дописі охопити весь її доробок неможливо.
Не пробачити Дарвіну: Франсіс Павер Коб та обґрунтування захисту тварин
Англо-ірландська філософиня Франсіс Павер Коб (1822-1904) розробила моральне вчення на основі Кантової деонтології, теїзму та інтуїтивізму: мораль має об'єктивний характер й існує завдяки Богу, а в основі морального вчинку є обов'язок. Етику вона вважала точною наукою. Коб зробила те, чого не зробив Кант: вона ствердила, що моральний обов'язок людини поширюється й на не-людей.
На думку філософині, ми морально зобов'язані не завдавати болю, якщо створіння може його відчути, і дарувати втіху, якщо створіння на неї спроможне. Тобто ми повинні забезпечити щастя тварин у межах наших можливостей. Це не право тварин, а наш обов'язок перед ними.
Коб довелося вдатися до розгорнутого аналізу цієї проблематики, оскільки у 19 століття набула розповсюдження жорстока практика вівісекції. Розтин живих тварин без знеболення відбувався за найменшого приводу: не так заради розвитку науки, як для демонстрації її можливостей.
Чарлз Дарвін був приятелем Коб. Етична теорія Коб спиралася на божественне походження моралі, тож вона критикувала погляди Дарвіна на мораль як результат еволюції. Це його глибоко образило, проте Коб і Дарвін продовжили дружнє листування. Але Коб не змогла пробачити Дарвіну, що той став на захист вівісекції.
Шалена Мардж і її філософія
З-поміж випадків, коли жіночі імена повертаються в історію філософії та стають широко відомими, випадок Марґарет Кавендіш є одним з найуспішніших. Сьогодні без Кавендіш годі уявити ранньомодерну європейську філософію.
Марґарет Кавендіш (1623-1673) за життя опублікувала 8 монографій, численні філософські пʼєси, поезії та навіть фентезійний роман, але не користувалася особливою любовʼю серед сучасників. Так, її справді називали «шаленою Мардж». Показовим є епізод з Томасом Гобсом: Гобс відмовив Кавендіш у спілкуванні попри те, що брав гроші в її чоловіка. Втім, вона стала першою жінкою, яка отримала запрошення на зустріч Лондонського королівського товариства.
Про доробок Кавендіш неможливо розповісти в кількох абзацах. Вона здійснила суттєвий вклад у дослідження проблем причиновості, сприйняття, руху, дієвості, ґендеру, Бога, свободи волі, нейровідмінності, екології тощо. Її метафізика будується на моделі панпсихізму, а пояснення руху — на комунікації. Завдяки тому, що ум вона вважає матеріальним, а певний рівень (прото)розумності приписує всім фізичним частинкам, вона оригінально розвʼязує психофізичну проблему.
Ми часто думаємо про філософів як про самотні фігури в зачинених кабінетах. Але філософи (й філософині) завжди постають в діалозі з іншими й завжди є частиною ширшою інтелектуальної спільноти. Філософська спільнота XVII століття відмовила Кавендіш у визнанні. Знадобилося три століття, щоб її голос нарешті почули.
Метафізика леді Мері Шеперд
31 грудня 1777 року у замку біля Единбурга народилася леді Мері Шеперд (Прімроуз), впливова шотландська філософиня.
Мері отримала якісну домашню освіту і з дитинства зацікавилася філософією. Вона не поспішала одружуватися і взяла шлюб у 30 років із хлопцем молодшим за неї на 5 років. Подробиці життя філософині ми знаємо завдяки мемуарам її старшої доньки.
Шеперд послідовно критикувала скептицизм Девіда Г'юма, імматеріалізм Джорджа Барклі та школу «здорового глузду» Томаса Ріда. Їм вона протиставила власну теорію сприйняття та причиновості. Завдяки вправності в логічній аргументації вона доводить, що наслідки з їхніми причинами ми знаємо завдяки нашій здатності поєднувати ідеї про речі, викликані безпосередньо речами зовнішнього світу, з розумінням того, що ці речі існують незалежно від нашого сприйняття, хоч і продукують його. Вона також фактично ствердила необхідно істинне апостеріорне знання, яке перевинайшов Сол Кріпке у 1970-х роках.
Шеперд вплинула на багатьох британських інтелектуалів ХІХ століття, як-от на економіста Девіда Рікардо, математикиню Мері Сомервіл, поета Семюела Колріджа та інших. Одну з її праць використовували як підручник у Кембриджі, її теорії ума присвячено підрозділ в «Історії філософії ума» Роберта Блейкі (1850). Попри це її роботи були майже забуті до 1980-х років, коли їх віднайшла історикиня філософії Айлін О'Ніл.
Ці тексти було вперше опубліковано у соціальних мережах Печери Платона для промоції збірки “Філософині”, в яку ввійшли тексти всіх згаданих мислительок.
