Абсурдна реальність | Childish Gambino — Little Foot Big Foot | Розбір пісні

Здавалось, ніби Childish Gambino вже не повернеться до музики, як раптом він з‘являється на Coachella 2024 разом з Тайлером і анонсує вихід двох альбомів.

Один з них — Atavista — переробленою версією 4 альбому «3.15.20» (випущений 5.13, тобто обернута дата) з двома новими піснями — «Atavista» та «Human Sacrifice». Але я хочу зупинитись на пісні «Little Foot Big Foot» (раніше відома як 35.31).

У ній юність протиставляється  дорослому життю. Дитина, яка росла без батька, бо той потрапив у в'язницю, повторює його ж помилки у дорослому житті («Daddy couldn’t come home, I was takin' that spot»). Мова йде продаж наркотиків (I'ma show y'all how to move this yay'/ yay' зі сленгу «кокаїн»).

Вже з 16 років хлопець мислив так: не страшно потрапити до рук поліції, адже йому загрожувало лише 3 роки у в'язниці. Щоправда з віком наслідки його дій стають дедалі серйознішими. Тому за співпрацю з поліцією йому можуть пом'якшити термін до 9 років (3+9=12, а twelve зі сленгу позначає поліціянтів).

Власне як і говорилось раніше, за співпрацю йому можуть пом'якшити вирок. Проте хлопець не може допустити витоку («leak») інформації, інакше наркобізнес обрушиться. «Water drip rich» натякає на великі статки цього хлопця, а отже, він має чималий вплив, чи то пак владу, тому не важко замовити вбивство на поліціянта. Тож в такому контексті  «leak» набуває зовсім іншого значення — «той, що стікає кров'ю».

Проблему з криміналом Гловер висвітлює під веселу, бадьору пісню, з танцями й посмішкою на лиці. Втім, такі речі нікого не цікавлять, доки не сталось щось жорстоке. Актуальна історія в музичній індустрії й досі, особливо для темношкірих артистів, яких він образно згадує у відео (Cab Calloway, the Nicholas Brothers. танець Beyonce з пісні «Single Ladies»). Все так, як сказав J. Cole, вибачаючись перед Кендріком: «ni**as wanna see blood».

Тобто, темношкірі артисти використовують свій біль та біль інших темношкірих заради розваги чи збагачення. Як от це показано у відео до пісні «Little Foot Big Foot». Якийсь клуб замовив собі танцівників, і як тільки вони прибули на місце, їм кажуть: «ми не несемо відповідальності за будь-які пошкодження будь-якого інструменту, включаючи ваше тіло».

А потім менеджерка клубу просить у когось швабру, натякаючи на те, що сцена закінчиться насильством («'Benny get the mop baby boy going to be some blood in here»). Сталось так, як гадалось. До групи танцюристів ніби навмисне підходить людина зі зброєю, проте випадково цей пістолет її ж вбиває. Публіка, якій до цього моменту було байдуже, починає плескати й сміятись. Розвага продовжується. Тепер їх цікавлять танці. Щось схоже було у «This Is America». Тобто танці, які займають важливе місце в культурі темношкірих, легко зімітувати, вкрасти, перетворити на щось звичайне.

Ні артист, ні його творчість, не мала ніякого значення для публіки, доки не стається якась трагедія. А люди завдають болю одне одному, роблять з цього музику, аби комусь стало легше після прослуховування. 

Все це дещо нагадує те, як після смерті артиста його прослуховування ростуть. Хоча сцена з пістолетом натякає, ніби музична індустрія навмисне підбурює музикантів, ховаючись за лаштунками поки ті копаються в ямі хейту.

Однак весь сюр полягає в тому, що люди не бачать в цьому нічого жорстокого. Ми сприймаємо як належне те, що є абсурдною реальністю для інших.