Обриси післявоєнного нового світу, Новий етичний світовий порядок — так звана карта Гомберга 1942-го року, видана за приватні анонімні кошти у Філадельфії, США.
Ось вона у великому розмірі. Що ж ми бачимо з неї бачимо? Це буквальний Орвелл. Зрештою, а хто ще писав про триполярний світ?
Сполучені Штати ростуть так, що перетворюється на Океанію (символічно поглинаючи регіон, який володів цією назвою), Радянський Союз набиває собі пузо і перетворюється на класичну Євразію (частина Китаю, Монголія, Іран та Східна Європа лише укріплять такий образ). Звісно, виникає питання про третю силу — "Об'єднані республіки Китаю" не тягнуть, хоч в скидаються на Остазію. Але відповідь звісно десь біля Злетної смуги №1.
Звісно, план цей спрацювати не міг, але щось таки з реального минулого-майбутнього розгледіти тут можна. І можна побачити навіть те, що зазвичай з поля зору випадає.
Необов’язкові коментарі
Ніщо так змушує думати про майбутнє, як підважене сьогодення: надія під час війни тримається на мрії про післявоєнний час. Але варто розрізняти мрії та плани. Наведена карта невідомих авторів — прекрасна ілюстрація подібної різниці.
Судячи з вихідних даних, вона була закінчена у жовтні 1941-го (тобто до вступу США у Другу Світову) і видана у Філадельфії 1942 року. У цілому вона слідує глобалістському мейнстрімному тренду того часу — у післявоєнному майбутньому вона бачила 16 держав. Ну, спишемо це на тренд. А що ж цікавого? А маса всього.
Скажімо, те, що майбутнє розписано не під звичний нам двополярний світ (з невідворотньою при такому розкладі "холодною війною"), а під тріумвірат переможців — США та СРСР доповнює Британська співдружність. І це по-своєму дивно: зрештою, "план Гомберга" обіцяв те, що відбулося в реальності — безкомпромісну деколонізацію. Але не без бонусів декому.
За континентами
Америки — усе досить прозаїчно: по гріхах заслугах (яких ще не було, нагадую — карта була складена у відносно ранній період війни) Сполучені Штати приростали не лише Мексикою та Центральною Америкою (це іронічно: це стало своєрідним продовженням мрій про "Золоте кільце" і отримало химерне переродження у поступовій латинізації США наших днів — "якщо гора не йде до Магамета..."), але й Канадою та Карибами (разом з "іберійськими" островами у східній Атлантиці, ось вона — "злітна смуга №0").
Про Мексику і Канаду — особливо характерно, особливо у світлі останніх меседжей Дональна Трампа.
Уся Південна Америка об'єднана у власні "Сполучені Штати", але тут або згаданий тренд, або лінощі укладачів з прогнозування подій у регіоні.
Африка — досить приблизно нарізані по колоніальних пунктирах кордони держав представляють мало цікавого, враховуючи, що це лише адміністративні межі "Союзу африканський республік". Зі справді цікавого — деколонізація континенту виглядає тотальною.
Але це не означає, що невідомі американські автори готові були до її повної свободи: Африка — єдиний континент на мапі, буквально "обсаджений" військовими базами переможців, переважно британців (яким, видно, у вигляді компенсації не стільки за деколонізовану власність на материку, скільки за Канаду, передали Мадагаскар — і він теж, здається, виконує роль бази). Саме розташування останніх говорить про те, що вони оберігають певний (і доволі очевидний) маршрут. Наприклад, такий ⤵
Європа — тут усе досить кучеряво: континент як і в реальному майбутньому виявиться поділеним на дві частини (лише "Залізна завіса" тут зміщена західніше), іберійські держави, Бенілюкс, Швейцарія, "карантинна" Італія та Франція, яка приросла омріяним Рейнландом, утворюють "Сполучені Штати Європи", Британія, розділена на Англію та Шотландію (без Уельса, але це поки коли було, часи змінюються), тримається окремо.
Також сепаровані від Європи нейтральні держави — єдина Ірландія (ну, карта все ж американська), "Сполучені Штати Скандинавії" і "Федеративна республіка Греції" (з Албанією). Уся інша частина Старого світу напряму ("республіками") включена до складу СРСР. З цікавого: Польська РСР включає всі східні креси, а "карантинна" Німеччина — Австрію. Ось таке глибоке нерозуміння центральноєвропейського ландшафту.
Азія — на Близькому Сході план Гомберга бачить порятунок у створенні "Арабської федеративної республіки" у складі держав Аравії, Месопотамії та Леванту. Новацію виступає поява Прото-Ізраїлю під назвою набагато більше підходящею для парку розваг — Hebrewland. Ця нейтральна держава включає Палестину в найширшому значенні — тобто разом з пустельними землями (Транс)Іорданії. На цьому у регіону цікавинки завершуються — Туреччина зберігає нейтральність, Іран включено у склад СРСР (що не дивно, враховуючи радянсько-британську окупацію).
Набагато цікавішою виглядає вигадана доля Індій: Британський Радж зберігає єдність (з Бірмою і навіть Афганістаном), але перестає бути власне британським — "Федеративна республіка Індії" існує поза Співдружністю, більше того — навіть немає британських баз, єдина розташована у залишеному Лондону Цейлоні.
Індокитай революційно приєднано до, власне, Китаю. Окрім того, Пекін отримує Корею, але втрачає Маньчжурію і частину Монголії на користь СРСР, Хайнань і Тайвань — на користь США. Ці острови разом з Філліпінами та індонезійськими Сулавесі та островами Прянощів стають протекторатами Вашингтону. Така конфігурація демонструє нового лідера того, що зараз називають Індо-Тихоокеанським регіоном. Колишня голландська Ост-Індія стає частиною Британської співдружності (о, яка несподіванка), доповнюючи Австралію, Нову Зеландію та Нову Гвінею. "Карантинна" Японія зберігає суверенність та, що цікаво, південну частину Курильських островів. Усі ж острови Тихого океану переходять під юрисдикцію США.
Великих висновків робити не хочеться. З одного боку вони здаються непотрібними, з іншого — sapienti sat: такий собі "обважніючий коник" поза белетристикою. Зрештою, як би багато ми не фантазували про альтернативні історичні лінії, реальність безальтернативна. І її помітно навіть серед фантазій.
