Альтернатива історія, що складається у період українських національно-визвольних змагань та громадянської війни на територіях колишньої Імперії.
Часовий проміжок: 1917-~1925
Основа альтернативщини заключається у послаблені білогвардійського шовінізму і націоналізму, та подальша співпраця з повсталими народами проти радянської влади за підтримки Антанти.
Замість розпорядження сил для боротьби на Кавказі, проти України тощо, білогвардійці об'єднуються з цими народами та завдають вирішальної поразки совєтській Росії у наступі 1919 року на Москву. Паралельно з цим, Західна Армія білогвардійців разом з фінами та естонцями (які у реальності відмовились від співпраці через вкрай шовіністичну політику білого руху) наступають на Петроград, оточують і беруть його (до речі у реальності навіть естонці самостійно підходили до Петрограду до цього, тому радянська влада у той час була надто слабкою). На півдні Денікінці замість направлення військ на Кавказ приєднують їх до наступу на Москву, заключаючи мир з Горською Республікою та країнами Закавказзя, де стабільність цих республік гарантує Велика Британія від вторгнення Осман/Туреччини, вирішуючи місцеві конфлікти та фактично ставши "Куратором" Кавказу.
У центральній Азії за підтримки Антанти утворюється Туркестанська Республіка та відновлюються незалежні Хівінське, Бухарське і Кокандське Ханства, що стають основою для знищення більшовизму в регіоні, попри заперечення Білого руху в Сибіру через фактичну втрату Закаспійської області.
В Україні через примирення з білогвардійцями Антанта не висаджується на півдні, і відповідно потім південь не буде захоплений повсталим генералом Григор'євим. Створюється повноцінна армія директорії, і разом з галицькою армією вона змушує Польщу до перемовин через неможливість захоплення всієї Галичини, хоча і Львів був втрачений. Після цього Польща окупує Литву та просувається у Білорусі проти радянської влади, фактично формується друга Річ Посполита. Під час Хотинського повстання Українські добровольці допомогають повсталим. Задля того, щоб не починати війну між союзниками, за сприянням Антанти підписується договір про розподіл кордонів, місто Хотин переходить до України, інша Буковина залишається у складі Румунії. Паралельно з цим армія Директорії разом з Білогвардійцями, Польщею та підтримкою Антанти просуваються по центральній Росії у напрямку Москви.
Після взяття Москви і Петербургу радянська влада поступово сиплеться. Ще близько року триває радянщина у Приураллі та центральній Росії, довше - у вигляді партизанського руху, і не лише "червоного", а й "зеленого" у вигляді селянських повстань.
Після консолідації влади новий монархічний регентський уряд, де головну роль відіграє "Верховний правитель" Колчак, за домовленістю із іншими генералами повертається стара адміністративна система. Козацькі війська зберігають свою автономію, керівництво і іррегулярний устрій. На територіях Волжчини і Астрахані формуються автономні генерал-губернаторства для контролю за сумішшю народів, що там проживають та задля викорінення їх сепаратизму. Алаш орда отримує автономію за підтримку Білого Руху і "наполяганням" Антанти, яка не планує розгортання нових війн на території колишньої Імперії. Фінляндія анексує території Карелії з більшістю фінського населення, Україна - Східну Слобожанщину, хоч і була втрачена Юзівка на користь Донського Війська, та Крим у вигляді Республіки під фактичною владою Антантських інтервентів.
Нова Російська "Імперія" вимушена визнати незалежність нових держав, як мінімум на найближче десятиліття задля відновлення від війни та вирішення нових проблем (самої концепції Імперії, внутрішніх чвар між демократичним і монархічним рухом, популярністю колишніх командирів по типу Денікіна, що отримали значну владу у Центрі тощо). Однак попри це, Російська Імперія пізніше починає вторгнення у Маньчжурію разом з військами самопроголошеного хана Монголії барона Унгерна (радше жарт, ніж щось серйозне), що розпочинає "холодну війну" з Японією та експансією Унгерна на півночі Китая, куди стікаються безробітні колишні військові, шукачі слави тощо.
Насправді, цей сценарій мабуть є найреалістичнішим з усіх існуючих, оскільки у 1919 році Білогвардійці були за крок від перемоги, але через їх шовіністичну політику і невизнання нових незалежних національних держав, вони були вимушені зберігати купу сил для боротьби з Махновщиною, УНР, Кавказькими Республіками тощо, плюс їх не підтримували тюркські і балтійські народи (хоча навіть маленька Естонія сама відвоювала свою незалежність і також була у кроці від Петрограду), і все це збільшувало популярність більшовицького руху серед колишніх підкорених народів, що могли не вірити у спроможність власних національних держав і обирали "менше зло", як вони думали через комуністичну пропаганду.
Чи був би цей сценарій остаточним миром для багатьох народів, включно з українцями? Точно ні. Російська "Імперія" завжди б воліла повернути втрачені території при першій же нагоді, однак це б дало вкрай важливий час державотворення і посилення нових національних держав. Щоправда, між ними б теж виникали конфлікти...
