Американська допомога чи можна було обійтись короткометражним фільмом, а не серіалом у кілька сезонів?

Підготовлено автором телеграм каналу Resurgam.

У цьому дописі, з урахуванням наявної інформації, різних результатів ми спробуємо подивитись на події не з позиції "українця" і відповідних емоцій, а з позиції нейтрального "спостерігача".

Зробити нам це варто, щоб спробувати зрозуміти "чому так сталось?"; "чи можна було уникнути?", "що зробили добре, а що погано?" і як в майбутньому пробувати уникнути цього.

Тож повертаємось в минуле.

Етап 1. 

На дворі друга половина вересня — початок жовтня. Ряд американських ЗМІ публікують інсайди, що Білий Дім планує винести великий проєкт допомоги для трьох країн України, Ізраїлю та Тайваню та потенційно об'єднати все в один пакет. Пізніше,  з'явиться інформація, що на вимогу республіканців буде винесено і певні моменти, які узагальнено ми називаємо "кордоном". 

Чи була альтернатива у Байдена не виносити великий пакет об'єднаної допомоги? Я гадаю, що ні. Ідея була стратегічно цілком логічна: об'єднати великі пакети, щоб об'єднати прихильників сторін, які кількісно переважили критиків кожної окремої країни. Лобіювати фінансування 50 млрд чи 100 млрд — технічно б забирало однаково політичні ресурси для просування. Чому об'єднували? Бо Конгрес США має зараз полярний склад: Сенат — контролюють демократи, а Палату представників — республіканці. Треба компроміси. Компроміси найкраще досягаються, коли в таборі іншої сторони є прихильники твоєї ідеї. Білий Дім на початку жовтня побачив, що єднальним чинником, щоб просунути допомогу України може бути Ізраїль, який щойно зазнав нападу ХАМАСу.

І тут на арену вступає неписане правило Конгресу, яке зараз активно згадають у ЗМІ. Мова про "правило Хастерта", або правило "більшості від більшості". Це неписане правило зміст якого у тому, що незалежно від того має питання достатньо голосів для проходження (умовно 200 демократів + 30 республіканців), якщо більшість в органі у Республіканської чи Демократичної партії, то має бути й більшість не від самої Палати представників, а саме більшість голосів від тієї партії, яка має більшість в Палаті чи Сенаті. Якщо мова за Палату, то тут більшість у республіканців і коли ми казали: "В чому проблема: є 213 голосів демократів і є підтримка 50-80 республіканців", то юридично для проходження рішення цього достатньо, але політично з боку керівництва республіканців це є неприйнятним прецедентом, бо має пройти те рішення, яке підтримали 50% від їх конференції (фракції). Тобто, проєкт має підтримувати мінімум 111-115 республіканців, а не 5-10-20-90, яких достатньо щоб технічно з голосами демів це рішення пройшло.

Чи глупо це виглядало з нашого боку під тиском ворога? Ймовірно, так. Але це певна напрацьована традиція, яка дозволяє різношерстну республіканську чи демократичну конференції тримати в купі єдиної партії. Тому казати "дурість" на ці делікатні моменти політичної системи США — це як в мусульманській країні без знання культури та контекстів пояснювати нащо Вам ця паранджа та закриті купальники, якщо так зручніше. 

Тому момент необхідності подовження допомоги Україні збігається з тим моментом, коли підтримка України в конференції Республіканській партії була, ймовірно, нижчою за 50%, або на межі 50%.

Чому так сталось?

Тут цілий набір причин:

— по-перше, інформаційна тривалість насичення теми "Україна" в американському інфополі провокує втому та відторгнення;

— по-друге — американське суспільство схильне вірити в "тіньові змови" на базі чого працює й ворожа пропаганда (біолабораторії, біозброя, нацисти й так далі) + такі персонажі як Такер Карлсон і йому подібні;

— по-третє, це все загострилось через певне емоційне розчарування результатами контрнаступу;

— по-четверте, наклалось на внутрішню кухню США із загостренням ситуації на кордоні, і міжполітичним протистоянням демократів та республіканців щодо цього питання;

— по-п'яте наклалось загалом на історичну тенденцію кількісного росту крайніх елементів в обидвох партіях (крайніх лівих демократів та крайніх правих в республіканців);

— по-шосте, наклалось на хиткість республіканської більшості в Палаті Представників; і ще багато факторів, які не перелічив, але мали значення. Далі додались/загострились інші чинники (як-то вибори).

Чи могли ми вплинути, щоб уникнути цих нашарувань? На цьому етапі, коли вони стали проявлятись — ні. Умовно на якийсь % вплинути могли — все інше це внутрішньополітичні процеси американців вплив на які, навіть через лобістські структури США, був обмежений. Тим паче активне втручання України в ці процеси через лобістів могло мати вкрай негативні наслідки (на тому етапі). Про що думаю нашу дипломатію та посадовців попереджали партнери зі США.

Проукраїнські республіканці, розуміючи проблеми майбутнього просування підтримки проєкту допомоги Україні, підтримують тактичне рішення — вимагати включення кордону до проєкту Байдена. З одного боку кордон мав штовхати проєкт далі серед тих республіканців, хто сумнівається, щоб назбирати партійну підтримку у 50-60% республіканської конференції. З іншого боку помірковані республіканці ще розуміли, що це історичний шанс протиснути Байдена на зміни в питаннях кордону.

Реакція України на цьому етапі. 

Якщо пригадаєте у цей період дуже активно виходять заяви зі США, що вони "не покинуть Україну", "будуть стільки — скільки треба" і так далі. Тому вересень — початок жовтня через ці сигнали не був активний на міжурядову дипломатію зі США. Ймовірно, ми перебували в очікуванні, що політична система США знайде вихід в рамках всім відомих "балансів". 

Основний фокус нашої дипломатії у цей період припадає на Європу, де не просто треба було просувати подібні проєкти допомоги, а переконати партнерів, що результати контрнаступу не мають бути основою в розчаруванні України та результатів нав'язаної нам війни.

Етап 2 

Початок жовтня — перша половина грудня.

В жовтні стався шторм. 3-го жовтня знімають спікера Маккарті.

У цей момент, це відсуває "Україну", навіть не на другий, а на третій план: 1. наслідки зняття Маккарті. 2. неприйнятий головний бюджет США. 3. Підтримка України та інших.

На зняття Маккарті чи його "порятунок" ми ніяк не могли вплинути. Головний закид демократам у тому, що вони дали основні голоси за зняття спікера. Це так. Але знову ж таки: політичне питання: "А чому їм не дати ці голоси?". Ініціювання зняття спікера відбулось з середини самої Республіканської партії. Тому за тією ж традицією демократи голосують проти Маккарті. За тією ж традицією вони й повинні були голосувати "проти Маккарті", бо як би вони (демократи) виглядали перед своїм виборцем, якби рятували Маккарті? Де тут "Україна та наші проблеми?" — на жаль, ми не центр світу. Ми не центр американського світу. І наші проблеми важливі для сучасних демократій, але вони не ключові у порівнянні з внутрішніми процесами чи традиціями політичної поведінки.

Маккарті нічого не запропонував демократам задля свого порятунку - демократи його й не рятували, щоб не втрачати лояльність власного виборця.

У час "бурі в стакані (Палаті)" 20 жовтня Байден виносить свій проєкт в Сенат з включеним кордоном на вимогу республіканців. А 24 жовтня Джонсон стає спікером аж "як четвертий кандидат". Спікером, якого навіть у своїй партії не знали, спікером, який від Маккарті отримав "угоду з дияволом" (мова про процедурний регламент, який підписав свого часу Маккарті з Кокусом Свободи, щоб стати спікером), спікером не просто в розділеному Конгресі, а в розділеній партії (трампісти/помірковані республіканці).

Тому перед Джонсоном стояло 3 ключові умови: 

• Втриматись на посаді спікера достатньо довго, щоб до нього "звикли". По факту напрацювати ті зв'язки, які йому як спікеру були необхідні, але були відсутні через його не впливовість до обрання.

• Знайти баланс між своєю партією та демократами, щоб прийняти бюджет як ключовий обов'язок спікера.

• Відтягувати момент конфронтації з радикальним крилом партії "Кокус свободи", щоб мати зв'язки та авторитет втриматись на посаді. Побудувати нормальні відносини з лідерами поміркованих республіканців: Еммером та Скайлізом, але при цьому стати ближчим до Трампа ніж радикальні трампісти (умовна Грін і Ко).

Де тут питання України, що ще більше розколює фракцію ніж національний бюджет? Звісно десь на задвірках інтересу Джонсона, але ще на той момент "м'яч" був на полі Сенату, а не Палати. Сенат ще не просував проєкт, намагаючись знайти ті самі "баланси".

Тому Джонсон дотримується цілком логічної стратегії для нього: поки Сенат не надіслав проєкт, то повністю відповідати риториці "класичному МАГА-члену". Мова про всі ці заяви "спочатку кордон", "чисті чеки Україні" і так далі. Причина одна — не провокувати передчасно радикальне крило партії, тим паче коли проєкт ще вариться в Сенаті й може таки там не довариться (сподівання Джонсона, що йому не прийдеться робити вибір).

У ті дні я писав, що Джонсон може мати домовленості з проукраїнськими республіканцями. Мотивом писати було не тільки, що ці республіканці підтримали Джонсона на спікера, а те, що всі некомпліментарні заяви спікера щодо України не знаходили критики з боку проукраїнських республіканців. Мова саме за цей період.

Наприкінці жовтня на каналі пишу допис про важливість працювати з оточенням Джонсона, у тому числі через його релігійні зв'язки, що дуже важливі для нього. Пишу, бо на цьому етапі розумію, що Джонсон політично для України "чистий аркуш", а такі делікатні низові зв'язки вибудовуються дуже довго, але потенційно це стане важливим та постійним елементом лобі. Який відклик діаспори та релігійних спільнот був? Достатній. Ви зможете побачити фрагментарно навіть в коментарях того допису, а загалом починається "низова робота" пошуку контактів з Джонсоном через баптистські та католицькі спільноти в України, Польщі, Чехії та США — це те, що я знаю, чув, а десь різного роду допомагав. Десь через два місяці стало відчутно, що в цьому неформальному напрямі приєднались й державні структури, але інколи координаційно слабка комунікація шкодила процесам, але все одно вони були позитивні.

Що робила Україна на другому етапі?

Тут Білий Дім продовжує переконувати, що питання вирішиться. Паралельно демократи використовують ситуацію для критики республіканців. Наша дипломатія зіштовхується з вагомими проблемами у вигляді того, що глобально зовнішня політика Європи все одно орієнтується на США і проштовхувати допомогу в Європі без чітких сигналів зі Штатів відчутно важче.

У цей момент відбувається і загострення на фронті, починається відчуватись нестача ресурсів. В першу чергу боєприпасів. 

15 листопада до США прибуває урядова делегація України, де відбуваються всі формальності та потрібні політичні заяви. Наша делегація, ймовірно, переслідувала дві цілі: 

1) почути приблизні терміни отримання допомоги; 

2) отримати публічний імпульс заяв від США, щоб вони політично впливали на Європу. 

За результатом зустрічі, голова тієї делегації Єрмак висловлює наступне:

Така риторика була орієнтована в першу чергу на європейців, які  мали б впевнитись в Україні. Але, що важливо відзначити, що наша дипломатія все ще орієнтується виключно на Білий Дім та його заяви, відмовляючись від проактивних дій поза тих, що узгоджені з Білим Домом.

20 листопада позитивні імпульси були підтверджені через візит до Києва голови Пентагона Ллойда Остіна та командувача Об‘єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала армії США Крістофера Каволлі. Але, як на мене, найбільше досягнення, стратегічного рівня це візит генерального директора Fox Corporation Лаклана Мердока після чого риторика найбільшого прореспубліканського медіа значно покращилась щодо України, що полегшило багато аспектів. Головне це почало впливати на першопричину проблем в Конгресі — недостатню підтримку серед республіканців. Нагадую, що "достатня" це понад 50%. Потенційні мотиви Мердока приїхати до Києва на каналі раніше аналізували, вони як й приватні, так й внаслідок тиску Пентагона, так, ймовірно, це наслідок правильно сформованого запиту від нашої дипломатії. Тому роботу з Fox можна назвати стратегічним успіхом, що буде давати результати й в майбутньому. Про мотиви Мердока можна почитати тут.

2 грудня лідер більшості Сенату Чак Шумер дає сигнал, що з 4 грудня виставить проєкт "допомога України+кордон". 12 грудня Шумер називає це "крайня дата" голосування в Сенаті.

6 грудня українська делегація прибуває до США, але це вже візит "критичних занепокоєнь" через спробу республіканців відділити пакет допомоги Ізраїлю від України. Окремо, це сподівання сприяти швидкому руху проєкту допомоги, анонсованого Шумером. Цілком логічно це був підготовчий візит до візиту президента України Зеленського, який мав би бути використаний 11 грудня як поштовх до голосування в Сенаті. Це був перший раз, коли Україна була близька до практичного руху допомоги на основі двопартійного консенсусу. Як мінімум такими сигналами нас годував Білий Дім.

Але ще до початку офіційних заходів із Зеленським (коли той був у літаку) стало відомо, що між демократами та республіканцями стався розкол на питаннях кордону і, що Шумер буде виносити на процедурне голосування "голий проєкт". 

Фактично візит Зеленського втратив цінність та значення як такий, але не міг бути скасований через набір логічних та протокольних причин. Кругові запевнення Білого Дому без результату в Конгресі не мали практичного значення для нас. Добре, що паралельно можливість контактів та певне відчуття провини американців (з боку Пентагона) було використано для міждержавних договорів в рамках співпраці ВПК.

Процедурне голосування провалюється. Це не критично, але візит Зеленського відбувається у "зачинені двері" за якими розмаху набирав конфлікт між республіканцями та демократами. Це той період, де як демократи, так й республіканці кажуть, що "причина не в Україні" і ввічливо радять не лізти, їхати додому та чекати.

Можу за нашими наступними діями тоді ще майбутнього, а зараз вже минулого прийти до висновку, що українська дипломатія приймає стратегічне рішення сконцентруватись "на Європі" як більш досяжній цілі. І далі, через найближчих європейських партнерів, пробувати діяти та впливати на США. Загалом це був кінець другого етапу.

Етап 3. 

Сенат: "після провалу до чергового провалу"

На другому етапі голосування провалилось переважно через те, що демократи та Білий Дім не пішли на посередні поступки щодо кордону. Іронічно, що до кінця грудня демократи вже були готові йти на ці поступки, але вирішальну роль вже грали не компроміси, а вибори та Трамп.

Якщо випустити постійні свята та канікули, то Сенат на середину грудня залишався на тому ж місці, звідки й починав ще в жовтні. Віз зрушив, коли Байден погодився піти на поступки щодо кордону, що розпочало активні процеси опрацювання проєкту "допомоги+кордон". Але так накладалось, що фактично кожні два тижні Сенат мав працювати та шукати компроміси з Палатою представників, щоб уникнути шатдауну (прийняти тимчасовий бюджет). Тому на проєкт зовнішньої допомоги залишались лише малі шматочки часу "до нових канікул". Ключову роль у процесах з боку республіканців в Сенаті вирішили взяти республіканці Макконнелл та Ланкрофд з боку демократів Шумер та Сінема.

Проєкт практично рухається і по факту стає дійсно двопартійним та компромісним між Сенатом та Палатою представників, але ключовим мотивом стає вже не "пошук компромісу та кордон", а "вибори". Республіканська партія підходить до перших праймеріз в ключових штатах-індикаторах, де Трамп не мав права програти хоч один початковий штат Гейлі чи комусь іншому. 

Це той період, коли Гейлі від кандидата в 3% виросла до 25-30% та продовжувала рости. Той момент, де на Трампа тиснули не тільки кримінальні суди, але й можливість зняття з виборів. Це той момент, де Трамп хоч й мав найбільшу підтримку, але вагома кількість партійних донорів шукали йому альтернативу. Трамп бере питання "кордону" в заручники, а, отже, й допомогу Україні, щоб викристалізовувати своє електоральне ядро.

Трампу не вигідно на цьому етапі розв'язувати питання кордону. Трампу вигідно дистанціювати власне електоральне ядро на фоні Гейлі та базі зовнішньополітичних питань, які були ключові в риториці Гейлі.

Сенат заходить у пат, бо процес пошуку рішень затягнувся у найбільш важливий та активний час — "початок праймеріз". Міжпартійна група Макконнелл, Ланкрофд, Шумер та Сінема таки роблять по справжньому двопартійний проєкт. Цей двопартійний проєкт мав шанс стати успіхом в жовтні, листопаді та навіть на початку грудня, але він не мав шансу на життя в лютому. У той період, коли він не відповідав життєвим інтересам персонально Трампа, а отже, й тих хто ідеологічно чи прагматично на нього орієнтуються. 

З 7-го на 8-ме лютого Сенат США провалює вдруге голосування по проєкту "зовнішня допомога + кордон". Лідер більшості демократ Чак Шумер разом з республіканцем лідером меншості Макконнеллом роблять єдину правильну річ у цій ситуації. Відділяють "кордон" від "зовнішньої допомоги". Не йдуть на канікули та впродовж тижня проводять успішне голосування. 

Сенат перекидає м'яча на поле Палати представників та персонально Джонсона, оскільки початково всі "циркові трюки Сенату" були не через проблему проходження проєкту власне в Сенаті, а через необхідність знайти баланс для життєздатності проєкту в Палаті. Якщо Палата відкидає найбільш доступний двопартійний компроміс, то єдина опція — перекласти відповідальність як тиск на Палату та персонально Джонсона. Паралельно це все підкріпити петицією про звільнення.

Саме в цей момент виходить і мій допис, що єдина опція протиснути Джонсона та Трампа — це зовнішній тиск від міжнародних акторів, які з Трампом не пов'язані та не залежать від нього.

Я скажу непопулярну річ, але у цей момент Джонсон розуміє, що йому прийдеться дати чітку та пряму відповідь, яка буде занесена в історію: "Він з Україною чи ні". Найбільш парадоксально це розуміє як сам Джонсон, так і його оточення. Також, це розуміють крайні праві антиукраїнські республіканці, які профілактично починають нагадувати Джонсону історію з Маккарті. 

Тиск на Джонсона та сподівання на сприятливий збіг стануть основою четвертого етапу.

Четвертий етап (кінець лютого і до наших днів)

Першою ключовою подією ще в грудні стало те, що Європа прийняла довгострокову допомогу Україні й почала приймати об'ємні програми підтримки. Це надало Європі морального та політичного права починати тиснути на США.

Найбільший тиск на Джонсона розпочали найближчі до України партнери — балтійці. Саме парламентські делегації цих трьох країн на чолі зі спікерами відвідали США, щоб донести важливість питання. Але цього звісно недостатньо. Пізніше ініціатива балтійців була трансформована в документ-звернення до Палати представників від 23 урядів Європи, підписи яких зібрала українська дипломатія.

Але ключове те, що "зовнішнє поле" змінилось від двох чинників:

1) Перший — це заяви Трампа щодо НАТО та його наміри щодо Європи. Ці заяви насправді "налякали" Європу. Тому "українська цінність" в європейській стратегії безпеки дійсно зросла.

2) Друге — викристалізувалось електоральне поле Нікі Гейлі (про що детально можна почитати тут ), яке було об'єднане двома факторами: не сприйняття Трампа та зовнішньополітичною риторикою.

3) Ще є третій чинник, який виник пізніше — це перемога Трампа на виборах в рамках праймеріз, визначення його як єдиного кандидата від Республіканської партії та поступово поява необхідності пом'якшувати риторику, щоб залучати широку підтримку партії (тих же виборців від Гейлі, коли вона знялась).

Перші національні соціологічні дослідження після зняття Гейлі демонстрували наступні тенденції її електорату: 

• 63% прихильників Гейлі схилялись, щоб підтримати Байдена.

• 27% — Трампа.

• 10% — не визначились

Варто відзначити ключових політиків США, які проштовхнули проєкт підтримки: Тернер, МакКол, Макконнелл, Помпео, якщо чесно, то важливу роль зіграв Бернс, який своїми даними остаточно переконав Джонсона. Важливу роль зіграв Голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Браун, який своєю активністю залучав як скептичні голоси республіканців, так й надавав широку інформацію, чому підтримка України має продовжуватись. Але насправді перелік людей вираховується десятками, а може й сотнями.Так це дивно звучить, але навіть спікер Джонсон з початком 2024 року хоч й відтягував час, але вже шукав як провести допомогу за допомогою перелічених мною осіб. Таку комбінацію, щоб з одного боку втримати партію цілісною, втримати посаду та отримати "благословення" Трампа, а з іншого не війти в історію як...

Спочатку ключову роль зіграв голова комітету з розвідки Тернер, який 9 лютого відвідав Київ, а після почав вкрай активну кампанію лобіювання нашого питання в США. Тернер зробив важливу річ — став достатньо близьким до Джонсона, щоб спікер дослухався до думок. 

На жаль, з московським супутником та оприлюдненням певних даних у Тернера виникли проблеми в Конгресі, які трохи загрожували зняттям з посади, тому пальму ініціативності перехопив партнер Тернера — МакКоул. МакКоул очільник Комітету із закордонних справ, це той що попутно ще злив певну інформацію щодо Саллівана, влаштувавши тому мініскандал.

Паралельно в рамках лобіювання продовжує працювати й лідер меншості Сенату Макконнелл, окрім постійного нагадування Джонсону про "сенатський проєкт". Макконнелл, підтримує Трампа. Ймовірно це була одна з умов Трампа до сенатора для пом'якшення риторики стосовно України також. Після чого теза Трампа "республіканці в Сенаті продались Україні" різко зникає з ефіру.

Саме у цей момент відбувається і найбільша активізація нашої дипломатії. Європа, отримавши моральне лідерство в допомозі України, починає тиснути на Джонсона та опосередковано на Трампа. Це всі ці візити до США, які ми з Вами активно обговорювали.

Наступною поворотною подією став виступ Бернса та його зустріч із Джонсоном, де голова ЦРУ зазначив, що без допомоги США Україна до кінця року може програти. Багато інсайдерів у США кажуть, що після цієї закритої зустрічі Джонсон остаточно прийняв рішення "провести проєкт Україні".

Але залишалась найбільша проблема — радикальне крило партії. Потрібна була підтримка Трампа. Спочатку експрезидента обробляли ззовні. Мова про британського Джонсона та згодом візит Камерона, який був організований по факту Борисом Джонсоном. Паралельно, важливу роль зіграв Майк Помпео, ексдержсекретар Трампа, який продовжував впливати на Трампа. Ймовірно, тоді, коли американські ЗМІ писали, що впливові республіканці готують зустріч Джонсона з Трампом — це і був Помпео й команда.

Важливо, що напередодні своєї активності 2 лютого Помпео відвідав Київ, ймовірно, окресливши певний план дій.

Завершальним етапом та підготовкою стала зустріч Джонсона та Трампа, де експрезидент надав підтримку спікеру після чого ми вже бачили, те що бачили.

Тобто, повертаємось на початок цієї епопеї. Джонсон напрацював свої відносини в Конгресі, і з демократами в тому числі, які гарантували йому захист. Але за "правилом Хастерта" Джонсону все одно потрібна була як мінімум підтримка половини конференції республіканців. Джонсон отримав повагу від поміркованих конгресменів з обох партій як такий, що провів бюджет США. Помірковані республіканці близькі до Трампа в сприятливий час (коли Трампу було потрібно) допомогли спікеру проштовхнути ідею "України", продавши кілька перемог Трампу: розділення пакетів, кредит, виборчі моменти.

Чи можна було раніше? Для Джонсона — ні. А загалом для нас двічі були моменти, коли можна було раніше, але внутрішні розбіжності між демократами та республіканцями ставали на заваді.

Питання, що робила українська дипломатія на цьому етапі?

1) Ну, по-перше, всі ключові дійові особи, які впливали на просування потрібного нам рішення з лютого по березень 2024 відвідували Київ, або навпаки. Тобто, йшла комунікація і відповідні напрацювання.

2) По-друге — вчасно було зреаговано на те, що потрібно намагатись діяти не напряму (влазити у внутрішню політику США), а через європейських партнерів. В результаті колективний тиск на США та Джонсона став мейнстримом, що охопив демократичний світ від Великої Британії до Японії.

3) По-третє, діяльність та спроба впливати на рішення вийшли на низову складову: робота через громадські організації, релігійні спільноти, лояльних до України селебрітіс. До речі, важливу, але для багатьох невидиму роль на низовому рівні відігравав професор Снайдер. 

Загалом стратегію нашої дипломатії можна поділити на етапи:

• Перший — очікування на основі запевнянь Білого Дому. Фокус на Європі.

• Другий — активне занепокоєння, але готовність діяти в рамках стратегії запропонованої Білим Домом (очікувати).

• Третій — першочергове розв'язання питання в Європі й далі підключення європейських партнерів для лобіювання питання України у США. Початок побудови власної проактивної політики.

• Четвертий — намагання реалізувати цю проактивну політику без орієнтування на запевняння на стратегії Білого Дому.

Тепер питання чи можна було уникнути затримки й загалом проблем з "оформленням допомоги"?

Тактично — навряд. Стратегічно лише частково. Шукати шляхи як вдало утримувати підтримку України виборцями США. На мою скромну думку, першочерговою проблемою стало падіння підтримки України серед виборців, особливо республіканського виборця. На чому стало вигідно спекулювати Трампу та його оточенню.

А висновки можна зробити наступні:

1. Не треба орієнтуватись на дипломатію "молодшого партнера". Дослухатись до партнерів та позицій (як у випадку з Білим Домом) — це добре, але вибудовувати свою проактивну міжнародну політику ще краще.

2. Криза, яка сталась з допомогою України спричинила масштабні для нас проблеми. Ключове — це втрата життів. Але ми маємо з цієї кризи витиснути все доступне. Зараз ми побачили своє лобі в США на основі кризи, побачили, які методи діють, побачили, що конфлікт між демократами та республіканцями привів в результаті до вимоги до Білого Дому надати чітку стратегію перемоги України й так далі. Ми маємо використати цю кризу, щоб всі ці напрацювання надалі розвити.

3. Кожна проблема це виклик. Те, що не можемо через набір факторів досягти сьогодні, зможемо спробувати, коли зовнішні фактори стануть більш сприятливі.

4. Потрібно працювати як з демократами, так й з республіканцями, бо 2025 рік принесе нам ймовірно такий же розділений Конгрес. Тільки Палата — стане продемократичною, а Сенат прореспубліканським.

5. Відстежування рівня підтримки України серед громадян США та намагання вплинути на цей рівень потребує окремої стратегії дій.

А загалом, найбільша вдячність нашим воїнам, які тримали та ще продовжують тримати фронт у надважких умовах: поки всі ці процеси потребують часу на вирішення чи зміни зовнішніх обставин.

Підготовлено автором телеграм каналу Resurgam.