Автор статті телеграм-канал Resurgam
Останні тижні на західних виданнях вийшли цілі десятки статей, які класифікував за двома групами:
«Чому Україні не можна дозволяти бити вглиб по території московії».
«Чому Захід має перестати постачати зброю в Україну, щоб досягти миру».
Є такі екземпляри статей від яких дибки стає волосся від використаних московських наративів. Прям Ctrl+C, Ctrl+V з якогось московського видання типу «Звезда». Але до такого зрештою з часом звикаєш, бо то традиційна активізація, коли від москви «на пропаганду та замовлення у журналістів» приходять кошти й має тимчасовий ефект.
Але є категорія видань, де з подібними проявами потрібно боротись, будь-то вони випадково чи навмисне переплетені з тезами москви. Це профільні видання, аналітику яких для закриття дірок знань з якогось предмета чи питання використовують інші аналітики, оглядачі та різного роду decision makers, щоб зрештою отримати базове бачення.
Тому мене попросили тезово розібрати статтю на Foreign Affairs для закордонних журналістів, які запідозрили її в маніпуляціях. Тому щоб двічі не вставати: і виконаю прохання, і на канал контент.
Аналітичний допис до якого я буду контраргументувати має назву “Марна обіцянка глибоких ударів України по росії”.
Коротко її зміст: автор даної роботи ніби погоджується, що Вашингтон ввів багато обмежень, що перешкоджають Україні, але рядом красивих маніпуляцій у фактах приходить до кінцевого висновку, що зняття заборони завдавати ударів вглиб – нічого не змінить у війні, бо вони будуть малоефективні. Оскільки це не може бути «переломним інструментом» для України, то навіщо тоді дозволяти та йти на ризик ескалації».
І тепер до аргументів та маніпуляції в статті:
• Перша загальна маніпуляція — Україна не здатна вести широкомасштабний наступ (мова не стільки за ресурси, скільки взагалі як вид військового маневру в організації), а глибокі удари застосовуються для підготовки «поля бою» для таких маневрів. І далі висновок, якщо Україна не здатна вести наступальні стратегічні кампанії – то навіщо їй давати дорогоцінну зброю та наражатись на ризик ескалації.
Серед аргументів у тому тексті наведено такі тези:
Курськ: «Україна атакувала надзвичайно погано підготовлену ділянку російського фронту, що дозволило українським військам швидко зайняти позиції. Але з прибуттям російських резервів український наступ сповільнився, і видається малоймовірним, що Україні вдасться здійснити якийсь значний прорив далі».
Питання, а з чого взято за твердження, що Курськ має на меті Генерального Штабу саме «глибокий прорив» чи масштабну «армійську операцію»?
Далі. «Надзвичайно погано підготовлена лінія» – складалась з 2 ліній оборони, які включали протитанкові рви, зуби дракона та власне підземні укріплення + пристріляну місцевість кордону.
Далі. Те, що було знайдено місце з найменш підготовленим ворожим особовим складом і називається – правильним тактичним розрахунком. Чому за неспростовне твердження береться те, що на 1200 км лінії фронту та в розрізі часу та різних обставин більше немає чи не буде таких місць в майбутньому?
• Друга маніпуляція – «це дорого і постачання великої кількості ракет знекровить американський бюджет на підтримку України в інших компонентах». Автор статті чомусь як аргумент приводить «не вартість ракет ATACMS» чи ракет «JASSM», а до чогось вартість F-16.
Автор зазначає: «Допомога США Україні обмежена суворими лімітами витрат, що унеможливлює надання таких систем без скорочення інших видів допомоги. Наприклад, флот з 36 американських винищувачів F-16 з'їв би 3 мільярди».
Якщо вивести навіть за дужки, що США має вагому частку не використаної програми PDA для України (10.5 млрд), то для прикладу можна просто подивитись на вартість ATACMS. Тоді побачимо наступне. Ракета ATACMS залежно від модифікації коштує від 900 тис. до 1.3 млн. Наприклад Фінляндія замовила 70 ATACMS з додатковими деталями, обладнанням та підтримкою МТО за 132 млн. Тобто, за 1.88 млн за ракету з повним обслуговуванням. Передача 300 ракет Україні — це 550-600 млн з 10.5 млрд тільки з фонду PDA (не враховуючи ще залишок у 4 млрд на USAI).
Враховуючи, що це не нові ракети з виробництва, а зі складів, то фактична вартість даних ракет була б ще меншою.
• Третя маніпуляція — дозвіл завдавати глибоких ударів буде мати «обмежений, а не «вирішальний вплив», тому навіщо наражати світ на ескалацію заради обмеженого результату для України.
Я б поставив зустрічне питання, а яка зброя має «вирішальний вплив» у сучасних умовах війни? Інше питання, «якщо вплив на війну та результативність обмежені», то чому тоді за аксіому взято те, що обов’язково має бути якась «неймовірна ескалація» з боку москви? Чому ця «ескалація» має бути відмінною від тієї, яка б вже мала бути від перейдених минулих «червоних ліній», до речі які теж мали обмежений результат в стратегічному плані, але зрештою приходили до них?
Другий момент у сучасній війні немає «вирішальної зброї» — є вирішальна сукупність факторів та наявних для цього інструментів. Не має Арії Старк, яка одним ударом зупинить «ходоків», не має «Зірки смерті», не має «Гандамів». Аргумент «не варто йти на ризик ескалації, бо дозвіл не вирішальний у стратегічному плані» просто відірваний від реалій.
Бо тоді я зрештою хочу почути, який один вид зброї чи вид дозволу «є вирішальним»?
Відсутність розуміння сучасних реалій війни у даній аналітиці можна побачити навіть по одній фразі: «Дешеві безпілотники не можуть пролітати сотні миль для досягнення віддалених цілей».
Дальність дії та ефективне ураження українських безпілотників зафіксовано на відстані 1600 км зоні (1000 миль). Єдина проблема безпілотник не може нести вагу бойової частини, яку може нести ракета. Тому тактика та тактичне призначення в засобах відмінне.
Але у разі дозволу використовувати глибокі удари у зв’язці з «ракетами приманками», «балістичними ракетами», «ракетами перехоплювачами», крилатими ракетами «повітря-земля» і вже сотнею українських безпілотників, які виснажать вороже ППО, точно не буде мати ефекту? Ще й з урахуванням площі московії, яку вони вимушені прикривати засобами ППО та розкиданим різноманіттям цілей.
Дозвіл завдавати високоточні удари для України – не означає неодмінну та одномоментну стратегічну перевагу. І доволі мало хто б так стверджував. Як і танк Abrams чи F-16 – це засіб ведення війни, а не гарантія «безумовної стратегічної переваги», особливо в тій кількості, що надані Україні. Але обмежена кількість чи обмежений стратегічний впив загалом на перебіг війни не робить їх «непотрібними», хоча їх ризик передачі теж мав погрози «червоними лініями».
Україні необхідно мати дозвіл завдавати глибокі удари, бо:
• 1. Сам факт можливості завдання комбінованого удару відсуває ворожу авіацію (яка включає й ударні гелікоптери, які мають обмежений тактичний радіус дії), бази матеріально-технічного забезпечення та логістичні центри. Сам факт можливості, що ЗСУ можуть завдати удару, змушує ворога діяти більш обережно, підвищує експлуатаційні витрати техніки та вартість матеріально-технічного забезпечення, збільшує потенційний час для реакції українських сил. Те, що частину московської авіації відсунуто тільки від згадки про можливість «дозволу» вже демонструє ефективність, але це не заважає їм використовувати аеродроми й надалі, якщо Захід проявить черговий страх перед путіним. І не тільки в авіації справа, є об’єкти, які не перемістити.
• 2. Україна для ефективності має мати можливість комбінованих ударів вглиб. Кожне озброєння має обмежену ефективність окремо від інших засобів – тактичного чи стратегічного результату досягають в «комбінації засобів». Українські ударні безпілотники, які залітають на 1000 миль мають обмежений ефект без комбінованого їх використання з іншими засобами, як й інші засоби мають обмежений ефект без їх комбінування з засобами виснаження ППО, якими є дешеві безпілотники.
• 3. Розтягнути логістичне плече ворога. Московська логістика дуже залежна від залізничних гілок та баз матеріально-технічного забезпечення поруч із залізницею. Це обмежена кількість цілей ураження, яка не потребує «тисячі ракет». Навіть сам потенціал ураження, чим є банальний дозвіл глибоких ударів, буде змушувати розтягувати логістичне плече.
• 4. Підрив «червоних ліній» як тиск на путіна. Хочу знову нагадати про вже перейдені «червоні лінії»: передача Україні важкого озброєння, передача літаків, напад на Чорноморський флот, підрив Кримського мосту, замороження московських активів, використання заморожених активів для військового забезпечення України. І головна червона лінія – це перенесення війни безпосередню на території московії. У яких з цих випадках москва підтвердила свої «червоні лінії»?
• 5. Відсунення ворожих оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) від кордонів. Москва використовує ОТРК для терору цивільних з Харкова, Сум та інших міст. Також дальність дозволяє дотягуватись до тактично важливих українських аеродромів, бо дальність Іскандеру-К до 500 км. ОТРК часто перебувають вглибині території московії, бо знають, що там вони «обмеженнями Заходу для України» краще захищені ніж власними засобами ППО безпосередньо на окупованих територіях України, куди Україна все ж таки може бити.
Жодна війна не виграється без ризику, бо війна це найвища форма кризи міжнародних відносин. Війна – це вже ризик у своїй суті. Оборонна війна як у випадку України – це вже ризик, тільки нав’язаний ззовні.
І якщо постійно агресору демонструвати, що ти «не готовий йти на ризик», «ти боїшся його», але водночас агресор готовий ризикувати, то кожного разу будеш «програвати».
У путіна теж є межа «ризику», але кожного разу демонструючи перед ним слабкість ця межа зсувається не на користь України та партнерів. Кожного разу коли Захід демонстрував стійкість та єдність і готовність приймати рішення – путін відсував свої межі «ризику», бо він так само має «межу ризику». І дозвіл завдавати ударів вглиб московії – це явно не реальна межа ризику, де б путін ризикував безпосередньо собою та своїм оточенням.
Останнього разу, коли Європа та США боялись йти на ризик це все одно завершилось Другою світової війною, то може не завжди можна уникати ризиків, якщо хочеш результату. Недаремно існують концепти «примушення силою до миру», бо втретє повторювати історично одні й ті самі помилки із надією на інший результат – це явна ознака божевілля.
Автор статті телеграм-канал Resurgam
