Автори: Алекс Кроутер, Джахара Матісек та Філіпс Пейсон О’Браєн для Foreign Affairs
Оригінальний допис був опублікований 22 квітня 2024 року
Про авторів: Алекс Кроутер - старший науковий співробітник Програми трансатлантичної оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики, полковник армії США у відставці.
Джахара Матісек - військовий професор Військово-морського коледжу США, науковий співробітник Центру Європейської ініціативи стійкості, підполковник ВПС США. Погляди, висловлені тут, є його власними.
Філіпс Пейсон О’Браєн - керівник Школи міжнародних відносин і професор стратегічних досліджень в Університеті Сент-Ендрюса.
Табу в Європі знято. Ще кілька місяців тому було б немислимо, щоб європейські лідери пропонували відправити європейські війська в Україну. Але 26 лютого президент Франції Еммануель Макрон заявив, що розгортання європейських сил в Україні не можна «виключати». Відтоді до цього хору приєдналися й інші європейські чиновники: міністр оборони Фінляндії та міністр закордонних справ Польщі припустили, що війська їхніх країн можуть опинитися в Україні. Ці коментарі, у поєднанні з існуючою підтримкою таких заходів у країнах Балтії, свідчать про те, що зростає блок країн, відкритих до прямого європейського втручання у війну.
Такі вибухонебезпечні коментарі зумовлені зміною динаміки конфлікту. Дебати в Конгресі США щодо надання військової допомоги Україні були суцільним нещастям. Новий пакет допомоги нарешті наближається до схвалення (схвалений та готується до відвантаження станом на 28 квітня - прим. Мортіса), але місяці коливань у Вашингтоні занепокоїли європейців і дали Москві надію, що рішучість Заходу підтримати Київ дає тріщину. Російські війська, посилені технікою з Китаю, Ірану та Північної Кореї, скористалися прогалиною у військовій підтримці України з боку США, посиливши свої атаки на цивільне населення та невійськову інфраструктуру. На початку квітня, знаючи, що в Україні не вистачає зенітних боєприпасів, росія завдала ракетного удару, який зруйнував найбільшу електростанцію в Київській області. Раніше, у березні, російські війська атакували греблю гідроелектростанції на Дніпрі та інші об'єкти електропостачання навколо Херсона, що підірвало українську промисловість і зробило економіку країни більш залежною від європейської електромережі. Подальше пошкодження критичної інфраструктури, атомних електростанцій та сільськогосподарських угідь різко підвищить витрати на відновлення, значну частину яких, ймовірно, доведеться оплачувати західним партнерам України.
Оскільки російські війська прискорюють своє просування, можливість того, що вони можуть прорвати українську оборону на східному фронті і кинути виклик українському контролю над Харковом або навіть Києвом, створює для Європи загрозу безпеці, яку вона не може ігнорувати. Перемога росії в Україні виправдала б ревізіоністські амбіції президента Владіміра Путіна і його віру у внутрішню слабкість Заходу. Вона дозволить Кремлю тримати росію на військовому фундаменті - загальносуспільному підході до завоювання, з яким європейські країни не зможуть зрівнятися. Немає жодних підстав очікувати, що Путін зупиниться на Україні. Він назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою» двадцятого століття, нарікаючи на те, що «десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території». Країни Балтії в небезпеці, як і Польща: минулого року колишній російський прем'єр-міністр і лояльний до Путіна Дмітрій Мєдвєдєв назвав країни Балтії «нашими» (тобто російськими) провінціями, а Польщу - «тимчасово окупованою» (мається на увазі НАТО).
Погрожуючи ввести війська, європейські країни намагаються порушити цю тривожну траєкторію. Однак, щоб дійсно змінити результат в Україні, європейські країни повинні зробити більше, ніж просто говорити про розгортання військ. Якщо Сполучені Штати продовжать зволікати з наданням допомоги, і особливо якщо вони оберуть Дональда Трампа (який пообіцяв закінчити війну в Україні протягом 24 годин, ймовірно, дозволивши Путіну зберегти свої нечесно здобуті здобутки) президентом у листопаді, Європа залишиться єдиним захисником України. Європейські лідери не можуть дозволити американській політичній дисфункції диктувати європейську безпеку. Вони повинні серйозно розглянути можливість розгортання військ в Україні для надання логістичної підтримки та навчання, захисту українських кордонів та критичної інфраструктури, або навіть для захисту українських міст. Вони повинні дати зрозуміти росії, що Європа готова захищати територіальний суверенітет України. Визнати жахливу реальність ситуації в Україні і вирішити її зараз - це краще, ніж залишити двері відчиненими для росії, щоб вона прискорила свій імперський наступ.
Змінити розмову
Ідея розгортання європейських військ в Україні викликала передбачувані заперечення. Кремль був обурений нещодавніми заявами Макрона та інших політиків, які попереджали про війну - можливо, ядерну - з усією Європою. Вашингтон і Берлін також гнівно відреагували. І Німеччина, і Сполучені Штати суворо обмежили допомогу, яку вони надавали Україні протягом усієї війни, побоюючись, що росія може реалізувати свої погрози ескалації, і вони різко критикували більш «яструбині» європейські держави за те, що вони вважають непотрібними провокаціями.
Така опозиція не зменшує переваг, які європейські сили могли б надати Україні, і той факт, що Берлін, Москва і Вашингтон відреагували так гостро, показує, чому так важливо вести цю дискусію. Європейські лідери продемонстрували, що можна вийти з односторонніх дебатів про ескалацію, які до цього часу працювали на користь росії. Раніше Москва погрожувала ескалацією, а Берлін і Вашингтон відповідали словами і діями, спрямованими на деескалацію - динаміка, яка утримувала і Німеччину, і Сполучені Штати від відправки більш сучасних ракетних систем, яких відчайдушно потребує Україна. Тепер погрози лунають з боку Європи, і росія відчуває себе вкрай незручно.
Занадто багато політиків і експертів у Сполучених Штатах і Європі повторюють тези Путіна, попереджаючи, що будь-яке зовнішнє втручання в Україну призведе до Третьої світової війни. Насправді, відправка європейських військ була б нормальною відповіддю на конфлікт такого роду. Вторгнення росії порушило регіональний баланс сил, і Європа життєво зацікавлена в тому, щоб цей дисбаланс був виправлений. Очевидний спосіб зробити це - надати рятівне коло ЗСУ, яких Сполучені Штати можуть знову залишити без допомоги, і найкращим рятівним колом були б європейські солдати. Якщо політика в Сполучених Штатах не зміниться, Україні знадобляться альтернативні джерела допомоги, щоб продовжувати боротьбу, і Європа є природною підтримкою.
Вводьте війська
Європейські війська могли б провести як небойові, так і бойові операції, щоб послабити тиск на Україну. Суто небойову місію було б найлегше продати в більшості європейських столиць. Європейські сили могли б звільнити українців від виконання логістичних функцій, таких як обслуговування і ремонт бойових машин. Перебуваючи на захід від Дніпра - природного бар'єру, що захищає більшу частину України від російського наступу - європейські війська продемонстрували б, що вони там не для того, щоб вбивати російських солдатів, випередивши неминучі звинувачення росії в європейській агресії. Частина української техніки вже відправляється до Німеччини, Польщі та Румунії на капітальний ремонт, але проведення цього ремонту ближче до фронту прискорило б цей процес, скоротило б час перебування техніки поза боєм і вивільнило б більше українських сил для виконання бойових завдань. Французькі, польські та інші європейські військові радники могли б також забезпечити летальну і нелетальну підготовку в Україні для подальшого підвищення професіоналізму ЗСУ. Якщо додаткова мобілізація розширить українську армію в наступному році - що видається ймовірним - збільшення можливостей підготовки новобранців в Україні буде особливо корисним.
Звичайно, європейські сили могли б зробити більше, ніж ремонтувати і тренувати. Найбільш обмежена форма європейських бойових місій все ще може залишатися на захід від Дніпра і мати оборонний характер. Одна з таких місій могла б передбачати посилення спроможностей української протиповітряної оборони в цьому регіоні шляхом розгортання особового складу, надання обладнання або навіть перебирання командування і контролю над українською системою протиповітряної оборони. Ризики ескалації були б мінімальними, оскільки європейські сили мали б мало шансів вбити російських військових пілотів, які здійснюют пуски боєприпасів по Україні з білоруського і російського повітряного простору. Але вони допоможуть збивати крилаті ракети і безпілотники. Таким чином, очолювані європейцями батареї ППО вивільнили б більше українських військ для захисту сил поблизу лінії фронту, а також зірвали б спроби росії знищити критично важливу інфраструктуру і залякати українське населення до капітуляції. Європейські війська могли б виконувати й інші оборонні та гуманітарні завдання, такі як розмінування та знешкодження російських боєприпасів, що не вибухнули. Перебирання такої роботи від українського особового складу допомогло б захистити цивільне населення і підтримати економічне відновлення України, оскільки фермери зараз намагаються засіяти і зібрати врожай на полях, повних мін та інших боєприпасів, що не вибухнули.
Інша бойова роль - яка, як і місія з протиповітряної оборони, швидше за все, не передбачатиме залучення російських військ - полягатиме в патрулюванні ділянок українського кордону, де російські війська не дислоковані, таких як узбережжя Чорного моря і кордони з білоруссю і Придністров'ям (сепаратистський регіон Молдови, окупований російськими військами). Охорона цих флангів дозволила б вивільнити понад 20 000 українських військовослужбовців (і зброю та боєприпаси, які вони мають) для боротьби на фронті. Це також зменшило б ймовірність відкриття нового фронту вздовж цих кордонів, оскільки росія майже напевно намагатиметься уникнути розширення війни шляхом нападу на інші європейські країни. Європейські війська також могли б допомогти убезпечити три чорноморські порти України, що залишилися, які є життєво важливими як для української економіки, так і для глобальної продовольчої безпеки, вивільнивши додаткових українських солдатів. Будь-яка європейська операція в Україні мала б також емоційне забарвлення. Присутність європейських військ підняла б моральний дух українського народу і запевнила б його в тому, що майбутнє його країни - в Європі.
Нарешті, Європа повинна розглянути можливість прямих бойових завдань, що допоможуть захистити українську територію на захід від Дніпра. На додаток до зменшення навантаження на ЗСУ у цих регіонах, присутність європейських військ зробить малоймовірним просування російських військ за ріку, захистивши більшу частину України від завоювання. Однією з потенційних цілей росії є Одеса, головний порт України, через який відвантажується більша частина експорту країни. Якщо російські війська наблизяться до міста, європейські сили, що знаходяться поблизу, матимуть право захищатися, відкриваючи вогонь по солдатах, що наступають. Вони могли б допомогти зірвати російський наступ, який, враховуючи стратегічне положення Одеси, міг би задушити українську економіку і завадити російським військам здійснити потенційне вторгнення в Молдову. Москва намагатиметься представити будь-яку летальну відповідь на російський напад як європейську агресію, але відповідальність за будь-яку ескалацію буде нести росія.
Путін в невигідній позиції
Ризик того, що розгортання європейських солдатів в Україні в будь-якій якості призведе до ескалації конфлікту, перебільшений. Росія має дуже мало можливостей для збільшення масштабів своїх конвенційних атак, за винятком застосування біологічної або хімічної зброї. Вона вже втратила понад 90 відсотків своєї довоєнної армії, сотні тисяч людей загинули, десятки тисяч бойових машин були знищені, а переважна більшість найсучасніших систем озброєнь були використані під час нападів на Україну. Санкції ускладнили і здорожили виробництво російської зброї, а розгортання військ в Україні призвело до того, що у росії залишилося ледь достатньо сил для охорони решти свого довгого кордону, не кажучи вже про проведення значних операцій проти інших європейських держав. У січні 2022 року російська армія вважалася другою після армії США; сьогодні вона, можливо, навіть не є найпотужнішою армією в Україні. Але якщо європейські лідери дозволять росії перемогти в Україні, Путін отримає вигоду з того, що ядерні погрози дозволять йому завоювати більше країн, не провокуючи європейську військову реакцію.
Справжнє питання полягає в тому, чи застосує росія ядерну зброю, якщо європейські війська увійдуть в Україну. Можливо, це вже є спірним питанням, враховуючи, що сили спеціальних операцій західних країн наразі діють на території України. Москва регулярно вдається до агресивної риторики щодо членів НАТО, але поки що вона лише гавкає і не кусається, уникаючи контактів з силами НАТО і зосереджуючись на сусідніх країнах, що не входять до альянсу, таких як Грузія і Україна, яким вона може безпечно завдавати ударів. Путін погрожував напасти на Польщу, Румунію і країни Балтії ще в 2014 році, а протягом наступних кількох років він погрожував вторгненням Фінляндії і Швеції за вступ до НАТО, Норвегії за розміщення додаткових американських військ, Польщі і Румунії за розміщення об'єктів протиракетної оборони, а також «будь-якій європейській країні», яка дозволила розмістити американські ракети на своїй території. За останні півтора десятиліття Кремль погрожував або проводив військові ігри, що імітують застосування ядерної зброї проти Данії, Польщі, Швеції, України, Великої Британії, країн Балтії, Європейського Союзу в цілому і, звичайно ж, НАТО і США. У якийсь момент європейські лідери повинні проігнорувати брязкання шаблями Путіна, яке є лише пропагандою, що ґрунтується на безпідставному уявленні про те, що НАТО хоче напасти на росію або вторгнутися в неї.
Зрештою, росія не може дозволити собі воювати з кількома європейськими країнами одночасно, а тим більше розпочати ядерну війну. Показово, що країни, які, найімовірніше, стануть мішенню ядерної атаки - ті, що межують з росією, зокрема, Польща і країни Балтії - найменше стурбовані такою перспективою, але справедливо побоюються агресії відновлених конвенційних російських збройних сил, підбадьорені успіхом в Україні. Європа набагато багатша, більш технологічно розвинена і має набагато більше населення, ніж росія. Москва знає, що не зможе перемогти, спровокувавши весь континент, і прагне уникнути військового втручання США, яке, найімовірніше, відбудеться, якщо російські війська вторгнуться в країну НАТО і застосують статтю 5 статуту Альянсу.
Замість цього росія покладає свої надії на перемогу майже повністю на Європу, яка розглядає Україну як окрему від решти континенту. Поки що її надії виправдовуються. Європейські лідери толерували атаки на Україну, які викликали б об'єднану європейську реакцію, якби вони сталися в будь-якій країні-члені НАТО чи ЄС. Таке ставлення дозволило росії ескалувати війну в Україні, будучи впевненою, що решта Європи триматиме дистанцію.
Прихід європейських сил в Україну змінив би цей розрахунок. Москві довелося б зіткнутися з можливістю того, що європейська ескалація може зробити війну невиграшною для росії. Більше того, відповідь під проводом Європи підірве російську пропаганду про те, що втручання країн НАТО в Україну є лише американським вивертом, спрямованим на підрив росії. Наратив про те, що НАТО є агресором у цій війні, популярний у багатьох частинах світу, і протидія йому може допомогти Європі ще більше ізолювати Москву як дипломатично, так і економічно. А оскільки європейські сили діятимуть поза рамками та територією НАТО, будь-які жертви не спричинять реакції за статтею 5 і не втягнуть Сполучені Штати. Опонентом росії буде не НАТО, а коаліція європейських країн, які намагатимуться збалансувати протистояння з оголеним російським імперіалізмом.
Україна робить все можливе, але вона потребує допомоги - допомоги, яку європейські країни здатні і дедалі частіше готові надати. Присутність європейських військ замість того, щоб стимулювати російську ескалацію, скоріше за все, запобігатиме поширенню конфлікту і не допустить подальшої шкоди економіці та інфраструктурі України. Європейські лідери не повинні слідувати диктату все більш ненадійних Сполучених Штатів щодо того, як слід вести битву в Україні; вони можуть і повинні самі вирішувати, як найкраще забезпечити свободу і безпеку континенту. Європа повинна зробити все можливе, щоб захистити своє майбутнє, і це починається з того, щоб Україна перемогла у цій війні.
