Автор: доктор Джек Вотлінг для Foreign Affairs
Оригінальний допис був опублікований 2 травня 2024 року
Після місяців затримок, ухвалення Конгресом США закону про надання Україні допомоги на суму майже 61 мільярд доларів стало для Києва життєво важливим рятувальним кругом. Але сам по собі пакет допомоги не вирішить більших проблем України у війні з росією. Українські війська захищають лінію фронту, яка простягається приблизно на 600 миль (1000 км) на півдні та сході країни, і тривала бездіяльність Вашингтона призвела до того, що вони сильно розтягнуті. Надходження американської зброї та боєприпасів має значно підвищити ціну для росії за її майбутній літній наступ. Ця допомога також надає ЗСУ достатньо матеріальних засобів для підтримки більш систематичного військового планування на літо і осінь.
Проте завершення війни на умовах, вигідних для України, вимагатиме набагато більше, ніж новий потік обладнання. За більш ніж два роки, що минули з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну, її мета у війні залишається незмінною: Кремль прагне підкорити Київ. Непостійна підтримка та політичні зволікання з боку міжнародних партнерів України роблять ймовірність такого результату надто високою. Якщо Україна хоче запобігти перемозі росії в довгостроковій перспективі, їй потрібна комплексна стратегія. Це означає підготовку, оснащення та мобілізацію нових сил. Це означає переконати Кремль, що продовження війни з часом буде ставати все більш ризикованим для росії. І це означає створення позиції, достатньої для того, щоб мати змогу встановити, на власних умовах України, параметри тривалого миру.
Жодне з цих завдань не буде простим, і жодне з них не вирішиться за одну ніч. Україна та її міжнародні партнери також не можуть дозволити собі марнувати місяці на розробку шляху вперед. Сполученим Штатам і їхнім союзникам по НАТО необхідно буде взяти на себе чіткі довгострокові зобов'язання; змусити росію сісти за стіл переговорів буде особливо складно. Але альтернативи набагато гірші. За відсутності такої загальної стратегії тривалість конфлікту може бути продовжена, але його траєкторія не зміниться.
Кривляння перед плануючими бомбами
З осені 2023 року ситуація на полі бою в Україні неухильно погіршувалася. Значною мірою через нестачу боєприпасів українські війська були змушені поступатися територіями російським військам, часто зазнаючи при цьому значних втрат. Росія зосередила в Україні приблизно 470 000 військовослужбовців і, схоже, має намір використати їх, щоб спробувати завершити завоювання Донбасу до кінця 2024 року. Російські війська зосередили свої атаки на ключових східних містах, захоплення яких дозволить їм загрожувати основним логістичним центрам України в Донецькій області та навколо неї.
Розмови про новий російський наступ можуть викликати в уяві образи танкових підрозділів, які штурмують українські позиції, здійснюють прориви, а потім намагаються розвинути ці здобутки вглиб утримуваної Україною території, щоб відрізати українські підрозділи. Але російські війська наразі не здатні проводити подібні операції, та й не мають наміру. Після більш ніж двох років війни російська армія зазнала великих втрат серед офіцерського складу, і її здатність планувати і синхронізувати широкомасштабні атаки обмежена. Російські атаки переважно складаються з послідовних штурмів на рівні взводів і рот, що призводить до повільного просування з великими втратами.
Тим не менш, росія наразі має перевагу над Україною в артилерії [у співвідношенні], що становить понад 10:1. З прийняттям нового пакету американської допомоги ця перевага, ймовірно, зменшиться до 3:1 в деяких регіонах, що призведе до збільшення кількості російських втрат. Але росія має кілька способів втягнути українські сили в бої, які також дорого коштують Україні. Наприклад, російські війська використовують переобладнані плануючі бомби з руйнівним ефектом. Це радянські ФАБ-500 - великі бомби вагою у півтонни, оснащені крилами і комплектами наведення, які скидаються російськими літаками з-поза лінії фронту. Маючи радіус дії близько 40 миль (понад 60 км), вони можуть легко задавати ураження українським містам, руйнуючи будівлі і витісняючи місцеве населення.
Як наслідок, ЗСУ часто змушені витрачати значні ресурси на оборону окремих позицій високою ціною лише для того, щоб захистити цивільні населені пункти від потрапляння в зону досяжності російських плануючих бомб. Візьмемо хоча б Часів Яр, невелике містечко на ключових пагорбах на сході Донецької області. Якщо воно впаде, російські війська отримають пануючу позицію, з якої зможуть обстрілювати міста на Донбасі та ключові шляхи постачання України. Тому ЗСУ відчайдушно намагаються утримати її, навіть коли тактична ситуація стає менш сприятливою. Виклик посилюється перенапруженням протиповітряної оборони України, що дозволяє російським літакам наближатися до лінії фронту, підвищуючи точність бомбардувань. На жаль, чим більше Україна потребує своїх зенітно-ракетних комплексів для захисту своїх міст, тим більше вона піддає ризику свої сухопутні війська на фронті.
Вирішенням цієї проблеми зазвичай є те, що військові стратеги називають «активною обороною», яка полягає у використанні невеликих контратак для того, щоб зірвати зусилля нападника закріпити свої успіхи. Якби, скажімо, російські війська захопили ключову позицію в Часовому Яру, українці могли б за допомогою контратак ізолювати позицію, щоб росіяни не змогли окопатися і продовжувати просуватися вперед. Але Україна має мало резервів і втратила багато тактичних засобів, необхідних для використання вразливих місць росіян невдовзі після того, як вони зайняли позиції. Не маючи резервів для контратак, Україна змушена погоджуватися на те, щоб максимізувати втрати росії за кожну зайняту позицію, тим самим сповільнюючи темпи її просування.
За таких умов навіть ухвалення американського законопроєкту про допомогу не може змінити розклад сил на полі бою. Тривале зволікання у Вашингтоні означає, що знадобиться час, щоб виправити значну частину шкоди, завданої українській обороноздатності. Цього літа Україна втратить позиції на користь росії. Питання в тому, скільки і яку ціну українські сили зможуть змусити росіян заплатити за свої здобутки.
Свіжа кров, а не більше крові
Окрім негайного надання боєприпасів, найбільшим ефектом нового пакету допомоги США є впевненість, яку він пропонує. Після місяців, коли терміни і обсяги американської підтримки були під питанням, тепер Україна матиме достатньо ясності щодо військових ресурсів на наступні шість місяців, що дасть змогу здійснювати більш широке стратегічне планування.
Першочерговим завданням є створення нових сил. Для цього Україні потрібно буде мобілізувати більше людей, покращити систему підготовки, щоб зберегти якісну перевагу над російськими підрозділами, і належним чином оснастити ці нові війська. Досі це було неможливо. Не маючи достатньої кількості техніки та озброєння і не маючи змоги передбачити, коли і скільки їх може надійти, українське військове керівництво було змушене надавати першочергову допомогу тим військам, які вже перебувають на фронті. Розмір американського пакету допомоги - і подальша підтримка європейських партнерів - означає, що українське військове керівництво тепер може реалізувати цілеспрямований план з підготовки та оснащення більшої кількості військ. Всупереч поширеним припущенням, Україні не бракує людей для мобілізації. (Згідно з одним нещодавнім аналізом, Україна додатково може мати кілька мільйонів українців, які здатні служити). Чого їй бракує, так це ефективної системи рекрутингу та підготовки, щоб залучити наявних людей до збройних сил, а також обладнання для їх забезпечення. Ці проблеми можна і потрібно вирішити.
Українське командування повинно формувати нові бригади, а не просто відновлювати існуючі з'єднання. Наразі в армії не вистачає бригад, які можна було б ротувати в повному складі і виводити з передової. Замість цього окремі бригади ротують виснажені батальйони безпосередньо біля лінії зіткнення на короткі перепочинки - стратегія, яка забезпечує відпочинок, але не дозволяє проводити колективну підготовку бригади, оскільки особовий склад бригади та допоміжне обладнання залишаються на фронті. Таким чином, для України вкрай важливо створити і підготувати додаткові бригади зараз, щоб восени перейти до активної оборони. З часом ці нові підрозділи значно посилять її здатність до контратак.
Тому військові повинні проводити мобілізацію в три етапи. По-перше, вони повинні негайно підготувати бойову заміну для існуючих сил. Потім вона повинна відновити резерви, щоб дозволити існуючим підрозділам провести ротацію, а після цього сформувати нові підрозділи, здатні вести наступальні дії. Перше завдання вирішити найпростіше. Для другого - обмежуючим фактором є спорядження. Для третього, найбільш обмежуючим фактором є підготовка офіцерів. Це можна вирішити, але зробити це потрібно негайно, якщо Україна хоче сформувати необхідні сили до осені.
Росія, ймовірно, буде найбільш небезпечною в останні місяці 2024 року. На той час, після кількох місяців російських наступальних операцій, українські війська будуть розтягнуті, а їхня протиповітряна оборона виснажена. Росія, ймовірно, матиме достатньо військ, щоб провести ротацію своїх підрозділів для проведення наступних наступальних операцій восени.
Але російські можливості не безмежні. Москва зробила певний промисловий і військовий вибір, який, ймовірно, обмежить її наступальний потенціал протягом 2025 року. По-перше, вона вирішила не розширювати виробництво артилерійських стволів, в результаті чого наступного року матиме менше нових гармат. Виходячи з поточних темпів втрат, російські запаси бронетехніки також, ймовірно, будуть вичерпані до другої половини 2025 року. Це означає, що російські війська будуть повністю залежати від новоствореної техніки, а не від відремонтованої техніки з наявних запасів, що серйозно обмежує їхню здатність поповнювати втрачені в бою системи озброєнь. Водночас, починаючи з кінця 2024 року, європейське виробництво озброєнь почне неухильно зростати, оскільки інвестиції, зроблені минулого року і в перші місяці цього року, почнуть приносити свої плоди. Отже, у 2025 році проблеми з постачанням мають стати менш гострими для України і більш гострими для росії - якщо Україна зможе протриматися до цього часу.
З огляду на цю довгострокову перспективу, виклик, що стоїть перед Україною та її союзниками, стає зрозумілим. Головним пріоритетом має бути не лише забезпечення того, щоб літній наступ росії завершився дорогою ціною для Москви, але й забезпечення готовності новоприбулих українських військ до стримування подальших наступальних дій восени, а в ідеалі - встановлення стабільної лінії фронту до початку 2025 року. Лише з такої позиції Україна зможе повернути собі ініціативу. Досягнення цієї мети значною мірою залежатиме від того, наскільки швидко Україна зможе мобілізувати і оснастити свої сили. Єдиний товар, якого їй відчайдушно бракує, - це час.
Посадити Москву за стол переговорів
Навіть якщо Україна зможе нівелювати успіхи росії шляхом швидкої підготовки, оснащення та розгортання нових сил, ці кроки самі по собі не приведуть до завершення конфлікту. Зрештою, це пов'язано з тим, що міжнародні партнери Києва побудували свої аргументи на підтримку України на більш простій меті - залишити Україну в боротьбі, а не змусити Росію вести переговори на вигідних [для України] умовах.
Сполучені Штати та їхні європейські союзники повинні визнати, що допомагати Україні відбивати російські атаки - це не те саме, що ставити Україну в сильну переговорну позицію. Кремль зацікавлений у переговорах, виходячи з поточної динаміки війни: він вважає, що як тільки переговори розпочнуться, західні прихильники України погодяться майже на все, вважаючи будь-яке врегулювання, якого вдасться досягти, успіхом, навіть якщо воно не зможе захистити Україну в довгостроковій перспективі. А вимога росії залишиться такою ж, як і раніше: капітуляція в усьому, окрім назви. Для того, щоб Москва справді пішла на переговори, вона має бути поставлена перед ситуацією, в якій подальше продовження конфлікту становитиме неприйнятну загрозу для неї самої. Лише тоді Україна зможе домогтися значущих поступок.
Росія вже стикається з кількома точками тиску. По-перше, втрати росією на полі бою критично важливих систем, таких як системи протиповітряної оборони, мають значення, тому що вони становлять оплот російського конвенційного стримування НАТО. Надання Україні можливості завдавати шкоди або знищувати престижні російські об'єкти - в інтересах НАТО. По-друге, росія не зможе фінансувати війну нескінченно довго. Західні санкції є лише одним з інструментів підриву фінансової ліквідності режиму, і вони менш ефективні, ніж інші варіанти. Пошкодження інфраструктури росії з переробки нафти, ймовірно, матиме набагато більший вплив. Хоча у Заходу є вагомі причини уникати прямої підтримки таких атак, це не означає, що Україна не повинна їх здійснювати.
По-третє, хоча російська громадськість в основному підтримує війну, існує глибоке розчарування російським урядом, яке можна використати. Досі західні уряди не проводили агресивних інформаційних операцій проти російського уряду, частково через те, що вони сприймаються як ескалація, а частково тому, що від них не очікують негайного ефекту. На противагу цьому, росія проводить активні інформаційні операції по всій Європі з метою дестабілізації Заходу.
Цю асиметрію необхідно виправити. Побоювання Заходу, що інформаційна війна може спровокувати ескалацію, непереконливі: Кремль так само, як і Білий дім, прагне уникнути прямої конфронтації через Україну. Більше того, Кремль вже давно вважає, що Захід проводить проти нього масштабні інформаційні операції з 2011 року, хоча це не так. Тому будь-який потенційний ризик ескалації таких операцій вже закладений. Більше того, більшість шляхів Кремля до ескалації насправді не передбачають протидії такій діяльності. Враховуючи цю ситуацію, Захід може зробити набагато більше. У довгостроковій перспективі більша кількість і якість інформаційних операцій може підвищити усвідомлення Москвою внутрішніх ризиків, які спричинила її дорога війна.
Виправлення вогневої потужності
З огляду на те, наскільки вона наразі поступажться в озброєннях, Україна поки що не має можливості висувати вигідні умови переговорів для припинення війни. Припинення вогню, швидше за все, призведе до того, що росія відновить свою військову міць, тоді як Україна не зможе утримувати свої війська в нинішньому обсязі. Більше того, Київ, ймовірно, отримає меншу підтримку на відновлення, якщо найближчим часом очікуватиметься відновлення бойових дій росіянами. Відновлення України критично залежатиме від інвестицій приватного сектору, а загроза нового конфлікту зробить будь-яке таке фінансування ризикованим. Для того, щоб Україна могла вести переговори з упевненістю в тому, що вона зможе забезпечити тривалий мир, міжнародні партнери Києва повинні запропонувати гарантії безпеки, яким вона довіряє. Оскільки Україна не може запропонувати такі гарантії, перший крок мають зробити її міжнародні партнери.
Зрештою, будь-яке успішне завершення війни залежатиме від здатності НАТО переконливо стримувати росію. Така позиція вимагає від Альянсу не лише розгортання достатніх сил для протидії загрозі з боку росії, але й створення достатніх виробничих потужностей серед членів Альянсу для забезпечення постійного потоку боєприпасів у випадку нової війни. Налагодження такого постачання буде необхідним незалежно від того, як закінчиться війна. У короткостроковій перспективі розширення виробництва боєприпасів матиме вирішальне значення для здатності України послабити російську армію. Якщо Україні вдасться затягнути конфлікт і війна завершиться на її користь, її партнерам знадобляться боєприпаси для зміцнення довіри до їхніх гарантій безпеки. Якщо ж росія досягне своїх цілей, то ці озброєння знадобляться для забезпечення майбутньої безпеки НАТО.
Пакет американської військової допомоги був ухвалений вчасно, щоб запобігти українському колапсу. Але для того, щоб дійсно змінити напрямок війни, він повинен супроводжуватися набагато більш всеосяжною стратегією для її успішного завершення. І це має виходити від Вашингтона, його союзників по НАТО і самого Києва.
