Анто. Частина 1.

Міський транспорт і автомобілі потихеньку розвозили своїх пасажирів після робочого дня. Анто, звичним маршрутом, йшов на своїх двох.

Через дорогу на двох стовпах виділявся барвистий білборд. Реклама меблевої компанії, що спеціалізується на столах та кріслах для роботи вдома чи в офісі. На цьому велетенському полотні демонструвались 2 крісла на хрестовинах з колесами. Перше з чорного пластику і з оббивкою сливового кольору мало довгий вертикальний жолоб посередині спинки. Жолоб починався на невеликій відстані від сидіння, йшов догори, то стаючи то глибшим, то мілкішим, для ергономічного розміщення і закінчувався м'якою впадиною на верхньому ребрі спинки.

Друге ж крісло з сірою оббивкою не мало вертикального, зате мало глибокий горизонтальний жолоб. Розміщений там, де з'єднуються сидіння і спинка.

Перший екземпляр розроблений для власників довгих хвостів. Часто вони люблять тримати хвіст вздовж хребта, так щоб кінець лежав у впадині чи вільно звисав позаду спинки. А другий, для тих людей, хто з більшим задоволенням згортав хвіст калачиком позаду себе або зоставляв його звисати на одну зі сторін до підлоги.

Хлопця зацікавив саме дизайн крісел. А от щодо хвостової зручності йому було байдуже.

Анто перевів погляд поперед себе. Вечоріє. Не завадить уважніше дивитися під ноги.

Наступні 10 хвилин намагався згадати, що там залишилось у холодильнику і думав що б то приготувати. І от хлопець завернув у свій двір. Привітався з сусідкою, що вигулювала маленького пухнастого білого песика і піднявся у квартиру.

Знайомий запах заспокоїв Анто. Він, як завжди, відкрив на смартфоні ютуб і запустив відтворення нових відео, що з'явились за останні дні на улюблених каналах.

Поставив його на пральну машину, додав гучності, щоб було чутно і коли вода шумить. Спочатку, добряче вимив руки. Потім обличчя. Витерся. Тоді роздягнувся повністю.

Відображення у дзеркалі було звичним. Кількаденний синець на стегні поволі ставав блідим і менш помітним. Коли ремонтуєш авто, то вдаритись об якусь металеву деталь чи шафку з інструментами звичне діло. Часто в роботі не звертаєш уваги та помічаєш синці й подряпини вже вдома.

Повернувшись боком ковзнув поглядом по дупці та маленькому пухнастому горбочку над нею. Там, де у всіх починався хвіст, у нього була лише невелика випуклість діаметром 3 см. Він народився таким безхвостим. Давно звик. Вже не засмучувався.

Налаштував воду комфортної температури й заліз в душову кабінку.

А через десять хвилин вже валявся з ноутбуком в ліжку. Поруч два маленьких йогурти й ложка. Трохи далі на полиці виднівся чорний шматок тканини. Здається футболка. Але це не сильно турбувало. Прибирання буде завтра.

“Спочатку зайти в улюблену гру на годинку, а потім вже й щось нормальне приготувати. А потім знову пограти, і ще якісь відео глянути,” — таким був план на вечір після тяжкого дня.

Реклама між відео пропонувала екологічні м'які шампуні для хвоста з екзотичними складниками. Періодично у голові зринали цікаві питання: “А як би склалась доля людства, якби всі були безхвостими?”

Деякі деталі Анто міг уявити завдяки власному досвіду. Чи згадати з книг, фільмів, тих же ігор. Не потрібно було б отих всіх заморочених заклепок, ґудзиків і кріплень на задній частині трусів, джинсів та й всього нижнього одягу. Йому особисто вони були не потрібні та тільки заважали. А спеціалізований одяг для безхвостих за розумними цінами не так вже й легко знайти.

Ніхто б не скаржився по дорозі до роботи на відлежаний вночі хвіст і затерплу спину. Та й в транспорті було б легше сидіти. Ніхто не заплутувався б хвостом в несподіваних місцях. Не боявся б, що хвіст затиснуть автоматичні двері. І це лише мала частина ситуацій, які одразу виникають в уяві.

Але з іншого боку, якби в Анто був хвіст, як в більшості людей, що б це змінило? Ніхто б не дражнив його в дитинстві й школі. Можливо, мав би більший успіх серед дівчат? Це такі дрібниці... А може, досягнув би значно більшого?

Там он всякі “інфобізнесмени” вчать як за допомогою міміки, жестів і рухів хвостом укладати контракти на мільйони чи знаходити інвесторів. Ледь не заволодіти всім світом можна. Але це дурниці, які не працюють. Що з хвостом, що без. Та й Анто зараз не бажає, навіть, цілого світу. Лише відпочинку.

Думки повернулись до гри та відео стендап коміка, що грало на фоні. Десь за дві хвилини його перервала реклама подарункового набору. Анто на кілька секунд перевів погляд на RealNeko з сірими й чорними баночками. Жінка, як завжди, була мила, позитивна, грайлива і манлива. Це лише образ чи вона в житті така ж як в рекламі й на публіці?

Важко відшукати у світі людину, яка хоча б краєм вуха не чула про Ніколь RealNeko. Вона народилася з мутацією. Набагато рідкіснішою ніж відсутність хвоста. Її вуха були розташовані вище, звужувались догори та частково покритті шерстю, як на хвості. 

Само по собі це виглядало не так органічно, як вигадані жінки кішечки з японських аніме і манги. Але макіяж та зачіски, підібрані професійною командою, створювали враження, що вона та сама справжня неко-чян. Або жінка-кішка, якщо по простому.

Лікарі й вчені, які перевіряли її в дитинстві й продовжують робити це регулярно, прийшли до висновку що вона абсолютно нормальна здорова людина. Лише має кращий за середньостатистичний слух і невеличкий шанс передати цю мутацію своїм нащадкам. Не дивно, що вона стала дуже відомою. Японці ледь не боготворять RealNeko, розкуповують її мерч за секунди та організовують надзвичайні фестивалі, коли вона приїжджає з Америки в Японію. Та й не тільки японці, а й добра третина самотніх чоловіків і жінок світу були б не проти скласти пару Ніколь. 

Після вечері та ще годинки розваг Анто вимкнув ноутбук та відправився спати. Йому снився літній вечір. Напівосвітленими міськими вулицями тинялись люди. Прогулювались, говорили й заходили в кав’ярні та магазини. А під ранок в сон прийшла гарненька дівчина з чорним волоссям та трішки сумним поглядом.

Анто за сніданком подумав, що десь вже її бачив. А потім згадав вчорашню рекламу. Мабуть, вона навіяла. Але в сні дівчина була зі звичайними вухами й хвостом.