Чи сумуєш ти за мною у Сан-Паулу?
Чи згадуєш ті самі моменти, коли ми втікали від міста? Я вже чоловік, майже поглинений дорослим життям. Мене зробили домашнім, змили дикість. А зараз відкрився гнійник, з якого морем ллє емоціями. Я запиваю це все аперолем та сподіваюсь на те, що завтра мій годинник зламається і я запізнюсь на роботу.
Чи сумуєш ти за мною у Сан-Паулу?
Я егоїст, тому сподіваюсь, що так. Інакше, я не бачу сенсу в тому, що відбулося між нами. Інакше, не знаю нащо ми кохались на АЗС під Харковом. Інакше, можу сказати, що страждав даремно, наче просто аматор драми. Наче єдине, що влаштовувало б мене, це повідомлення від тебе, з текстом "сумую".
Чи сумуєш ти за мною у Сан-Паулу?
Знав би, що ні, да й похуй. Це хвилинна слабкість, жага до потворного, жага до несмачних цигарок та публічного сексу, спотворених емоцій та дотиків. Саме завдяки тобі тварина у мені навчена ригати жовчем у ранок понеділка, а потім, заварюючи каву з АТБ, лаячи роботу та підарів з під'їзду, їхати на трамваї до тебе через усе місто.
Чи сумуєш ти за мною у Сан-Паулу?
Сподіваюсь, що так. Тому, що зараз я потребую усіх тих емоцій та сил, що колись витратив на тебе. Нехай це буде маніфест до поганих колишніх. Сподіваюсь, що кава, яку тобі варить твій хлопець така ж гидотна, як і у нашому минулому. Я не заздрю тобі, не сумую, мені шкода, що колись, той буйний хлопчик зустрів саме тебе.
Чи сумуєш ти за мною у Сан-Паулу?
Не знаю, мені й похуй.
