Автостопом по фазі Фа

Вивчаючи історію Революції Гідності, не можна не помітити той непропорційний вплив ультраса; 2-ге травня почалося саме з маршу фанатів Металіста і Чорноморця (звісно, атакували росіяни, але ж хто ж їм таки відвісив пиздюлів?). Після нападу росії в 2014му, там також мали місце представники специфічних ідеологій.

Ще до війни в Україні давно склалася дуже весела і запекла гра, називається: «хто фашист». Одні кричать: «розпустіть полк Азов», бо там настоящіє фашисти, і навіть чорне сонце на логотипі. По той бік барикад починають кричати про гнусних ліваков, що жизні нє нюхалі. І вообщє це не свастика, а просто солярний символ, ну дуже схожий на свастику. І взагалі, може це не через Гітлера, а через повагу до індуїзму, га? Остання на даний момент ітерація цього срачу доповзла аж до попаяного діда, який разом із байками про ґендерно-нейтрального бога, розказав і про те, який жах, в Україні є свої едельвейси.

Війна загострила суспільні процеси в Україні, зробила їх болючішими. Хоча в такій величезній українській армії, де діє до того ж призов, говорити про якесь політичне забарвлення не можна і не правильно, радикальні праві наловчились юзати argumentum ad frontum на максимум. От вони, справжні захисники, без яких ці соєві куколди вже б давно відправилися на російські підвали, а вони в цей час і не думають вірити в те що віримо ми. Як же ж так? Всі ж тепер бачать, хто справжній патріот?!

І дивно було б, якби не використовували. Бо що у ліваков? Партія лґбт-військових в формі акаунту в інстаграмі? Чому б не тиснути цим фактом? А тут тобі дійсно фотки чуваків, що почіпляли собі чорних сонць, мертвих голів, і інших речей, звісно тільки «віддалено» схожих на нацистські атрибути. Тут у нас і багато друзів по партії, які дійсно пішли на війну, і які завжди готові вам показати де сонце, розказати про традиціоналізм і чому billions must die. 

І от тобі і затравка на величезний повоєнний конфлікт. Ви ж вже певно чули всі ці образи в стилі «поки ми воюємо, тут лівакі-новіопи таке витворяють». За війну ми бачили вже не один конфлікт між цивільними і військовими, який обов’язково закінчується висміюванням фронтових щурів, які багато на себе беруть. І, звісно, «от зараз ми повернемося да як відправимо всіх вас на соловки, та як влаштуємо праву революцію!»

Сьогодні ми поговоримо про цю диспропорцію яка так лякає західних, та і наших лібералів, у яких горить від мертвих голів і чорних сонць, у яких горить від одіозних персонажів, і так лестить нашим традиціоналістам і радикальним консерваторам.

Я знаю, що це неприємно і боляче. Та говорити про це треба, щоб потім не сталося ще більш болючого одкровення.

Скажи, якої ти ідеології, і я скажу, хто ти. Ми звикли думати, що ідеологія — це про набір переконань підкріплених певними уявленнями про суспільство. Достатньо просто навести влучні аргументи, щоб переконати опонента. Насправді, це дуже ідеалістична історія, і той хто так думає, а тим більше вважає своїм ідеалом або не розуміє цього, або лицемір.

Люди готові прийняти чийсь факт, якщо він вписується вже попередньо сформовані переконання і тільки якщо людина готова чути цей аргумент. Простіше кажучи, у кожної людини є свої авторитети, і людина готова прийняти думку авторитетної для неї людини, якщо вона радикально не протирічить її думці, бо інакше це буде скоріше удар по самому авторитету. Люди не люблять міняти картину світу. 

Але звідки беруться авторитети? З того, що із кимось ви вже згодні. А звідки беруться ці переконання? Правильно, з життєвого досвіду і компенсацій цього досвіду.

Вам все життя казали, що ви днище? Що ваша цінність дорівнює нулю? Вітаю, ймовірність, що з вас виросте ображений на життя цинік, дорівнює дофіга. Пошкребіть душогуба, і там сто відсотків буде історія недолюбленої людини.

Бо спочатку потрібно увірувати у всесвітній цинізм. Ліс рубають, щепки летять — ідеологія важливіша. Настільки важливіша, що вся ідеологія перетворюється на боротьбу боротьб, де є лише місце під сонцем. 

Звідти ростуть всі ці вічні деконструкції дискурсів серед маргіналів всіх мастей.

Радикальні феміністки вам розкажуть про МУ  ЖЬІзмову у формі патріархату, і саме тому нам потрібен матріархат, бо хто кого переможе той і прав. Багато з них навіть цього факту не соромляться. «Ніякої свободи ворогам свободи» – вигукнуть ліваки, перед тим, як почати писати доноси і очолювати комісії по боротьбі з гомофобією.

Противники цих комітетів теж не проти того, щоб покрутити цензуру і позабороняти партії, і єдина причина батхьорта тут — це те, кому цей інструмент належить. І принципів тут нема. Звідти і віра в вікна Овертона: або ми їх, або вони нас. 

Цинічні ідеології присущі далеко не тільки правим, але знайти добробати лівих, чим перші люблять похизуватись, складно. 

Ми б обирали ідеологію, якби були максимально раціональні істоти, які не послуговуються мораллю і емоціями. Але насправді частіше не стільки ти обираєш ідеологію, скільки вона обирає тебе. 

У психології є поняття компенсації, коли кожен намагається якось виправити попередні образи, і от хтось стає в статус жертви і починає вимагати преференцій, а хтось діє навпаки — починає розповідати про те, що твій колега по нещастю нє пацан🐺, витрі нюні і давай-но думати про вєлічіє білої сили. 

Ми реагуємо на подразники по різному; — хтось починає розмірковувати про жертв суспільства, а в когось це перетворюється в повне падіння цінності життя однієї особи. В першу чергу своє, а звідти ризикована поведінка. Людина просто починає менше сприймати ризики.

Хтось «топить свою совість в дорогому алкоголі», хтось йде в екстримальний спорт, і дауншифтить, а комусь не вистачає навіть цього. Комусь подавай ультрас, радикальні організації і дворові пиздилки, які гордо називають війнами Фа з АнтиФа. Звісно працює це і в зворотній бік. 

Більшість про існування цього паралельного світу і не здогадується, а коли він виринає на поверхню це перетворюється на короткострокову моральну паніку. Пам’ятаєте піврічну історію із ЧВК “Редан”? От це от воно.  

Можливо, для решти ви незрозумілий, зате разом з цим ви маєте міцну чоловічу дружбу, без сопель і гомосятіни. Міцне плече компанії. Відчуття єднання і того, що вас насправді багато і ви намагається покращити світ. Утворюється міцна соціальна структура, яка лібералам із їх вічними срачами і не снилася, бо ідеологічні розбіжності маячня на фоні цього.

І от якщо ви такі самодостатні, сильні, цинічні, і любите ризик, чому б вам не протипоставити себе, цьому мятєнькому світу, що помирає через занепад цінностей, які часом не цінності, а просто нон-конформізм, і забув що таке бути справжнім мужиком!?

І шо в нас там на заході найбільше опудало? Гітлер? Ну значить ми будемо як Гітлер, і тихенько хіхікати, коли вікмени, будуть нам це закидати. А мінуси будуть? Не обов’язково навіть шарити за ідеологію і вміти відрізняти герінга від геббельса.

І от починається війна, а у країни не має армії, хто їй приходить на підтримку? Правильні, ті, в кого краще за все фізуха і ідеологічна муштра. В ліберали пішли ті, хто в мирному житті до такого був не готовий. 

Світ прикутий до телевізійних екранів, а по екрану показують тих, хто вчора був непомітним і незручним, і от його зоряний час, час поповнити ряди і пропіарити погляди. І потім ті ж ліберали не розуміють – а чому так багато маргіналів, фашистов, козлов і просто тих, кого в мирному житті ви м’яко кажучи не любити?  

Та тому, що в той час як вони хіхікали з показушної понтовості і дрочу на беззмістовне насильство, чуваки сформували чітко ієрархічну структуру, із людей з хорошою фізпідготовкою, схильністю до ризикової поведінки і вже потім туди додалася ідеологія, що повна цинізма і жахів. І тільки дурна держава відмовиться від такої пропозиції. 

Можливо у людей людожерська ідеологія, і ймовірно по відношенню до них самих, а багато кому там було б непогано поговорити з психологом, проте маємо те, що маємо. Так буде завжди, і нікуди ми від цього не втечемо.

Тим паче це стосується країн, де контрактні армії. Більше ніж певен, що попитай умовного ветерана афгана, і там певно будуть думки ближче до якого небудь реднека з Алабами, ніж до СЖВшника з Каліфорнії. В 2009му році дослідники з Gallup відмічали, що серед ветеранів, тих хто вважає себе республіканцем, було на 10% відсотків більше, ніж серед цивільних 

Це не погано, і не добре. Це правда життя, і поки що цього ніхто не оминав. Тож західна преса, яка любить зірвати покрова з нашої ментальної гімнастики про «це не мертва голова, от тут штрих на малюнку іншої товщини» мабуть цього просто не розуміють. Тільки от це ні про що не значить. 

Особливо це стосується армій контрактних, вгадайте з трьох раз, хто туди буде в першу чергу іти? Лівачок, який любить поговорити в твітері про рівність, чи чуваки, які вважають, що чоловік – це той, хто не проти поштурмувати яких-небудь комуністів?

Під час війни такі речі нівелюються мобілізацією, і ідеологізація розмивається, та і врешті-решт, мотиви піти в армію можуть бути різними. Однак еліта, найдосвідченіші і найбільш боєздатніі– це дійсно, дуже часто люди не ліберальних поглядів.

Війна перевертає все з ніг на голову. Багато з тих, про кого б навряд би дізналися за межами невеликого кола людей, отримали повагу, і соціальний капітал.

Але війнам властиво кінчатися. Правого перевороту через те, що хтось довів свою суспільству потрібність, не буде. Бо суспільство не вмерло, в суспільстві продовжуються дискусії, у радикально правих ветеранів звісно стане більше голосу, їх стануть гучніше чути. Однак військової хунти і широкої популяризації якої-небудь ідеології ніхто не обіцяв.

На мій погляд, це добре. Нам потрібна сильна правиця, рівно так само як потрібна сильна лівиця. Система стримування і противаг можливо виглядає, як вельми неприємна дискусія фріків, проте дає можливість якраз знайти політичний компроміс, бо по краю політичних координат як правило і стоять максимально безкомпромісні, із мінімумом зворотнього зв’язку ідеї. Саме такі ідеї як правило, через свою необдуманість, найнебезпечніші.

Просто треба розуміти, що ми всі люди, у всіх таргани в голові, герої і їбуться, і сруть. Треба поважати погляди опонента, і вміти правильно доводити свої.

Українське суспільство різне і багатогранне, в нього багато різних сторін і різних проявів, і тільки в координації великої кількості людей можна досягти процвітання.