Бачили фільми, де є "хороший" хлопчик, він приходить в нову школу, до нього доґобується "поганий" хлопчик, хороший дає поганому тягла, бо ходить на кунґ-фу, і через годину підліткового ниття поганий іде на кунґ-фу, цінності змінюються, й він також стає хорошим. Ну, як мінімум в сиквелі-триквелі 100% стає хорошим. Так-от, з теперішньою демократією треба майже так само.
Чи не кожен бізнес бажає масштабуватись. Це робить і демократія через м'яку силу культури, прищеплення цінностей та зміну поколінь. Однак, на жаль, в силу того, що і сама демократія неідеальна, то масштабуватись швидко не виходить. І поки умовні "Філіппіни" стають демократичні, умовна "росія" пливе до царсько-мавзолейного культу.
Демократії потрібно перестати гратись з автократичними та тоталітарними режимами. Ставитись до них не як до "загадкового світу", а як до психічнохворого сусіда, який часто гуляє з ножем чи сокирою. Проте будь-які порівняння будуть неточними, адже форми політичних режимів - це колективні етико-моральні устрої та кодифіковані закони, тобто щось уявне, нематеріальне, а люди - це вже площина матеріального світу. Тому якраз авторитарний/тоталітарний режим можна вилікувати/перелаштувати/перебудувати/окультурити до демократичного просто потрібне бажання та консолідація демократії.
Чому такого великого бажання немає? Тому що, демократія - це вибори, а вибори - це передвиборчий піздьож і післявиборчі нарікання на попередників + новий передвиборчий піздьож. І все це дуже близького прицілу. Навіть, якщо авто летить в найглибший в світі кар'єр, то це умовності, головне покермувати перед нищівним приземленням. Але якщо копнути глибше, то демократії зараз - це човен з діркою, з якого постійно відрами вичерпують воду, а не латають діру.
Демократичний світ повинен вести превентивні війни. Жодна людина не хоче бути поневоленою, в кожній людині закладена жага до розвитку, просто іноді це треба їй показати. Коли більш розвинена частина людства зрозуміє, що майбутнє світу саме на її плечах. Коли країни Західного світу перестануть дивитись на Африку, Латинські Америку та Азію, як на джерела дешевої робочої сили, а допоможуть, так, інколи навіть воєнним шляхом одемократизуватись (перепрошую після II св.в. з Німеччиною та Японією не так було?), саме тоді буде світ в якому ми не загинемо від ядерного апокаліпсису, адже які б питання не стояли на порядку денному, цінність життя демократичних суспільств була би плюс/мінус однакова.
Якщо це розглядати, не як мету, а як постійний шлях, то за півстоліття, можливо століття до цього можна дійти. Звичайно, якщо демократичному людству реально не пофіг на пра-правнуків.
Що потрібно?
- Внутрішня дестабілізація режимів;
- Організація революції або повстання;
- При необхідності пряме військове втручання;
- Створення тимчасового уряду;
- Інституційне закріплення демократії;
- Час, час і ще раз час!
Вибачте, якщо цей допис здався вам утопією, а я відірваним від реального життя мрійником, але Валерію Пекарю чи Євгену Глібовицькому можна, а мені, разочок, ні?) Ми ж наче перебуваємо в демократичному суспільстві віртуального простору, що належить фашистам-технократам)
