Барахолка

Артур прокинувся від пострілів. Схопившись на ноги, він запитав у дігера поруч:

— Що за фігня?

Дігер знизав плечима:

— Та біс знає. Мабуть, бандити з тунелю знову лізуть.

Арт метнувся до Діода, забрав стволи, взяв МР-5, зарядив і побіг на звуки пострілів. У кінці ангара Зам керував обороною. Масивна металева брама ангара дзвеніла від куль. Дігери на містках поверхом вище відстрілювались. Арт підбіг до Зама:

— Скільки їх?

— Біля десятка. Поки що.

— Є ще вогнева позиція?

Зам підняв голову і подивився вгору.

— Що в тебе? МР-5? Трохи не те. Сивий! — підкликав Зам молодого дігера до себе. — Дай йому «калашмат» і дві обойми.

Сивий моментально виконав наказ. Не минуло й хвилини, як у Артура в руках опинився старенький АК-74 і два споряджені магазини.

— Тепер лізь на третій ярус, — Зам показав на металевий трап, — і відстрілюй їх через вікно.

На другому ярусі ойкнув і схопився за плече дігер. Зам одразу побіг займати його місце, попутно роздаючи вказівки.

Артур зайняв позицію. Оглянувши двір, він налічив вісім запакованих у чорні куртки й плащі «тушок». За зовнішньою брамою, метрах у шістдесяти, виднівся старий електровоз ВЛ-60. Збоку від нього стояла барикада, з-за якої безперервно обстрілювали Депо. Артур поставив запобіжник на напівавтоматичну стрільбу. Поки його не помітили, треба було заткнути якийсь ствол. Артур піймав на мушку здоровенного бандюка і спустив гачок. Бандит перевернувся навзнак. Артура відразу помітили і почали хаотичний вогонь по ньому. Артур навіть не сховався. Приціл — видих — спуск гачка, і другий браток отримав свинцевий привіт у корпус. З ярусу нижче хтось, очевидно Зам, вклав ще одного.

Бандити втратили бойовий дух і почали відходити. Коли решта бандосів відступила за ворота, обстріл від електровоза почав затихати. Артур перемкнув запобіжник на автоматичний вогонь і пустив довгу чергу в барикаду. Звідти прилетіла черга у відповідь, доволі точно. Артуру дісталося по обличчю уламками цегли, і він сховався. Атака захлинулася. Артур дістав бінокль і обережно виглянув у бік електровоза. Там уже нікого не було. Під прикриттям з другого ярусу двоє дігерів звично обшукували підстрелених бандосів.

Артур спустився вниз. Зам оцінював обстановку: троє поранених (один, можливо, критично), один вбитий. Артур підійшов до нього:

— Це типу «доброго ранку»? Часто такі візити?

— Після кожного викиду лізуть. Поки туман стоїть.

— Їх треба вибивати з тунелю. Бо колись вони вас перестріляють.

Зам потер щоку.

— Вибивати... Ким? Ми дігери, а не спецназ. Землю рити та собак стріляти вміємо. А тут п'ятнадцять хвилин бою, сотні боєприпасів і втрати однакові з обох сторін. І то, двоє — твоїх. Військовий?

— Морпіх. Колись був.

— Помітно, не боїшся. А у нас — роботяги. Ніби не боягузи, але сам розумієш.

Артур розумів. Життя — це не гра, тут шкала здоров'я не відновиться. Артур із жалем віддав автомат.

— А домовитися з ними? Чи нереально?

Зам трохи подумав.

— Хіба що не з ними, а з Йогою. З ним можна було б спробувати. Але хто піде? Може, ти?

— Не знаю. Мені, мабуть, не простять тих, кого прострелив. Тим більше, я чув, що Йога не такий простак.

— Ну тоді все залишиться, як є.

Артур не відповів. Лише спитав:

— Вже можна виходити? Хочу по аномаліях пройтись.

— Так, тільки через іншу браму.

Артур зібрався до виходу: запас їжі, вода, БК, медицина. Решту пожитків замкнув у скрині. Дорогою до першого аномального поля Артур «познайомився» з псевдособакою. Все було так, як йому і розповідали. Фантоми збивали з пантелику, а коли собака вчепилася йому в ногу, то зуби застрягли в кевларових вставках і не торкнулися шкіри. Артур вистрілив з двох стволів обріза в спину пса, і його буквально розірвало на дві частини. Арт зрізав хвіст, поклав у пакет і сховав у рюкзак.

Підійшовши до аномального поля, Артур, як і вчив Фанат, болтом намацав край аномалії. Ввімкнув детектор, який одразу вказав напрям. В аномалії була здобич. Артур став повільно і обережно підходити ближче до артефакту. За мить показалося жовтувате утворення. Артур поклав здобич у контейнер і так само обережно вийшов з аномалії. Більше тут нічого не було.

Артур намітив маршрут до наступного поля. По дорозі зустрів трьох сталкерів, які сиділи на розваленій автобусній зупинці біля вогню в бочці.

— Здорові були, мужики, — привітався Арт. — Що нового в Зоні?

— А ти вже все старе знаєш? — насмішкувато спитав один з них.

Артур замислився. І справді, він у Зоні всього нічого, і такі питання ставити ще ранувато.

— Скажіть, у Темну долину можна безпечно пройти? І чи є з неї прохід на Кордон?

— Можна. Підеш он до того ліска, — сталкер показав на схід, — обійдеш його з правого боку. Через ліс не йди, після викиду там «холодець» з'явився. Там між пагорбами стежка буде. Як пройдеш стежкою, майже відразу буде типу блокпост братків. Стволом не махай, вони не агресивні. Але і не бикуй, бо погано закінчиться. Їх п'ятеро.

— Подякував. А це що я знайшов? — Артур показав артефакт.

— Це артефакт «Граві».

— Корисний?

— Та таке. Можеш більше вантажу носити, але фонить, зараза.

— А якщо з «медузою»? Я чув, що так можна.

— «Медузи» тут малувато буде. Або дві, або один «Викрут». Той трохи краще опромінення виводить.

Другий сталкер усміхнувся і додав:

— Або балон горіляки з собою з трубкою, щоб підсьорбувати, — і всі троє засміялися.

— Скільки він коштує?

— Це арт трохи вищої категорії, ніж та сама «медуза». Вночі на Барахолці тисяч за сім продаси.

— Дякую, мужики. Легкої дороги.

— І тобі вдалого полювання, сталкере.

Артур дійшов до термічного поля. Повітря над ним тремтіло. То тут, то там пробігали іскри. Артур дістав детектор. Як і минулого разу, одразу з'явилася стрілка. Артур пішов в обхід аномалії. В саме поле лізти не ризикнув. Коли пройшов майже половину, йому під ноги вивалився артефакт темно-оранжевого кольору, який переливався тонами. Артур поклав його в контейнер, але відразу не зачинив. Його здивувало: як тільки він взяв його в руки, йому стало відчутно холодніше. Значить, артефакт знижував температуру середовища носія. При цьому дозиметр мовчав — це означало, що артефакт або не фонив взагалі, або його фон повністю поглинала «медуза».

Детектор продовжував вказувати напрямок. Артур, зваживши обставини, вклав знайдений артефакт у пояс і маленькими кроками почав заходити вглиб аномалії. Болтами намацував джерела вогню. За метр від себе Артур помітив дивний предмет, схожий на кристали, які зрослися між собою. Схопивши предмет, Артур почав виходити з аномального поля. І тут же почув потріскування дозиметра. «Медуза» вже не справлялася з радіацією. Артур квапливо вклав артефакт у контейнер і замкнув його. За пів хвилини дозиметр затих. Контейнерів більше не було. Треба повертатись у Депо.

Артур пройшов зворотний шлях без пригод. Повернувшись в ангар, він насамперед пішов до Діода.

— Вибач, старий, я тобі не заплатив за стволи. Скільки там було?

— Все норм. Дві з половиною штуки.

Артур розплатився з механіком, попрощався і вийшов.

— Арт, підійди-но, — покликав його Зам. Артур підійшов.

— Ти так швидко пішов, що ми й не віддячили, — сказав Зам.

— За що? — не зрозумів Артур.

— За допомогу з бандосами. Якби не ти, хтозна, як би все скінчилося.

— Та як? Як і в минулі рази. Ви ж і до мене якось із ними справлялись.

— Все одно. Землекоп розпорядився перевести тобі десять тисяч купонів.

— Почекай з купонами. Мені б дробовик нормальний. Маєте щось?

— Ні, дробовика вільного нема. Але я тобі допоможу. Ти ж вночі на Барахолку йдеш?

— Збирався.

— Від нас теж підуть двоє. Продаси, що там є у тебе, і заодно купиш собі у нічного торговця волину. В нього буде. Якщо не вистачить купонів — наші додадуть. А потім розберемося. Згода?

— Звісно. Дають — бери, б'ють — тікай.

Зам поплескав його по плечу.

— Отож-бо й воно. Добре, відпочивай. Барига на Барахолці з'явиться години за три.

Артур пішов до вогню, розігрів консерву, пообідав. Потім знову пішов до Зама. Той стояв біля контейнера і роздавав вказівки Сивому. Побачивши Артура, махнув рукою:

— Арт, підходь.

Зам поцікавився:

— Щось забув спитати?

Артур показав йому здобич. Зам кинув погляд на артефакти:

— Непогано. «Граві», «Вогняна куля» і «Кристал» разом потягнуть тисяч на 18–20. Властивості знаєш?

— У «Кристала» не знаю взагалі. Знаю, що радіоактивний.

— Так, трохи знижує температуру оточення носія. На «медузу» два таких можна носити. Але «Вогняна куля» краще. А оскільки вона в тебе на поясі, то ти і сам це зрозумів. Але рекомендую на пояс чіпляти артефакти на виведення радіації і, за необхідності, на вагу або витривалість. Розберешся. Такі арти на аномальний захист — тільки якщо збираєшся у відповідну аномалію лізти.

Артур кивнув:

— А суми з продажу на дробовик вистачить?

— Має вистачити. Тут не вгадаєш. Однієї ночі, скажімо, «Спас» коштує 15 штук і їх п'ять у продажу. Наступної ночі — 30, бо він один. Ми додамо, як я казав. Не переживай. До речі, он мої вже готові, — Зам показав на Сивого і ще одного дігера зі здоровенними рюкзаками.

— О, тоді я теж піду. Дорога безпечна?

— Це Зона, Арт. Тут не буває безпечно.

Артур пішов до дігерів. За пару хвилин Сивий взяв автомат наготові, і група вирушила. Йти було недалеко. Артур йшов останнім, уважно стежачи за місцевістю. Дійшли без пригод. На Барахолці було людно. З десяток сталкерів сиділи групами біля бочок з вогнем. Сивий підійшов до однієї з таких бочок, вміло розпалив у ній вогонь і сказав:

— Падаємо. Наша черга десь за годину.

Артур спитав його:

— Чому ти Сивий?

Сивий замість відповіді стягнув каптур і шапку. Він був білий, як сніг.

— Це ти такий і є, чи від стресу?

— Такий і є. І від стресу. Всього потроху, Арт.

— Що ти робиш у Зоні? Ти ж молодий зовсім.

— А ти? Ти теж не старий.

Артур зрозумів, що відповіді не буде. Вони перекусили. Сивий витяг пляшку. Артур дістав кухоль, мовчки підставив. Другий дігер, який за весь час не сказав ні слова, теж. Також він дістав галети і роздав їх. Мовчки випили, кожен думаючи про своє.

— Час, — промовив Сивий. — Пішли.

Вони встали і піднялися до торговця. Той, блідий як смерть, очікувально дивився на них. Артур підійшов першим. Виклав артефакти і собачий хвіст. Торговець оцінив товар:

— Купони чи щось купуєш?

— «Сайга» є? Або ще якийсь напівавтоматичний дробовик?

— Є «Сайга». Ще сім тисяч доплачуй.

Артур повернувся до Сивого:

— Треба три з половиною тисячі.

Сивий звернувся до торговця:

— З нас відрахуєш. Чотири тисячі.

Торговець кивнув. Артур перевів три тисячі торговцю, той забрав товар і махнув рукою здоровенному бугаю неподалік. Здоровань приніс «Сайгу», ремнабір і два споряджені запасні магазини. Торговець повернувся до Артура:

— Тому й дорого. Але в повному комплекті.

Артур забрав зброю. Підійшов Сивий з напарником і почали свої торги. Артур перевірив зброю — все було в порядку. Сховавши магазини і ремнабір до наплічника, чекав на Сивого.

— Арт, допоможи, — покликав Сивий. — Ми закупили БК на базу. Допоможеш донести.

Сивий не питав, а стверджував. Артур мовчки завантажив свій наплічник пачками патронів. Вони вирушили назад. Нести було важко. Добре, що дорогою ніхто не зустрівся. Приймати бій було б самогубством.

Повернувшись на базу, Артур здав вантаж Заму. Той кинув погляд на «Сайгу» Артура і схвально кивнув. Артур замкнув зброю в скрині і пішов спати. Він страшенно втомився...