Написаний був на другий день, як прийшли наші хлопці і підняли наш прапор, із синьо-жовтим стягом. Навіть коли минуло пів року з того самого дня, коли був звільнений Херсон - я не можу його до читати…
Настане день, коли закінчиться війна,
І вийдуть води з берегів,
Ніхто не зрозуміє що буде відбуватися.
Аж поки, не піднімуться ці води,
Які підійдуть до берегів України!
Та накриють її своїм куполом,
Синім, мов небо без хмар голубіє
Прийде мир і світ признає Україну
І за живе вона, ще краще ніж була.
А ті кляті москалі будуть гнити на росії,
Гнити у окопах, покинувши своїх дітей.
Вони ніколи не побачать своїх чад,
А ті не будуть розуміти, куди подівся їхній тато.
І будуть доживати усі вони свої часи
Останні, які їм треба пережити,
Хтось буде доживати ці часи в окопі,
В якому одні мертві карасі і побратими,
Комусь це доведеться пережити на росії,
А хтось як українці будуть жити
Та розвивати країну, яка змогла і вистояла,
Наприкінці цієї клятої війні,
З'явиться ріка, яку назвуть - "Плач матері"
Бо будуть плакати й ревіти матері загиблих діточок та тат своїх.
Уся країна буде плакати, бо вже не буде тих людей,
Хто був для них, як рідний тато, мати чи брат онуки.
Але усе мене і все повернеться
На місце і за живе оця велика рана
Яка залишиться у серці кожного
Хто жив у цій країні та буде жити далі.
Слава Україні, Героям слава, Слава Нації, Смерть Ворогам!
