Будинок « Слово »

Вступ

Після перемоги в першій світовий, комуністична влада намагається впритул підійти до народу. Відбувається політика українізації, за якої піднесення мистецького життя. Письменники працюють як ніколи, випускаються твори, вірші, прози. Розвивається театр. Будується будинок для літераторів. Та ніхто не знав, що за декілька десятиріч, цей період назвуть відродженням, щоправда, розстріляним.

Будинок « Слово »

У середині 20-х років українські письменники звернулися до радянської влади з проханням побудувати кооперативний будинок [ спільний будинок із самоврядуванням ]. Причина була така: столицею України тоді став Харків, зокрема тут був культурний центр, й багато митців переїзджали з сіл, міст та навіть Києва сюди. Але ціни на житло тут були вищими, ніж в Києві, зарплатні не вистачало навіть на найдешевші квартири, тож літератори потерпали від жахливих побутових умов. Ідея створити будинок для митців виникла в літературному об'єднанні « Плуг », учасники створили кооператив, який очолив Остап Вишня, а його правою рукою став Сергій Пилипенко. Влада погодилася та профінансувала будівництво.

Гроші на побудову давали, але кожний письменник мав внести власний «пай»: протягом 15 років виплачувати повну вартість свого помешкання.

Побудова будинку

Архітектором став Митрофон Дашкевич.

Креслення Дашкевича були докладні. Архітектор продумав усе: сходи, двері, територію навколо будинку, паркан. Будинок побудували з найякісніших на той час матеріалів.

5 під'їздів (сходні). 5 поверхів. 1-й , 4 -й та 5-й під'їзди мали ще цокольний поверх, почасти під землею. У 1-му і 5-му під'їздах було заплановано ліфт, який додали пізніше. На даху 5-го під'їзду було створено солярій, на цокольному поверсі - дитячий садок для дітей письменників.

Загальна кількість квартир - 66. 2 квартири на цокольному поверсі першого під'їзду відводилися під адміністрацію. Там жили кербуд та двірник зі своєю родиною. Решта квартир належала літераторам.

Зведення будинку «Слово» розпочали 8 вересня того ж року.

Будинок зводять у Барачному провулку, тодішній околиці міста. У 1930-му провулок стає вулицею Червоних Письменників.

Нестача грошей

Так як для будинку використовували найкращі матеріали, гроші швидко закінчилися, і добудувати дім стало складніше. Рішення проблеми з'явилося на з'їзді письменників у москві, який відбувся в лютому 1929 року. Цей захід мав назву « Тиждень української літератури », проте підготувалися організатори дуже погано. Вони переплутали Пантелеймона Куліша з Миколою Кулішем, та питали, чому не приїхала Леся Українка та Михайло Коцюбинський, які давно померли. Остап Вишня вирішив попросити грошей у Сталіна, і той погодився. Є теорія, що в той самий вечір Остапу принесли сумку з грошима в номер готелю.

Нарешті будинок добудували й туди починають заселятися письменники.

Перші мешканці

Квартир було 66, першими обирали собі помешкання Остап Вишня та Пилипенко. Інші розібрали квартири шляхом жеребкування, але згодом мінялися й переїзджали.

Перші репресовані в будинку

У 1930 році заселення будинку завершилося, всі літератори вже почали освоюватися в нових квартирах. Ніхто й подумати не міг, що на початку 1931 року, в квартиру №27 постукають, а Галину Орлівну, яка там проживала, засудять на 5 років без права повертатися в Україну. Причиною став її колишній чоловік, який став « ворогом народу ».

Павло Христюк відчував небезпеку, тож у своїх творах висловлювався обережно й делікатно, але все одно привернув увагу органів НКВС. Заарештований за справою «Українського національного центру», у належності до цієї неіснуючої організації були звинувачені колишні члени УПСР і УСДРП, КПЗУ, безпартійні, переважно вихідці з Галичини. Засуджений до ув'язнення. Помер в одному з концтаборів «Севвостлаґу».

Іван Багряний звинувачений «у проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів. Провів 11 місяців у камері одиночного ув'язнення, був на три роки відправлений на спецпоселення на Далекий Схід. Повторно заарештований за «участь у контрреволюційній організації та керівництво нею». У 1940 звинувачення зняті.

Прошу - не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає. Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати.

"Ave Maria" 1927 р.

У 30-ті роки під пильний нагляд потрапляють майже всі мешканці будинку. На вулиці постійно чергують НКВС, а парадні двері перекривають. Одного за одним з будинку вивозять письменників.

Арешт Ялового

Яловий був звинувачений в шпигунській діяльності, «шумськізмі» та підготовці замаху на Павла Постишева.

Засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Але справу переглянули, вирок — розстріл.

На наступний день після арешту Ялового Хвильовий запрошує в гості Куліша й Досвітнього. Під час розмови йде до свого кабінету, звідки згодом лунає постріл..

«Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. …. Хай живе комунізм, … хай живе комуністична партія».

Про кожного репресованого розповісти в одній статті буде надто довго, але до 1938 року із 66 квартир будинку радянська влада репресувала жителів 40 осель. 33 особи, які тут мешкали, розстріляли, понад 70 — репресували. Після відновлення незалежності України 1991 року їх реабілітація відбувалася повільно, а імена довго не згадувались в інформаційному просторі.

Згодом, ми опублікуємо більш детальні статті про вбивства найвідоміших українських письменників та діячів культури.

Розстріляне відродження чи « червоний ренесанс »

Саме покоління митців ніколи не називало себе «Розстріляним Відродженням». Це ім’я з’явилося завдяки літературознавцю Юрію Лавріненку і укладеній разом із видавцем Єжи Ґедройцем антології творів українських поетів, прозаїків та драматургів 1917-1933 років. Саме словосполучення «Розстріляне Відродження» найкраще відоме широкому загалу і з погляду сучасності влучно описує період 1920-1930-х.

Митці ж того періоду називали себе представниками «Червоного ренесансу». Адже як би там не було, більшість з них були більшовиками й щиро вірили в комуністичну ідеологію, яка мала створити новий світ. Вони пишалися цим, закарбовували більшовицькі ідеї у своїх творах і вірили, що заново відроджують українську літературу.

Сьогодні про цей період історії знято фільми, написано багато статей. Але найбільше уваги історія будинку та його мешканців привернув мюзикл гурту МУР під назвою « Ти (Романтика) ».

Що з будинком сьогодні ?

У 2003 році на будинку "Слово" було встановлено меморіальну дошку з прізвищами письменників, художників та акторів, які проживали там у 1930‑х роках і були репресовані.

Тепер росія провадить репресії і проти будинку. На початку березня 2022 року пам’ятку обстріляли російські війська. На щастя, ніхто з мешканців не загинув, але постраждало кілька квартир. Зацитуємо реакцію письменника Сергія Жадана у Facebook:

"Цілком закономірно для росіян: вони завжди нищили нашу культуру. Щоправда, цього разу в них нічого не вийде. Росіяни – варвари. А "Слово" ми відбудуємо".

Примітка

Якщо вам сподобалась стаття, дайте нам знати вашою вподобайкою, коментарем або донатом!

джерела, які використовувалися під час створення статті:

Суспільне; прослово; інші джерела.

створено адміністрацією @zakyten