Перекличка людей, які слухають подкасти постійно, час від часу і ніколи
Я не люблю подкасти, і майже їх не слухаю / не дивлюсь. Є кілька винятків: часом вмикаю Bromance з Наріманом Алієвим та Максом Щербиною, Kult: Podcast з Тетяною Огарковою та Володимиром Єрмоленком та рендомні випуски ранкового допіо від Sebto.
Що мене відлякує у подкастах? Їхня протяжність. І тут я маю на увазі не лише тривалість окремого епізоду, а всю їхню сукупність. Епізоди — подібно як намистинки — нанизуються один на одного, складаються у разки (сезони), але мало кому вдається потримати в руках ціле намисто (послухати / подивитись подкаст від початку і до кінця).
Подкаст — це не книжка, не фільм і навіть не серіал. Тут марно шукати сюжету, де є початок, середина і кінець, і ця недовершеність може фруструвати й знеохочувати. Але разом з тим, і це факт, подкасти затягують. Чому? Бо пропонують відчуття близькості, причетності та, знову ж таки, тяглості.
Подкасти замість друзів?
Влітку на Medium вийшла стаття Are You Closer to Podcasters Than Your Friends? Її автор — американець Колін Маєрс — зізнається, що слухає подкасти 8 годин на тиждень, а це більше часу, ніж він проводить із друзями чи сімʼєю. І він такий не один: багато людей у США і поза ним заповнюють подкастами рутину — прогулянки, дорогу на роботу, хатні справи. Але не тільки.
Ми живемо онлайн: вдень — «погані екрани» (робота, навчання), ввечері — «хороші» (розваги). Подкасти займають у цьому циклі особливе місце — наче «безпечний» фон, що дає відчуття близькості. «Подкасти непомітно стали нашими регулярними компаньйонами, заповнюючи простір, яке раніше займала розмова, нудьга й думка», — приходить до висновку Маєрс.
Маєрс цитує Дерека Томпсона з The Atlantic, який описав це явище як частину «антисоціального століття», де дозвілля дедалі більше приватизується завдяки стримінгу, соціальним мережам і персоналізованим розвагам. «Ми не просто більше споживаємо наодинці — ми за замовчуванням менше спілкуємося», — пише Маєрс.
Подкаст «Це (не) для тебе»
Але був момент, коли мені довелося забути про свою нелюбов до подкастів — під час роботи у Happy Monday. Один сезон, десять епізодів і стільки ж неймовірних героїнь: астрофізикиня Олена Компанієць, культурна блогерка Софія Безверха, художня гімнастка Анна Різатдінова, гендиректорка МІШЛЄН в Україні та Балтії Марина Ляшенко, демографиня Елла Лібанова, балерина Вікторія Зварич, підприємиця і волонтерка Марина Батуринець, парамедикиня Катерина Галушка, держслужбовиця Тетяна Бережна, правозахисниця Олександра Романцова.
Мова зараз про «Це (не) для тебе» — подкаст, де CEO та засновниця платформи Happy Monday Анна Мазур розмовляє з лідерками з різних сфер про професійні виклики та стереотипи, з якими стикаються жінки. Я готувала новини про свіжі випуски та конспекти епізодів, і бачила, з якою любовʼю і віддачею команда працювала над проєктом. Завдяки цьому мені було цікаво не лише слухати, але й чекати наступного епізоду.
Не для засинання
Вже багато років я засинаю, слухаючи щось на фоні. Зазвичай це старий детективний серіал, де я знаю напамʼять кожний епізод. З подкастами інакше, тим паче з подкастом «Це (не) для тебе». Тут кожна розмова заслуговує на вдумливе слухання і присутність. Це не завжди легко, але я переконана, що воно того варте. Ба більше, я знаю, що до кількох епізодів мені захочеться повернутися через деякий час, а для мене це показник якості та глибини. Тому сміливо запрошую вас до прослуховування. А також — діліться своїми улюбленими подкастами в коментарях.
