Не святі горшки ліплять, не святі й бʼють: чого мене навчив місяць без фултайм роботи

Зміст
Техніка кінцуґі: відколотий уламок приклеїли до посуду за допомогою спеціального лаку уруші*

То була напевно субота, теплий літній день. Я — у бабці в селі на канікулах. Несу трилітровий слоїк сметани з літньої кухні в хату. Проходжу через подвірʼя, заросле споришем, минаю городчик і туї. Біля самісіньких вхідних дверей слоїк вислизає мені з рук, падає на сходи, і розбивається. Я в розпачі. Не знаю, куди себе подіти від сорому і жалю. Не впоралася, підвела.

Понад 20 років минуло після історії зі сметаною. Я переживала поразки, значно серйозніші за розбитий слоїк. Я підводила колег, розчаровувала друзів, завдавала болю найближчим людям і собі. Звичайно, я робила так ненавмисно і неусвідомлено. Але якби моє життя само було слоїком, зараз би від нього лишилися тільки найдрібніші уламки. Найневтішніший висновок, який може зробити жінка у 35 років.


Немає сенсу мислити життя як непорушну цілісність, думаю я, сидячи на зйомній квартирі на Празі. Так називається район у Варшаві на правому березі Вісли, який нагадує мені Позняки у Києві. CTO (головний технічний директор) моєї компанії сказав якось, що Прага — то й не Варшава зовсім. Яке оригінальне спостереження, подумала я тоді, але ввічливо усміхнулась.

Пора вже перестати називати ту компанію моєю. Пройшов місяць, як я звільнилася. За цей час я була лише на одній співбесіді і виконала один фріланс. Ситуація на ринку праці невтішна. Якби моя карʼєра була слоїком, зараз би від неї лишилися тільки найдрібніші уламки. Більше того, цього разу я була людиною, що навмисне кидає слоїк об бетон, а потім спокійно спостерігає, як навсібіч розлітаються бризки.

Переосмислення кар'єри після звільнення: про наповнення часу і простору новими сенсами

Немає сенсу мислити карʼєру як непорушну цілісність, думаю я, сидячи на матрасі, бо диван я викинула ще на початку вересня. Він був увесь в плямах, пошарпаний і громіздкий, а мені хотілося змін. Ми з хлопцем поїхали в IKEA, звідки привезли ще й полиці для книг, які тепер прикрашають моє так зване робоче місце. Зйомна квартира — ще не привід відмовляти собі у затишку.

Досвід повномасштабної війни позбавив мене розкоші планувати майбутнє далі, ніж на пів року. Разом з тим, він навчив мене цінувати і радіти тому, що є. Я позбулася мотлоху і виснажливої роботи саме тому, що хочу наповнювати свій час і простір речами, які мають цінність для мене. Мій слоїк — розбитий, тепер можна уважно придивитися до уламків, намацати ті, які надаються до роботи, і на їх основі створити щось нове.

Цінність тріщин: як “поразки” формують наше професійне життя

Ремонтувати пошкоджені речі — це мистецтво. У Японії керамічні або порцелянові фраґменти склеюють спеціальним лаком (уруші), а відсутні уламки доповнюють шпаклюванням, нанесеним у кілька шарів. До лаку додають найтонше порошкове золото або інші метали, такі як срібло та платина. Ця техніка називається кінцуґі, і вона підкреслює цінність речей і красу тріщин.

Про кінцуґі я довідалася завдяки She is Tech — онлайн конференції, присвяченій підвищенню ґендерної рівності в технологічній індустрії і запланованій на 23-24 жовтня. У рамках події я послухала вебінар The Power of Being Real: Vulnerability and Creativity in Tech із Анною Лебедєвою, спеціалісткою зі стратегічного маркетингу та розвитку бренду. Її розповідь про пошуки радості та сенсу в роботі змусили мене замислитися.

Визнати вразливість — не прояв слабкості, а сміливий крок до змін та інновацій

А що якщо замість приховувати вразливі місця, я зроблю їх видимими? Мої недосконалості — це той фундамент, завдяки якому зʼявляються нові звʼязки і точки дотику. Мене завжди гнітило, що заради карʼєри програмісткою я відмовилася від культурології. Зараз я шукаю можливостей, які розширять мою технологічну експертизу і спрямують її на створення, підтримку і розвиток проектів у сфері освіти і культури.

Поєднувати непоєднуване — ознака креативного мислення та запорука інновативності. Саме тому я зареєструвалася відразу на два курси: про штучний інтелект на Coursera (в рамках програми ReSkill UA) та про культурну спадщину на платформі Prometheus. Також я дочитую дві книжки про розвиток карʼєри та організацію робочого процесу, які заслуговують на окремий допис. Обіцяю тримати всіх вас (моїх чотирьох читачів) у курсі.


Я навмисне публікую цей текст для Друкарні. Мій англомовний блог на Medium — все ще існує і потребує вашої читацької уваги. Однак сьогодні я хочу говорити українською на важливу і щемку для мене тему. Мені залежить на тому, щоби в тексті ви читали “слоїк”, а не “jar”. Так я сподіваюся отримати крихту розуміння, а також висловити підтримку українським жінкам, переселенкам і біженкам, котрі освоюють нові професії. Ви — надзвичайні.

*Джерело зображення: Вікіпедія

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Люба Куйбіда
Люба Куйбіда@liubuntu

Думки за течією

253Прочитань
6Автори
8Читачі
Підтримати
На Друкарні з 23 вересня

Більше від автора

  • Усе, що я можу зараз сказати — тверезість

    Мені знову двадцять два роки, серпень в Криму, після тижня на дикому пляжі я заходжу в душ і теплою прісною водою змиваю з себе сіль, бруд і втому, перевдягаюсь у чисте, і виходжу надвір. Тішусь рівній приємній засмазі, сонцю і найсолодшим в галактиці персикам.

    Теми цього довгочиту:

    Тверезість
  • Театр Свободи. Кілька цитат про Палестину

    Ми постійно маємо думати про життя і смерть. Для нас це звично, хоча й ненормально. Щодня в новинах чуємо про загиблих. Звикли, хоча не повинні звикати.

    Теми цього довгочиту:

    Палестина
  • [панно́]

    Моменти переходу болючі і неприємні. Ти сама, ти завжди сама. Нема на кого покластися, кому довіритися. Повна свобода дій, але ти наче в клітці. Розгубленість, втома, близька до зневіри, що затуляє собою світ, маскує можливість втечі.

    Теми цього довгочиту:

    Війна

Вам також сподобається

Коментарі (1)

Ти молодчинка <3

Вам також сподобається