Автор: Simon Shuster (Time)
Переклад: t.me/in_factum
Війна в Україні вступила в нову фазу зі своїм особливим ритмом. Останніми днями він визначається картиною ударів дроныв у глибину російської території. Щоранку світ бачить результати таких ударів у новинах і на фотографіях з Росії: стовпи вогню, що здіймаються над паливним складом у Брянській області, нафтовим терміналом під Санкт-Петербургом і цілями в інших російських містах і регіонах, від Орла і Тули до Бєлгорода.
Світ не бачить, як ця зброя виробляється, але як правило, це глибокої ночі на секретних базах в Україні. Вони настільки ретельно охороняються, що, окрім військових, лише кільком цивільним інженерам дозволяється спостерігати за пусками, ретельно записуючи і вимірюючи роботу зброї, способи її використання і будь-які невдалі випадки, що можуть трапитися.
"У нас немає часу випробовувати ці речі на полігоні", - каже Олександр Камишін, міністр з питань стратегічних галузей промисловості України. "Ми випробовуємо їх в бою”.
За словами Камишіна, майже всі нещодавні удари по цілях у Росії були завдані не з іноземних складів, а з українських заводів і підпільних майстерень.
Здатність України виробляти достатню кількість зброї для власних потреб стала центральним елементом її стратегії перемоги над росіянами. Але для того, щоб ця стратегія спрацювала, Україні потрібно буде подолати низку викликів. Їй доведеться поєднати стару і зношену оборонну промисловість з передовими зразками озброєнь і можливостями західних союзників.
Колись двигун радянської військової машини – українська військова промисловість налічує сотні заводів і десятки тисяч робітників. Але зводи постраждали від російських ракетних ударів і атрофувалися через десятки років бездіяльності. Виробництво впродовж першого року вторгнення було мізерним. Серед радників Зеленського дехто бачить у цій галузі найбільшу надію України на перемогу над росіянами у війні на виснаження, яка вже такою стала.
Перед Камишіним стоїть величезне завдання. Йому потрібно буде не лише вдихнути життя в занепалі українські заводи — в деяких випадках йому також потрібно буде переналаштувати їх для абсолютно нових цілей.
"Скільки б ми не виробляли звичайних озброєнь, ми не зможемо наздогнати Росію, - каже Камишін. "Нам потрібно використовувати передові технології, щоб знайти новий підхід". Він порівняв цей виклик з історією про Давида і Голіафа, які грають на повторі, коли кожна нова фаза війни змушує Україну шукати нову рогатку.
Досі її успіхи були вражаючими. З моменту вторгнення українські інженери випробували нові ракети і розпочали масове виробництво бойових безпілотників. Використовуючи стару американську ракету, українці змайстрували систему, яка дозволяє дешево збивати російські літальні апарати.
Президент і його команда зробили ставку на те, що з часом перехід на вітчизняне виробництво може дати достатню перевагу для перемоги. Їхнім найбільшим викликом у найближчі місяці буде залучення іноземних партнерів до української оборонної промисловості та отримання ліцензій, необхідних для будівництва і ремонту західних озброєнь.
“У нас була модель: Дайте нам це”, - каже Камишін. "Тепер наша модель буде такою: Давайте зробимо це разом".
Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості спочатку не здавалося Камишіну природним місцем для роботи. Коли Зеленський запропонував йому посаду минулої весни, він намагався відмовитися.
У березні 2023 року Камишін поступився і у віці 38 років зайняв своє місце у військовій кімнаті президента серед найкращих українських генералів, дипломатів і шпигунів.
До того, як Камишін очолив міністерство, низка реформаторів намагалися очистити оборонний сектор України. Кожен з них зазнав невдачі. Одні звинувачували брак політичної волі у верхах. Інші вказували на культуру марнотратства на місцях. Але фундаментальні проблеми галузі сягають її витоків: більшість найбільших збройових заводів країни були спроектовані і побудовані в Радянському Союзі для обслуговування потреб Кремля в Москві.
У 1991 році, коли Радянський Союз розпався, українські військові заводи не мали іншого вибору, окрім як продовжувати продавати свою продукцію до Росії. Понад два десятиліття оборонні сектори обох країн залишалися взаємозалежними, часто працюючи рука об руку.
Зв'язки між ними розірвалися лише тоді, коли Росія розпочала своє перше вторгнення в Україну в 2014 році. Тієї весни і літа російські війська окупували Крим і відрізали два анклави на сході України. Поки українці давали відсіч, їхня зброярська промисловість припинила співпрацю з росіянами. В результаті багато виробничих ліній були змушені зупинитися.
Український державний оборонно-промисловий концерн "Укроборонпром" незабаром почав шукати нових партнерів і клієнтів, особливо на Заході.
"Нам потрібно було взяти цього пострадянського бегемота і перетворити його на компанію західного типу", - каже Денис Гурак, якому було ще 20 років, коли влітку 2014 року його призначили відповідальним за цю роботу.
Протягом наступних кількох років він намагався впровадити реформи корпоративного управління та налагодити відносини з найбільшими виробниками озброєнь у США та Європі.
"Більшу частину часу я відчував себе Дон Кіхотом, - каже Гурак. "Я, напевно, зробив близько 10% того, що збирався зробити". За його словами, головні перешкоди виникали не з боку Заходу, а з боку старих керівників системи, багато з яких не були зацікавлені в адаптації до західного ринку.
Як наслідок, нова політика, що впроваджувалася згори, наштовхнулася на жорсткий опір на нижчих щаблях, і до 2016 року уряд майже відмовився від спроб змінити систему.
У лютому 2022 року вітчизняна зброярська промисловість продовжувала працювати вхолосту, майже не випустивши жодного артилерійського снаряда в перший рік вторгнення. Державний пороховий завод збанкрутував у лютому 2023 року, обтяжений боргами. Державний збройовий конгломерат "Укроборонпром" навіть не провів корпоративних змін, необхідних для створення спільного підприємства із західною фірмою.
На той момент в Офісу президента не було багато часу, щоб вирішити ці проблеми. Щоб відбитися від росіян, Україна потребувала швидких поставок зброї, а для того, щоб вичавити достатню вогневу міць із занедбаних державних виробників, знадобилися б місяці. Натомість збройні сили покладалися на наявні запаси, як власні, так і союзників, які пожертвували зброю на десятки мільярдів доларів, щоб допомогти дати відсіч росіянам.
Але з часом ці запаси почали вичерпуватися, залишаючи великі прогалини в українському арсеналі. Одна з найбільших проблем була пов'язана з мінними тральщиками, яких українці потребували на початку літнього контрнаступу. Обладнання для розмінування із Заходу надходило надто повільно і Камишін швидко зрозумів, що ці машини не були складними. Вони виглядали як металеві кігті, прикріплені до передньої частини бронемашини, і незабаром бригади українських зварювальників були призначені для їх якнайшвидшого виготовлення.
На більшості заводів, які він відвідав, було повно робітників, які прагнули зробити свій внесок у військові зусилля, але їхні керівники часто не розуміли, що потрібно військовим. Одного разу Зеленський попросив Камишіна розібратися з накопиченням пошкоджених танків. Україна готувалася відправити їх на ремонт до Польщі. Але після поїздки на українські танкові заводи та прифронтові ремонтні пункти Камишін зрозумів, що з певною підтримкоюз боку держави вони цілком здатні впоратися з цією роботою.
У червні 2023 року директора одного з цих танкових заводів Германа Сметаніна призначили очолити державний оборонний конгломерат "Укроборонпром". Він одразу ж почав проштовхувати корпоративні реформи, які не вдалося здійснити кільком його попередникам. За кілька місяців він перетворив державний концерн на корпорацію, здатну співпрацювати з іноземними фірмами, і почав їздити до США та Європи на переговори про партнерство.
Виклики, безумовно, величезні. Перед міністерством Камишіна стоїть завдання реформувати гігантську систему секретних об'єктів у розпал вторгнення, в той час, як російські ракети обстрілюють його заводи з повітря, а українські спецслужби полюють на ворожих агентів зсередини.
Незважаючи на вагу своєї відповідальності і потенційні наслідки в разі невдачі, Камишін не здається надто стурбованим. Росія неодноразово намагалася вбити ключових фігур у військовій промисловості Європи. Одного разу вона намагалася отруїти торговця зброєю в Болгарії, чиї заводи постачали зброю для української армії.
“Ціна” вбивства
"Це звучить нудно, - каже Камишін. "Але є формула: "Ціна вбивства".
“Вона застосовується майже до кожної зброї, яку виробляє Україна. Одна ракета "Стугна", наприклад, вбиває в середньому трьох ворожих солдатів, кожен з яких коштує в середньому 4613 доларів”, – каже Камишін.
Для порівняння, прості FPV, мають співвідношення "вартість вбивства" близько 1650 доларів. Ця різниця привела його до простого висновку: "Ви повинні вкласти в такі дрони якомога більше грошей"”.
Минулого року Україна інвестувала близько мільярда доларів у вітчизняну програму дронів, і ця цифра подвоїться у 2024 році. Близько двохсот фірм в Україні зараз виробляють дрони для військових, починаючи від стартапів і закінчуючи великими підприємствами радянських часів. Влітку 2016 року одна з провідних українських аерокосмічних компаній представила безпілотник під назвою "Горлиця. Він мав скромний радіус дії близько 100 кілометрів і міг здійснювати розвідку і наведення на ціль, що є критично важливими в умовах артилерійської війни.
Але коли у 2022 році почалося російське вторгнення, Україна мала лише один такий дрон, прототип. Лише на другий рік вторгнення вони були перероблені для польотів на значно більші відстані і запущені в серійне виробництво. Відтоді вони використовуються для нанесення ударів по цілях в глибині російської території.
Водночас Україна звернулася до західних виробників озброєнь, таких як Raytheon і Lockheed Martin, з проханням надати їй більше обладнання.-
"Ми знайшли чорний хід", - каже Камишін. Замість того, щоб просити найсучасніші технології, він шукав способи реконфігурації зброї, яку США більше не планують використовувати. Американські склади були повні таких комплектів.
Однією з корисних речей була стара версія ракети Sidewinder, яку вперше випустили в 1950-х роках, щоб дозволити винищувачам збивати ворожі літаки з неба. Спільна команда інженерів та військових техніків з США та України переобладнала їх для запуску з землі, створивши дешеву систему протиповітряної оборони з ракет, які американці могли б просто викинути.
"Ми маємо її перший пуск, - каже Камишін. "І це дасть моїй країні саморобну протиповітряну оборону".
Під час свого візиту до Давосу цього місяця він оголосив, що ця зброя була вперше використана для того, щоб збити російський ударний дрон.
Зеленський і його команда розуміють, що війну не можна виграти за допомогою підручних засобів. Щоб перемогти такого масованого і технологічно розвиненого ворога, як Росія, Україні знадобиться доступ до західного озброєння, в тому числі до суворо засекречених креслень і посібників з технічного обслуговування важких озброєнь. Жодна приватна фірма в США чи Європі не може ділитися такими секретами без дозволу уряду, і Зеленський просив Байдена надати такий дозвіл.
Президент США може спробувати прискорити схвалення, оголосивши запит надзвичайним. Але, згідно з американським законодавством, він все одно потребуватиме схвалення з боку цілого алфавітного ряду інстанцій.
На цьому етапі війни Україна не має ліцензій на ремонт отриманої американської зброї, не кажучи вже про її виробництво. Джон Уллріч, керівник компанії Raytheon Technologies, порівнює це з тим, якби ви подарували друзям автомобіль, але не дозволили їм замінити моторну оливу. На початку своєї кар'єри Уллріч працював над виробництвом ракети Javelin. США поставили тисячі таких ракет в Україну на початку вторгнення, і вони мали вирішальне значення для поразки Росії в битві за Київ.
Але зараз, каже Уллріч, Україна потребує доступу до більш сучасних технологій, а також грошей на їх використання та адаптацію до мінливих реалій на полі бою. "Ця війна буде виграна на заводі, — сказав він мені. "Це війна на виснаження".
Стовбур продовжує рости…
Протягом року Камишін намагається зробити збройові заводи більш стійкими до ракетних атак. Багато українських виробників зброї розташовані поблизу лінії фронту, де вони є вразливими до російських артилерійських обстрілів та повітряних бомбардувань. Замість того, щоб перенести ці заводи далі на захід, де їхніх працівників і обладнання було б легше захистити, Камишін вирішив "продублювати" їх, створивши кілька виробничих ліній у різних частинах країни.
Ви відриваєте гілку, висаджуєте її в іншому місці і доглядаєте за нею. Але стовбур продовжує рости
Коли я запитав про результати його поїздки до Вашингтона, він не став зупинятися на зустрічах у Білому домі та на Капітолійському пагорбі. Натомість він зосередився на переговорах з приватним сектором. Минулого місяця на зустріч із ним та Зеленським у Вашингтоні приїхали топ-менеджери найбільших фірм оборонної промисловості США.
Минулого тижня десятки інших потенційних інвесторів прийшли на знаковий форум у Міністерстві торгівлі, де міністр оборони Ллойд Остін закликав "всю міць американської промисловості" допомогти Україні перемогти у війні. У кулуарах Камишін і його команда використовували кожну можливість, щоб переконати американських керівників у цінності роботи в Україні.
На приватних зустрічах Камишін намагався продати оборонний сектор України як "Шангрі-Ла" для інвесторів, з дешевою і мотивованою робочою силою, гнучким регулюванням і можливістю випробувати нове озброєння в бою, щойно воно зійде з конвеєра.
Деякі компанії побачили потенціал. Аарон Старкс, голова торгової організації 47G, яка представляє аерокосмічну, оборонну та кіберіндустрію в штаті Юта, підписав угоду про співпрацю з Камишіним і восени минулого року відвідав Київ, щоб вивчити можливості.
"З точки зору бізнесу, - каже Старкс, - Україна зараз є одним з найгарячіших інноваційних центрів оборонних технологій у світі".
Ризики можуть здатися страхітливими. Україна не застрахована від російського ракетного удару, і немає жодного способу дізнатися напевно, як українці розпоряджатимуться комерційною таємницею своїх іноземних партнерів. Щоб отримати доступ до цих секретів, включно з кресленнями, необхідними для створення і обслуговування нових систем озброєнь, їм потрібно більше, ніж дозвіл уряду США. Їм також потрібно, щоб їхні іноземні партнери довіряли Україні ці секрети. Така довіра потребує часу, і Камишін тільки починає закладати її фундамент, проводячи одну зустріч за одною.
