Найпослідовніше в десятимісячних пошуках Трампом миру в Україні — це його непослідовність.
Автор: Simon Shuster | The Atlantic
Переклад: t.me/in_factum
Серед усіх передвиборчих обіцянок Дональда Трампа одна особливо запам’яталася — про війну в Україні. «Я закінчу її за 24 години», — повторював він десятки разів. Саме та, яка особливо боляче провалилася.
Його власний дедлайн минув ще в січні, і президент уже визнав: сторони виявилися набагато впертішими, ніж він думав. Але він продовжує намагатися. Тільки його зусилля менш схожі на мирний процес, а більше — на маятник, що гойдається між російською та українською позиціями з періодичними зупинками посередині, аби висловити роздратування всім цим.
Минулого тижня Білий дім підтримав 28-пунктовий «мирний план», напханий кремлівськими вимогами, і Трамп дав Україні п’ять днів на згоду. Доставити ультиматум доручили міністру армії Дену Дрісколлу — той прилетів до Києва саме тоді, коли план витік у медіа. Для багатьох українців документ виглядав як набір вимог до капітуляції.
Але Зеленський не відкинув пропозицію американських гостей.
«Ми думали, що доведеться вибивати двері, а вони були відчинені», — розповів американський посадовець про візит Дрісколла. «Вони готові були говорити».
Американці теж. Під час обговорення деталей дедлайн до Дня подяки тихо зник, як і кілька найжорсткіших пунктів. За вихідні в Женеві список скоротили до 19 пунктів, а Трамп відправляє ще одного посланника до Москви — показати Путіну оновлену версію.
Тепер доля плану залежить від готовності російського президента піти на компроміс. І саме тут усі попередні зусилля Трампа наштовхувалися на стіну.
Росіяни вже сигналізували: від ключових вимог, які Путін озвучив Трампу ще в серпні на Алясці, не відступлять. Якщо вони вперто стоятимуть на своєму — весь цей процес просто поверне переговори до звичного глухого кута. Українці знову чекатимуть хоч якоїсь передишки від російських ударів.
Саме в той день, коли Дрісколл викладав пропозицію в Києві, 19 листопада, російська ракета влучила в багатоповерхівку в Тернополі — щонайменше 31 загиблий, серед них шестеро дітей, 94 поранених. Лише за цей рік від далекобійних російських ударів загинуло понад 550 людей.
Останню спробу Трампа зупинити війну можна трактувати як тактику — поступово зношувати московське впертість. Але більшість його європейських союзників переконані — це не спрацює, доки Білий дім не визнає двох простих речей. По-перше, війну почала Росія. По-друге, зупинити її можна тільки змусивши Росію це зробити.
Саме цим Європа займалася останні три з половиною роки й упевнена, що врешті-решт переможе.
«У нас уже був стійкий план, — каже високопоставлений європейський дипломат, причетний до його реалізації. — Ми не розуміємо, чому США від нього відвернулися. Очевидно, хтось переконав Трампа, що Україна програє».
До отримання останнього ультиматуму Трампа Україна справді не виглядала тією, що програє. Навпаки — осінь принесла рідкісний спалах оптимізму в оточенні Зеленського. Усе літо російські війська не змогли досягти суттєвих успіхів. Україна тримала лінію завдяки масовому використанню бойових дронів — росіяни платили величезними втратами за кожен клаптик землі.
Українські дрони дальньої дії весь літньо-осінній період били по російських НПЗ — у Росії почався дефіцит пального. Один з організаторів цієї кампанії пояснював мені:
«На фронті ми їх не переможемо. Це правда. Але можемо перемогти іншими способами. У них 40 НПЗ. Ми знаємо, де вони. Один за одним — і в них згасне світло».
Така теорія перемоги ґрунтується на простій передумові: Україна разом із союзниками здатна виграти війну на виснаження в набагато більшого й сильнішого ворога. Для цього потрібна віра в крихкість російської економіки чи політичної системи. Факти, однак, такої крихкості не показують.
Під вагою жорстких санкцій 2022 року російська економіка трохи просіла, але швидко повернулася до зростання — переважно завдяки військовим витратам (понад 150 млрд доларів на рік). Це приблизно розмір усього довоєнного ВВП України.
«Немає ознак, що погіршення економіки здатне зупинити війну», — зробив висновок минулого місяця професор Гарварду Олег Іцхокі. «Принципово це може тривати ще дуже довго».
Навіть Зеленський не вірить, що в довгостроковій перспективі Україна пересидить Росію у війні на виснаження. Але інших варіантів, крім здачі чи продовження боїв, він не бачить — і його народ, хоч і виснажений, постійно обирає друге. Опитування показують зростання бажання переговорів, але стійка більшість проти значних територіальних поступок.
Тому Зеленський шукає нові способи продовжувати боротьбу. На початку вересня він заявив: українська оборонка вже виробляє понад половину озброєнь на фронті. Навіть якщо США припинять допомогу — ЗСУ матимуть чим стримувати ворога.
Восени ризик такого припинення здавався мінімальним. Підтримка України в США зросла навіть серед республіканців: 74% у опитуванні Harvard/Harris сказали, що хочуть продовження постачань зброї, 86% — нових санкцій проти Росії.
Коли російський наступ загальмував, настрій у команді Зеленського піднявся до рівня, якого не було понад рік.
«Він знову ожив надією, що ми справді можемо перемогти, — розповідав мені один з найближчих соратників президента наприкінці вересня. — І так, він заразив цим усю команду».
Ця віра передалася й Трампу. На полях Генасамблеї ООН Зеленський переконав його вдарити новими санкціями — щоб змусити росіян до переговорів. За словами джерела, Зеленський показав карту й стверджував: українські сили ось-ось оточать велике угруповання росіян під Покровськом. Такий розгром принизить Кремль і посилить втому від війни в московських елітах.
Аргумент спрацював. Трамп написав у соцмережах: українці можуть «повернути свою країну в первісному вигляді й, хто знає, можливо, піти ще далі!»
Це було набагато оптимістичніше за будь-які прогнози експертів — повне звільнення територій, включно з Кримом, і навіть захоплення частини Росії.
Менше ніж за годину Зеленський зібрав журналістів під штаб-квартирою ООН у Нью-Йорку. Ми всі хотіли знати, як йому вдалося переконати Трампа. Він не розкрив деталей, лише зітхнув з полегшенням: «Цей пост — великий зсув. Трамп — той, хто може змінити гру».
Зустріч у Нью-Йорку стала вершиною відносин Трампа й Зеленського. Але ейфорія тривала недовго. Через тиждень Білий дім переключився на Близький Схід. Після місяців переговорів США переконали Ізраїль прийняти 20-пунктовий план завершення війни в Газі. Віткофф і Кушнер вели ті переговори.
Угода в Газі не принесла Трампу Нобелівську премію, але в Ізраїлі його вітали як миротворця. 13 жовтня в Кнесеті Трамп пообіцяв: Віткофф і Кушнер незабаром візьмуться за Україну.
«Я думав, це буде легко, — сказав він. — Але Газа була першою, а цю ми теж зробимо».
Насправді Віткофф уже кілька місяців намагався домовитися з Росією — і виявився одним із найуважніших слухачів Путіна. Перша зустріч у Кремлі навесні тривала п’ять годин.
«Стів нічого не знав про Росію, про Путіна, про політику взагалі», — згадував Трамп у Кнесеті. «А вийшло п’ять годин. Це талант».
Наступного дня Віткофф дзвонив Юрію Ушакову й пропонував: «Складемо 20-пунктовий план миру — як у Газі».
Дует домовився: президенти поговорять по телефону перед візитом Зеленського до Вашингтона. Розмова Трампа з Путіним відбулася 16 жовтня — домовилися про саміт у Будапешті.
Але коли Зеленський наступного дня приїхав до Овального кабінету, Трамп уже не хотів слухати про перемоги. Обіцяне оточення під Покровськом не відбулося — росіяни просувалися далі. Зеленський приніс нові карти, але Трамп інтересу не виявив.
«Час зупинити вбивства й укласти УГОДУ! Більше ніяких пострілів, ніякої смерті, ніяких астрономічних сум!» — написав він у Truth Social.
Українська делегація була розчарована, але не здивована — такі гойдалки вже бували. Перша зустріч Трампа з Зеленським у лютому закінчилася криком і призупиненням усієї військової допомоги. За 10 днів Зеленський підтвердив бажання миру — і допомога відновилася.
Тому українці виробили правило: ніколи не виглядати перешкодою для миру.
«Ми поїдемо куди завгодно, — каже близький соратник Зеленського. — Тристоронні, двосторонні, будь-які пропозиції про припинення вогню, а не капітуляцію — приймемо».
Вони помітили й закономірність: настрій Трампа щодо України залежить від того, хто саме в цей момент дихає йому в вухо.
«Трамп — флюгер. Хто сьогодні дме — туди й повертається. З Венсом і Віткоффом — один Трамп. З Рубіо — зовсім інший».
Венс одержимий угодою будь-якою ціною й хоче її до проміжних виборів. Але ділить українське досьє з Рубіо. Той із сенатських часів жорстко виступає проти зростання впливу Росії та Китаю й менш довіряє Кремлю. Для нього угода працюватиме, тільки якщо перевірити готовність Росії її виконувати. Він більше слухає українців і дбає про їхню згоду.
Тому українці зітхнули з полегшенням, коли дізналися: саміт Трампа з Путіним у Будапешті організовує саме Рубіо. 20 жовтня Рубіо говорив із Лавровим — той перелічив кремлівські вимоги. Вони були настільки абсурдними, що Рубіо порадив Трампу скасувати поїздку. Білий дім так і зробив.
«Не хотів марнувати час», — пояснив тоді Трамп.
Наступного дня Мінфін США ввів санкції проти «Лукойлу» й «Роснефті». Китай та Індія почали скорочувати імпорт — фінансування війни стало під питанням. Для Зеленського й Європи це був прорив.
«Ми віримо: здатність Росії продовжувати війну поступово слабшатиме. Виробництво, бюджет, економіка — все втрачає силу. Тепер треба, щоб союзники нас підтримали — санкціями, постачаннями, всім», — казав соратник Зеленського.
Маятник знову гойднувся в бік України.
Але ненадовго. У відповідь Кремль відправив Кирила Дмитрієва — гарвардського випускника, який давно будував зв’язки з Віткоффом. У Маямі вони вечеряли втрьох із Кушнером, а наступного дня продовжили в будинку Віткоффа.
За кілька днів Дмитрієв доповів Ушакову — американці хочуть список російських вимог.
«Давай максимум, інакше який сенс», — сказав Ушаков. Дмитрієв пообіцяв: контакти в Білому домі візьмуть майже все й видадуть за своє.
Цей документ, судячи з усього, став основою 28-пунктового плану, який Axios опублікував 20 листопада — і викликав паніку серед європейських союзників України.
Один із найогидніших пунктів — про Донецьку область: «буде визнано де-факто російською, включно зі США». Віткофф давно закликає Україну відмовитися від цих територій. «Росіяни де-факто їх контролюють. Питання — чи визнає світ, що це російські землі?» — казав він Такеру Карлсону в березні.
У розмові з Дмитрієвим минулого місяця він повторив: «Я знаю, що потрібно для угоди: Донецька область і, можливо, обмін землями».
Союзники Трампа в Конгресі обурилися. «Україна не має віддавати землі одному з найзухваліших воєнних злочинців — Володимиру Путіну», — заявив сенатор Роджер Вікер, голова комітету з оборони.
Венс, який активно просував план Зеленському, розлютився на критиків: «Політична еліта обурена, що адміністрація Трампа може завершити чотирирічний конфлікт у Східній Європі. Мене це гидко вражає».
Інший пункт прямо суперечить зусиллям Європи: замість використання 300 млрд заморожених російських активів на допомогу Україні план пропонував 100 млрд «інвестувати в проєкти під проводом США», половину прибутку — Америці, а частину активів розморозити для спільного американо-російського фонду.
Деякі союзники України запідозрили — росіяни підкупили адміністрацію Трампа обіцянками фінансової вигоди.
«Це ковбаска перед американським носом», — сказав високопосадовий європейський дипломат.
Але готовність Трампа прийняти документ більше пов’язана з тогочасною слабкістю України. 10 листопада в Україні оголосили один із найбільших антикорупційних скандалів в історії. Зеленського не звинувачували, але Венс та інші в Білому домі вирішили: українці тепер не зможуть опиратися.
Візит Дрісколла до Києва спочатку планувався на грудень. Білий дім прискорив його — і змінив завдання: перевірити готовність українців до поступок.
Коли Дрісколл сідав із Зеленським у президентському кабінеті, план уже витік — багато українців були обурені.
Після розмов із Зеленським 19 листопада Дрісколл поінформував європейських дипломатів у резиденції посла США. Атмосфера була напруженою, але ввічливою. Один дипломат запитав: чому США так різко змінили курс і поховали стратегію тиску санкціями? Відповідь, за словами американського та європейського посадовців, була такою — інші способи завершити війну не спрацювали. Дальші затримки коштуватимуть Україні ще більше життів і територій. Трамп хоче нового підходу.
За кілька днів переговорів американці та українці майже дали Трампу те, що він хотів. У Женеві прибрали кілька ключових російських вимог. Наступний раунд — в Абу-Дабі — завершився заявою Рустема Умєрова, що сторони досягли «спільного розуміння ключових умов». Американський посадовець пішов далі: «Українці погодилися на мирну угоду. Залишилися дрібниці».
Одна з цих «дрібниць» — якраз та, яку Зеленському найважче проковтнути — виведення військ із підконтрольної частини Донецької області, включно з Покровськом та іншими містами-фортецями. Віддати це — політичне самогубство.
«Якщо він віддасть хоч квадратний кілометр — це стане головною темою будь-яких виборів. Кожен опонент бив би по ньому, доки не зламає», — каже близький соратник президента.
Сам Віткофф ще в березні визнавав цю проблему: «Чи виживе Зеленський політично, якщо визнає втрату територій?» — запитував він у Такера Карлсона. «Це центральне питання конфлікту».
Найближчими днями, коли Зеленський домагатиметься нової зустрічі з Трампом, йому знову доведеться балансувати між двома пріоритетами, які дедалі важче сумістити. Поважати волю народу — не віддавати землю, за яку заплачено неймовірну ціну. І водночас переконати Трампа: перешкодою миру залишається Росія, а не Україна.
Поведінка Кремля може допомогти Зеленському. Упродовж останньої «мирної хвилі» російські війська бомбардують українські міста — у вівторок черговий удар по Києву забрав щонайменше семеро життів. Ці атаки можуть знову гойднути маятник — повернути Трампа до аргументу, який європейські союзники повторюють усі ці роки: агресор — Росія, і саме її треба змусити зупинитися.
Коли наступного тижня посланник Трампа приїде до Москви, у президента буде ще один шанс натиснути. А в Путіна — ще один шанс відмовити його від цього.
