Автор: Jack Watling | Foreign Affairs
Переклад: t.me/in_factum
Війна в Україні досягла переломного моменту. Після провалу українського контрнаступу 2023 року повномасштабне вторгнення РФ набуло передбачуваного ритму: літні та зимові наступи чергувалися з періодами відносного затишшя, під час яких російські підрозділи проводили ротації та перегруповувалися.
На перший погляд, цього року ситуація виглядає подібно. З настанням літа українські військові в окопах знову спостерігають зростання інтенсивності російських ударів та спроб проникнення. Однак настрій серед українських командирів змінився. Російські атаки створюють менший тиск на підрозділи, ніж у попередні роки. Хоча удари дронів і артилерійські обстріли тривають постійно, бойова ефективність російських сил знижується. У Києві все більше поширюється думка, що Україна здатна змусити Росію до припинення вогню.
Зміна настроїв в Україні не є наслідком кардинальної трансформації способу ведення війни. Вона випливає з поступової зміни кількох тенденцій, які разом вказують на серйозну зміну траєкторії війни. Протягом усього 2024 та більшої частини 2025 року Росія змогла набирати більше військових, ніж втрачала. Це дозволяло їй підвищувати інтенсивність штурмів, попри високі втрати. Натомість Україна зазнавала дещо більших втрат, ніж могла компенсувати новими мобілізованими, і оборонні лінії поступово ставали тоншими.
У Москві це породило самовпевненість: навіть якщо просування повільне, російська армія зрештою окупуватиме весь Донбас. Кремль вважав, що з часом темпи просування зростуть — через ослаблення міжнародної підтримки України та брак українських військових для утримання фронту. Саме тому Москва зайняла жорстку позицію під час переговорів, які після перемоги Трампа намагалися організувати США. Якщо перемовини проваляться, вважали в Кремлі, Росія все одно отримає бажане на полі бою.
Однак Росія вже не стоїть на невідворотному шляху до досягнення навіть своєї мінімальної військової мети — контролю над Донбасом. Оскільки Україна вдається до локальних успіхів і зриває російські наступи, а російська армія все більше відчуває виснаження та деградацію бойової спроможності, те, що раніше здавалося малоймовірним, стає дедалі реальнішим. Київ та його партнери можуть переконати Москву, що припинення вогню — це найкращий для неї варіант.
Відновлення української армії
Протягом останніх двох років українські командири стикалися з гострою нестачею особового складу. Щомісячні втрати перевищували кількість військових, яких вдавалося направити на фронт після підготовки. Неможливість ротації призводила до виснаження піхоти. Україна мобілізувала близько 30 тисяч нових військових щомісяця, однак менше половини з них потрапляли на передову. Багато хто не мав медичних показань для бойової служби, інші були деморалізовані низькою якістю підготовки.
Згідно з дослідженням Збройних сил України, ефективність військових значно знижується, якщо вони перебувають у зоні бойових дій понад 40 днів без ротації. Водночас ротація була небезпечною: солдати, які пересувалися до позицій і назад, ставали легкою ціллю для російських дронів та артилерії. У результаті багато військових проводили на фронті понад 200 днів без перерви. Це призводило до виснаження бригад і формувало уявлення, що служба — це квиток в один бік, до шпиталю чи моргу. Через це нові мобілізовані все частіше дезертували вже на етапі підготовки. На початок 2026 року понад 200 тисяч українських військових перебували в статусі СЗЧ.
Однак з середини 2025 року українське командування почало вживати заходів для розв'язання цих проблем. Раніше найвищою тактичною ланкою в українській армії була бригада. У 2025 році було створено понад десяток армійських корпусів, кожен з яких відповідає за кілька бригад. Корпуси також взяли на себе функцію підготовки особового складу, тож військових почали навчати ті, хто згодом ними командуватиме. Хоча цей процес ще триває, він уже позитивно вплинув на якість підготовки та зменшив масштаби дезертирства. Деякі підрозділи збільшили тривалість базової підготовки з п’яти до восьми тижнів.
Українська армія поступово долає кадрову кризу
Паралельно низка українських підрозділів почала ефективніше поєднувати дії піхоти, безпілотних систем, артилерії та бронетехніки. На окремих ділянках фронту це дозволило створювати періоди переваги над противником, що давало можливість проводити ротацію та навіть здійснювати наступальні дії. Така тактика допомогла українським силам досягти успіхів під Куп’янськом восени 2025 року та в районі Гуляйполя навесні 2026-го. Важливіше те, що українцям вдалося зберегти сприятливе співвідношення втрат навіть під час наступальних дій. Українські підрозділи безпілотних систем також значно покращили здатність завдавати ударів по російській логістиці на глибину до 100 кілометрів від фронту. Зростаюча щільність українських розвідувально-ударних засобів ускладнює росіянам проникнення в українські позиції та їхнє постачання, що обмежує можливість росіян зосереджувати сили на будь-якій ділянці фронту.
Поєднання реформ, зростання тактичної майстерності та покращення підготовки дозволило українській армії переламати негативну тенденцію 2024–2025 років. У перші місяці 2026 року в бойові підрозділи надходить більше військових, ніж вибуває. Поки що ці здобутки є крихкими. З настанням літа та загущенням рослинності російські війська матимуть більше можливостей для проникнення та тиску на українські позиції. Не всі бригади демонструють однаковий рівень поліпшення. Водночас є підстави вважати, що зміни, впроваджені українською армією за останній рік, і надалі посилюватимуть її спроможності.
Проблеми російської армії
На відміну від поступових позитивних змін в українській армії, російські сили демонструють зниження бойової ефективності. Це результат кількох взаємопов’язаних факторів. Протягом 2024–2025 років перевага Росії на полі бою базувалася на величезних резервах живої сили та масованому застосуванні вогневих засобів. Теоретично, маючи перевагу в наборі, російське командування могло б забезпечити кращу підготовку особового складу. Натомість воно продовжувало кидати в бій погано навчених солдатів, які мали від двох днів до двох тижнів підготовки. Це призводило до щомісячних втрат у понад 23 тисячі осіб.
Набір у російську армію досі вдається підтримувати завдяки високим фінансовим стимулам — значним виплатам та списанню боргів. Однак така система добре приваблює некваліфікованих новобранців, але не забезпечує надходження технічних спеціалістів, які можуть отримувати гідну зарплату в цивільній економіці чи оборонній промисловості. Зокрема, російська армія значно не дотягує до планових показників набору операторів дронів.
Оплата як головний мотив служби призвела до накопичення в підрозділах людей, які прагнуть уникнути бойових дій. Офіцери беруть хабарі від солдатів, які не хочуть брати участь у штурмах. Водночас тих, хто порушує суперечливі накази, часто відправляють на штурми в покарання. Такий підхід нерідко зачіпає й важливих тилових спеціалістів, зокрема логістів. Оскільки логістика в російській армії значною мірою координується через Telegram, який офіційно заборонений, сумлінний логіст ризикує бути затриманим військовою поліцією, оштрафованим або переведеним у штурмові підрозділи.
У результаті на проміжних ланках (полк і вище) накопичуються пов’язані та корумповані військові, тоді як нижчі підрозділи втрачають досвідчений особовий склад. Це призводить до погіршення виконання завдань і зниження здатності реалізовувати плани. Багато офіцерів отримали звання в польових умовах без належної підготовки, а їхнім головним завданням стало психологічно підготувати солдатів до атак, а не планувати та проводити їх якісно.
Раніше руйнівна дія російської артилерії, дронів та авіабомб певною мірою компенсувала слабкість піхоти. Однак сучасне поле бою виглядає і функціонує зовсім інакше, ніж його уявляють російські штаби. Сьогодні це не чіткі лінії фронту, а смуга змішаного контролю завширшки близько 30 кілометрів. Російські картографічні інструменти погано відображають реальну ситуацію, що призводить до зростання невідповідності між планами та можливостями їхнього виконання.
Обережний оптимізм
Поєднання зростання української стійкості та деградації російських підрозділів може створити враження, що успішний для України результат війни став неминучим. Це далеко не так. Російська армія досі має понад 600 тисяч військових на українському фронті і не відчуває нестачі боєприпасів завдяки розвиненому військово-промисловому комплексу. Російські дрони та авіабомби продовжують ускладнювати українську логістику, а піхота намагається знайти слабкі місця в українських позиціях. Зменшення української протиповітряної оборони робить країну вразливішою до ударів по тилу.
Українська армія досі змушена у складних обставинах боронити позиції, а на окремих ділянках, зокрема під Костянтинівкою, втрачає територію. Українські військові стали більш оптимістичними, але залишаються виснаженими. Не всі бригади демонструють однаковий прогрес. Російські війська залишаються небезпечно близько до важливих українських міст, зокрема Запоріжжя. Тактична картина наразі сприятливіша для України, однак запас міцності залишається невеликим.
Попри це, Росія не на шляху до завершення окупації Донбасу до кінця року, як того вимагає Кремль. Без серйозної реорганізації російських сил неясно, чи зможе Москва досягти цієї мети навіть у 2027 році. Війна виснажує Росію, і її військові зусилля перебувають у скрутному становищі.
Партнери України мають продовжувати чинити достатній тиск на Росію
Поки що немає ознак, що Путін змінив свою позицію щодо існування України як незалежної держави. Однак Путін уже неодноразово демонстрував готовність реагувати на реалії поля бою, коли не міг їх ігнорувати — як це було під час відступу з-під Києва та з Херсона у 2022 році. Питання полягає в тому, як Кремль відреагує на погіршення своїх перспектив на фронті.
Найбільший ризик полягає в тому, що Кремль може вдатися до масштабнішої мобілізації, зокрема примусового призову фахівців. Це може тимчасово посилити російські наступальні можливості, але несе значні політичні та економічні ризики всередині Росії. Центральний банк Росії вже попереджає про серйозну нестачу робочої сили. Крім того, неясно, чи зможе деградована російська армія ефективно використати велику кількість новобранців.
Інший сценарій — Кремль може призупинити великі наступальні операції, перейти до оборонної тактики та продовжувати виснажувати Україну ударами дронів і ракет протягом наступної зими. Однак цей шлях стає все складнішим для Москви, оскільки Україна демонструє здатність проводити ефективніші наступальні дії та завдавати ударів по російській економіці на великій відстані.
Вихід із пастки
Якщо Україна зможе закріпити позитивні тенденції до кінця року, то стає дедалі ймовірнішим, що Київ та його партнери зможуть переконати Москву погодитися на безумовне припинення вогню. Партнери України мають ретельно продумати, як зробити цей варіант привабливим для Кремля, щоб уникнути «отруйних» умов, які можуть спонукати Путіна затягувати конфлікт. Водночас з’являється реальна можливість переконати російське керівництво, що припинення вогню — це найменш ризикований для нього варіант.
Це не означає, що Путін відмовиться від ворожого ставлення до України. Однак Кремль може переконати себе, що перемир’я відкриває кращий шлях до досягнення його стратегічних цілей після того, як їх не вдалося реалізувати на полі бою. Водночас перемир’я дасть Росії час на відновлення військової спроможності, а Україна опиниться перед ризиком нового нападу в майбутньому.
Для українського суспільства перемир’я стане бажаним перепочинком. Водночас воно поставить перед країною низку складних викликів: демобілізацію, відновлення економіки, політичну поляризацію та можливе зменшення міжнародної підтримки. Росія, своєю чергою, отримає нові можливості для дестабілізації України.
Хоча успішне завершення війни далеко не гарантоване, воно стало реалістичною перспективою. Щоб зробити цей сценарій імовірнішим, Україна має продовжувати реформи та зміцнення своїх сил, а її міжнародні партнери — зберігати тиск на Росію через постачання зброї та санкції. Політичні та економічні ризики затяжної війни вже впливають на рішення Кремля. Європі, враховуючи поступове відсторонення Вашингтона, варто серйозно подумати, як забезпечити крихкий мир, якщо перемир’я буде досягнуто. Адже припинення вогню — це необхідна, але недостатня умова для безпеки та процвітання України.
