Війна вносить свої корективи, й сьогодні не хочеться від’їжджати далеко від дому, адже можливість оперативної допомоги близьким і рідним лишається першочерговим пріорітетом. На противагу цьому, бажання подорожувати й відкривати для себе нове залишається незмінним. То що ж робити? Досліджувати ті куточки Вкраїни нашої, які раніше оминалися, в тому числі, й через свою близькість до Києва, звісно ж.
Цього разу то був триденний тур північною Черкащиною, в рамках якого ми прибули до Богуслава десь по обіді. Яке відношення Богуслав має до Черкас, спитаєте Ви? Можливо, й ніякого. Але наші попередні враження про місто були вкрай позитивними, та й дорога з Канева до Умані вела через нього.
Проїхавшись затишними вуличками міста, ми зазирнули до краєзнавчого музею. Занурення, скажу я вам, було комплексним та глибинним: безліч, здавалося б, дитячих елементів антуражу, створювали незабутню атмосферу, що сприяла легкому зануренню в емоційний контекст подій минувшини навіть для нас, дорослих людей.
Виходячи з музею, ми не встигли й кліпнути очима, як декілька живописних картин місцевих митців опинилися в багажнику. Задоволені й натхненні, ми рушили розглядати місто з його околицями. І як це ми минулого разу зуміли проігнорували неперевершеної краси каньйон, що прорізав територію усього міста навпіл?..
– Ну що? Їдемо на Медвин через Киданівку? Встигнемо відвідати мегалітичний парк сакральної архітектури та городище Момоти… – мовив я до дружини. Та погодилася. Ми ще не знали, що за декілька годин повернемося до міста, так і не ризикнувши їхати тим битим шляхом…
