(мініатюри, нариси, невеликі розповіді та віршування).
30. розрада.
«…вернувся додому у важкій розраді…» (Леся Українка).
1. птахи розплескали калюжу, топтали, творили болото коли між собою сварились за місце у тіні напівпоруйнованої огорожі, за якою - руїни якоїсь будівлі (чиєїсь хатини, може?…).
за руїною - сад розстріляний, погорілий…широкий, просторий колись то…а поза садом - річка печалі вела свої води степом горя, біди та зради.
берега протилежного намагались дістатися москалі, загарбники, орки… - одного за одним їх підбирала ріка, ховала в глибини водні. сонце іноді визирало, сміялось з ординної тупої дурості. зграя сварливих граків раптом злетіла від огорожі у степ із криками та верещанням… - в паніці, з переляку московити, убивці розбіглись урізнобіч у пошуку порятунку…розбіглись смердючими тварями. місцеві ж мешканці відстрілювали тих недоумків, влучними пострілами в них влучали з вигуками “…за вітчизну!…”, в зненависті спльовували на бездиханні тіла…та й шли собі далі виловлювати інших, вцілілих рашистів. і раптом - гроза! вона реготала з утоплених та загиблих, з переляканих мародерів, дивом живих ще, шукали що порятунку по кущах та у травах густих і високих… - реготала гроза до зливи аж від небесного ока та блискавками добивала недобитків, твар ординну.
…і хоча весело було то споглядати та все ж… - печально бачити як гине живе, падає мертво і як обгризають звіри дикі трупи, тіла забитих орків, загарбників, москалів…рашистів заздрісні що та люті, в зненависті до усього та всіх, до світу навколишнього взагалі! напевне, тому, що вони не зуміли здолати тихої річки печалі в степу горя, біди та зради.
2. з міцно стиснених вуст ні вимовлень, ані промови.
предмети вбивств вибухові ловить долоня долі - сміється в обличчя смерті.
фортуна у святі, оваціях переможно махає стягцями значень визволення та свободи.
вітер танцює степом!
сонце зливає світло ніжності.
свіжістю омивань млость та ласкавість дарує радісна злива.
бурхлива шумна гроза за обрії переступила усміхнена та весела.
…от, тільки чи зникли з відлунням грози у природі підступництво та злодійство по світу?… - питання зависло у пошуку правди.
…заплющені очі втомні, наповнені баченим болем….
3. на тонкій линві небокрай спадає хитано до ніг -
петлею, зашморгом на край як доля, вирок темно ліг.
блідий та сірий сонця схід у водах ночі на кітві
сліпий у день обірве зліт у зморі подихом в листві.
від сну пробуджені з пітьми злітають, сваряться птахи -
об хмари хляпають крильми в краю руїни та пустот, олжі та зради, та ганьби, та перекручених чеснот в краю жертовної доби…
…щось вітер мовив у цю ніч. і дощ у листі лепетав.
блискучі блискавки облич у хмарах морок малював.
по запітнілому вікні кривими стежками краплин
ліхтарні відблиски рясні вели, манили на загин.
мов ієрогліфи на склі добу прикуто до заклять
і на її блідому тлі дощі про щось там гомонять……
31. місце під сонцем (репліка).
мало світла у світі?…а ще йому в дихало б’єм спідтиха та тягнемо в темінь воєн ми… - в істериці шизофренічні, в паранойї заздрісні та безжальні доводимо Богу, що лох він. коли з образу свого ліпив нас, божественну дав подібність. від нині є Богом кожен в собі самому!
…в природі створені всі ми невмисно, ми - випадковість. примхи всі наші, брехливість, в безликості багатоликість - основа фундаментальна євгеніки, нашої суті… - можливо і випадкова. та лише Природи право карати усіх за непослух, гріховні паскудства, підлість та злОдійства незчисленні…
«…Всевишній! Ти мертвий!…чуєш?!…» - кричимо кулаками вгору та потай хрестимо небо, землю, себе і води, неспокій вулканів грізних та землетруси жасні. забули про те, що ми самі є руїнотворні…а от, що природа створила нас - знаєм! все ж ріжем її, кремсаєм стократно до праху, випалюєм, нищим… - не вистачає нам світла! та місця під сонцем ясним…
…світу під дихало б’єм зпідтиха, спадаємо у буденність брудних та жахливих воєн з Природою й поміж собою.
33. втікач.
то він втікач?…чи біженець? а, може, він прихильник поспішної ходи широким кроком? можливо, він любитель під музичку в навушниках пробігтись підтюпцем по вулицях ранкових тихим містом? в той час, коли під музику в уяві - ліси, галявини, гаї, поля та гори, степи уквітчані…пустеля, її нестерпна спека та піски. він з насолодою пірнає під ритм чіткий мелодій в льодовий холод вод, в бурхливі води океану, в шторми, в цунамі смертоносне пірнає він сміливо, безрозсудно…під музику оту він уявляє то все.
а, може, він щонайзвичайніший занурений у себе перехожий? котрий отак от відвернувся раптом від турбот, марнот, самотності? забувся в давній мрії, подався у краї далекі і незнані, до мальовничих краєвидів, за дивами?…ти так вважаєш?…і це в той час, коли в його країні - руїна, розрух там?!…в його краю, у краю рідному - біда, війна, жахлива бойня, війна безжалісна, жорстока та цинічна (як і, до речі, війни всі)…а він про подорожі мріє?!!! коли не вирватись з безвиході, до волі мрій, до віри, мрій, бажань уявних…коли все розграбоване ордою, зомбованим загарбником вітчизни…коли зруйноване усе, що упродовж всього життя старанно будувалося з любов’ю…і вбито рідних всіх…усіх! і хто ж тоді він є?… - жертовний мотлох від різні?…а чи втікач? чи біженець безхатній? той, що за втраченим жалкує, ненавидить загарбників та вбивць, кривавий посміх мокши, рашистський дебілізм, нацизм, терор, крадійство москаля його вітчизни…а ти вважаєш, що він всього лише банальна перешкода твоєму милому, заможному життю, яке у волі, в затишку, в комфорті розімліло…
34. і зімкнулися кола над головою (індукційне…ігри уяви).
******індукційне (від лат. in-dukcio “провести (до)”) - загальний висновок на основі аналізу окремих фактів…або згідно з логікою - “процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його…” (з вікіпедії).
——————нас багато було у двох туристичних автобусах. мандрували ми навколо світу. і кожен виходив на зупинці своїй. я чекав на останню. і людей ставало все менше та менше.
раптом автобус, що їхав попереду непомітно отак, по частинно зникає - наче хтось насуває стріч нього прозору невидну тканину та як спритний маніпулянт, як пройда тканиною тою весь поглинає автобус, обклеєний що плакатами туристичних реклам…нівелював поступово маніпулянт того, що попереду рухався разом із нами автобуса - який теж (як і наш) поступово все порожнів, лишався котрий пасажирів.
та байдуже було усім на те зникнення дивне посеред день. кожен чекав своєї зупинки в останньому цьому автобусі…абсолютно ніхто на те не зважав! що і цей напівкомфортабельний транспорт може бути вкраденим також, таким же макаром - непомітно, тихо та швидко…і що той, хто не встигне зійти на зупинці вкрадений запросто буде у часі.
але кожен поглинутий надто собою в собі, огорнутий світом егоцентричним. і байдуже було усім - кожен виходив на власній зупинці, що була їм як наче остання (так вважали вони. спостережив і я при логічному розсуді зникнення всіх у нікуди з першого, того як наш великого лайнера).
а пасажирів ставало все менше та менше - вони зникали у дверях автобуса, кожен на власній зупинці…я чекав на останню. спокійно читаю книжку пригод та фантазій. а коли вже сходив з автобуса, його вже по суті і не було. хотів зробити останній свій крок з останньої сходинки, озирнувся…побачив, що там половину мене не було вже в реальному світі! я зник там у просторі часу. ледь торкнувся ногою землі - землі під ногою не чую…там плескалась вода! протестне вимовив слово - у хлані розбилось воно в невідомості темних темнот…захлинулось те слово разом зі мною…і кола зімкнулися над головою.
35. весняні печалі.
життя в картинках все. їх роздивляюся … - їх безліч! мигтять перед очима. вихоплюю, висмикую мов карти мічені з потертої колоди, кидаю на столі та удивляюся мов наче в ярмаркове дійство. пусте те дійство! зовсім вже марнотне в марноті у витратах часу на різні нісенітниці, дурниці.
дивлюся, удивляюся в хаос, у безлад, в рух сварливий та зіткнення в гульбі. увагу відвертають галюцинації раптові дзвінкими дзвонами відлунь у ритмах серця… - по асфальту тонкого каблучка жіночого підбори…краса до обрію крокує! весна всесильна…«…і рух той права правити не маєш. бо все життя піде у шкереберть…» - подумав, усміхнувся сам до себе іронічно…замріяний…старий.
авжеж… - галюцинації то все, уява, вигадка, надумка. все то як карти ці з зображенням на них…картиночки. то все фантазії! тасується усе - перетасованими віялом злітають в нікуди, у ніщо, у простір здійснЕнних та нездійснених бажань та прагнень в небуття у коловерті пустої метушні, у плутанині образів та зміщених подій у часі в зустріч чи у стріч зусиль задля покращень твого й навколишнього світу…
ех! знов уява борсається в сітях яскравої весни, хитрунки та спокусниці, вертушки, капризулі…
старий, капариш казна-що! розчулений в печалях теплом та лагідними повівами вітру між віт в саду розквітлого, де пурхає вже перша комашина, пташині співи линуть у світанки.
