Ійшов якось Григорій Савич по Вкраїні повертаючись з Афону до Києва, та й проходив повз село Семигори, що на Пороссі розкинуло свої хати й лани. Прямуючи з півдня на північ, спілкувався з Ангелом Господнім, що він його зустрів у Північному Причорномор'ї, десь на берегах Ольвії.
- То що, кажеш, Господь Бог наш, Всеотець, та Пані Доля, що служить йому вірою й правдою, дають чоловікам у супутниці саме тих, кого їм треба, аби сім'я процвітала в Гармонії? - мовив Сковорода.
- Саме так. - відповів серафим. - Поєднує Доля протилежності по волі Господа, аби Сім'я була багатогранною, ніби коштовність, а Батько й Мати цієї сім'ї пройшли іноді непростий шлях до порозуміння. Й саме в цьому шляхові вони й стають ближчими до Господа, приймаючи протилежності, засвоюючи новий досвід, та передаючи його дітям своїм!
- Виключення, мабуть, теж бувають? - усміхнувшись, мовив філософ.
- А якже. Бог-Всеотець та Син його, Ісус Христос - ті іще жартівники, тож наказують Люциперу час від часу випробовувати простих людей занадто жорстко, хоч тих і чекає наприкінці винагорода. Глянь, наприклад, направо. Що ти бачиш?
Мандрівний босоногий філософ з вузликом за плечима поглянув на людей, що обробляли землю в поті чола свого, як колись наказав Адамові та його нащадкам Всеотець. Троє їх було - батько, й двоє синів. Перший - старий Кайдаш - голодний від постування, а тому сердитий, як раз вибігав із повітки, аби дати прочухана синам, що теревенили про дівчат, і ніц не працювали.
Доки Омелько готувався лупцювати синів, ті собі спілкувались. Лаврін, наприклад, будучи душою романтичною, доброю та натхненною, вів лік тим дівчатам, кого би міг посватати його старший брат Карпо. Говорючи про Палажку, описував ту як таку, що краща на всі Семигори, бо ж ніби як ні в кого не було ані таких брів, як шнурочки, ані такого погляду. Говорючи про Хвірю, також бачив у ній найліпше, що було - доладність та писану красу. Говорючи про Вівдю, акцентував увагу на тонесенькому, як сопілка, тихому, як у ягниці, голоскові, тощо.
Інша справа - Карпо. Той любив таких дівчат, аби з перцем. Він вирізнявся від Лавріна: був кремезним та грубуватим, як в діях, так і на словах: он де як Химку обізвав. Той готовий був посватати кого трапиться, а усі Лаврінові кралі для нього були ще тими одоробинами: в Палажки - витрішкуваті, мов у жаби, очі, й кривий стан, Хвіря - свистить носом, як говорить, а Вівдя - занадто тиха, немов телиця.
- Брати, ніби, гарно собі тваришують, не дивлючись на свої розбіжності. - мовив Янголу Григорій Савич, описавши все, що бачить.
- Саме так. Тож було б недивним, аби Доля дала їм у супутниці тих, хто доповнить їх: мрійливому Лавріну - когось прагматичного, Карпові ж - ніжну й негонорливу кралю. Саме для цього й існує Любов, аби притягувати тих на кого б ніколи не подумав. Але - ні.
Спостерігаючи за тим, як старий Омелько лається на своїх ледаркуватих синів, Посланець Небесний продовжив:
- Кайдашеве Сімейство складається із сильних і мудрих душ, а тому Доля у їх випадку віддала віжжі Люциперу. То буде тяжке випробування: Лаврін зустріне ніжну й надто м'яку Мелашку, а Карпо - перчену Мотрю: все, як вони й жадають. Але то будуть пекельні випробування для них усіх, і якщо пройдуть їх - не тільки отримають довгоочікувані Мир та Злагоду, Щастя й Радість ним самим та їхнім нащадкам, а й стануть прикладом для інших українців. Той, хто мав би про них написати, іще не народився, та в майбутньому дізнається про Кайдашів завдяки їхнім нащадкам...
Оминувши Богуславщину, Григорій Савич Сковорода лишився наодинці з помислами своїми, адже Ангел Небесний лишився в Семигорах - слідкувати, аби з родиною Омелька все було гаразд. Легенда про Кайдашів, які мали пронести Віру в своєму серці не відмовившись від Родини й Бога, не дивлячись на негаразди, які їх будуть спіткати, й прагнувши до спокою й гармонії в своїх серцях, мала бути написана Левицьким у майбутньому, та філософ так хотів перенести мудрість, яку осягнув, на пергамент... А, може, Лебідь, Рак і Щука? Старий Кайдаш та його сини яказ були трохи схожими на цих трьох.
Що ж, значить, буде притча про єднання досвідів, навчання в тих, хто не такий як ти, і здатність гармонізуватися з іншими. Або ж - про нездатність до цього, й про те, що може з того вийти...
