(мініатюри, нариси, короткі розповіді та віршування)
48. з туманності Підкова.
в бурхливій непостійності буття, в утробі воєн незчисленних… - тих воєн, що з самим собою (за чи проти себе) влаштовує могутній сивий Всесвіт… - з глибин космічних у туманності Підкова славетний воїн та стрілець кентавр, дволикий Кронос здійняв свій лук та навмання пустив стрілу - вона промінням вогняним пронизала світи, затіяла там чвари та хаос серед істот розумних.
…навіщо так божественний вчинив?! - забави для? з гультяйства та нудьги? заради Еволюцій?…чи, може, задум Бога був який?…про те невідане, але… - всі правила, закони в просторі та часу мов пил із попелом розмішано було в скерований каданс Люцифером усміхненим…і відтепер тримається усе на шальках терезів, які тримає Его - спотворювач та виверткий негідник, паскудник отакий, що гадить все до чого б не торкнувся - спотворює себе, людей, держави та суспільство…до речі, що суспільство? - не журиться воно, живе собі неспішно. коли ж порушить хтось там правила у грі (те, що у обуті щоденням всюди зветься), чи хто закон якийсь порушить, чи (не приведи Господь!) когось там хто поб’є (можливо, і до смерті!)… - його осудять. мовляв то злодій бо та дурень…таке порушить! удерся він до спокою життя…та це ж не припустимо! він просто хам! і він такий негідник…що аж ну! - обуренню та подиву не буде меж та стриму у суспільстві…і водночас всі тиснуть руку вбивці, яка по лікоть у крові. та ще й грайливо з пильністю глядітимуть в його злодійські очі…во істину! суспільство у дволикості маскується майстерно.
…проміння вогняне скрутилося петлею над буттям, стискає gutturibus всіх законів…ослабне ця петля?…чи ні? так і затягнеться фатальною на горлі безтолкового суспільства?…і, взагалі, були чи ні там зведення законів спілкування? чи є там лише правила для гри? але самі ж ці правила обсміюють, регочуть та знущаються дотепністю своєю… - чи не з того ось-ось потраплять у палаючу петлю? а ще й Люцифер диригує їхнім часом, скеровує в каданс усі потуги їхні…чи вишкребе з минулості себе в прийдешнє суспільство запетльоване у часі? питаннячко проте…
стріла стрільця вогненним розчерком з миттєвості віків лишає за собою руїни та уламки, які у магмі палить їх миттєво. в річках (вогневих лавах) стрімка стріла, що смертоносний вирок, зникла…в космічних відстанях як згуба всім світам, у Всесвіті численних…жахи несе всепроникаюча вогненність, страхи панічні сіє…
- …отож! в усьому винен знак астральний! - здійняв цунамі Всесвіт. - …прибрать! та знищити його давно було вже треба. якби не він, питання не зринали б риторичні, які зникають непояснені в безлунні. та віддзеркалені свічадами часу не поверталися б ізнову риторичні в риториці пустій та лепетливій… - та розпочав війну розгніваний Усесвіт. у пристрасті нестримній світобудову, світоустрій понищив на ніщо, ущент, поставив крапку всьому, усьому! в також і безсмертному собі.
…навіщо ж так божествений вчинив?……
49. перлина ночі.
пушинка пурхає біла в порожній покинутій хаті, з якої вкрадені двері та вікна…дошки з підлоги також.
біля стіни, що вся у графіті у чорних та з написами за паскудних - розбитий ущент рояль. і чулися з того роялю розбитого звуки мелодій та іноді гами впліталися в простір з дитячим сміхом дзвінким та веселим. жіночий та чоловічий голос линув також від того роялю разом зі сміхом дитячим - про щось там мова була поміж них, вони розмовляли інверсійною мовою…розібрати про що - неможливо.
а протяг вже звіяв пушинку в іншу кімнату розтрощену вщент…вітер гуляє по ній зі свистом…але… - там, за столом дід безбородий та лисий в задумі розкладає метикуватий пасьянс. бабця в кріслі усміхнена в’яже светра (внуку чи сину) - можливо, колись біля неї був гарний камін…хто згадає тепер?…
пушинка летіла вже далі, у прірву темним холодним тунелем з кімнат усіх тих, що сплюндровані, знищені вбивцею-москалем. вдалині, при виході місяць вогником мерехтить крізь безперервні стрімкі зорепади - вони підхопили легку невагому пушинку, мов здобич її розтріпали та чорною вже обважнілу, згорілу кинули змореною у траву на березі в ніч срібно сірого озера лісу.
човник поставлений на мілину хитався та хлюпав на хвилі…а онде, он там, під вербою - він та вона захоплені у коханні, в любові палкий палають у шалу та пристрасті молодій…аж парують тіла їх у свіжості простору світлої ночі.
скотилась пушинка тверда, затверділа в час руху тунелем та змучена безліччю зір, у каменепадах… - скотилась, плюхнулася камінчиком рідкоземельним в озера води, злегка сполохала тих молодят. заплуталась в сітях, що сплетені з русалкового зеленавого довгого в косах волосся…русалки тягнули по дну потопельника крабу, Богу-гіганту на учт, цареві своєму в короні. поклали біля нори, прошепотіли мерцю на прощання «…нині ти є у водах озера сліз…не хвилюйся, ми за тобою поплачемо, любий…і звільнили небога від пут, волосся свого брунатно зеленого, шовк наче що дивовижно м’якого…тої ж миті могутнє тіло струнке, молоде, просякле водою клешні царя від царів по дну озера швидко втягли до нори.
а діви-русалки красуні заздрісні, хтиві, спокусливі вельми вийшли до поясу з вод під сяяння місяця та зірок…зирили на молодят, що займались коханням, хихикали, з посміхом вільно поволі розчісували неймовірно довге волосся, з якого викотилось мов горошок пушинка тверда… - перлиною ночі впала ніким не помітна, покотилась, загублена чорна в траві.
50. танці самотності.
він вийшов у ніч…по драбині крізь небо на місяць…там милувався світами, чемно вклонявся зіркам. Венера заходила потім (яку він таємно кохав), закликала до танцю його - аби він станцював з нею танго. він відвертався сором’язливий…або ж дивився на неї сліпими закоханими очима…мовчав.
Сатурн у вальсі кружляв у вальсі з планетками. весело розсміявся, гукнув до красуні Венери «…та не вміє! він навіть не вміє на гітарі зіграти пристойно…який з нього жиголо!?…» - та ще голосніше з нього сміявся, кружляв на осі своїй вальс, змінював в парі планетки. то ж, присоромлений сходив сходинками по драбині крізь небо, але вже вниз до землі від зірок, ховався за обрій в печері печалі.
…і в небо сходило сонце. і день розпочався спочатку. небо прикрашало себе наче пір’їнками білими хмарами, по яких поважно котилося сонце у вечір. квіти в степу балеринками у пуантах на стеблах тонких здійнялися навшпиньки у надвечір’я, вітають небо та сонце, яке у вуальці хмарин готувалось повільно до сну, спадало за горизонт в напівсні. від подиху леготу квіти казково барвистими пелюстками тріпотіли, вкладалися також до сну.
а серед озер, настурцій та лілій чапля ловила рибу, пила воду із джерельця, співала пісню сумного кохання, танцювала дивний танок… - розправляла крила, махала, хлопала ними, хвилювала води озер настурцій та лілій, дзьоб тонко витончений здіймала, співала печаль голосніше…аж сонце на мить зупинилось в задумі над обрієм посеред хмар.
долинула пісня луною до нього. він вийшов, став під вербою, дивився танок сумного кохання, розчинився у пісні загорнутий у самоту від самот…і в помаранчових краплях роси він зронився у джерело, у води прозорі та крижані…та водами тими торкнувся чаплиних ніг і… - закружляв у ритмах пташиного танцю!
і як щойно настала зоряна ніч, на берег зійшов. по драбині крізь небо дістався він місяця - там вітався із кожною зіркою…поки не з”вилась вона, богиня краси та кохання. вона запросила його у танок. цього разу він дивовижно, майстерно та артистично у парі із нею виконав танго кохання…а потім зіграв красуні Венері - віртуозно зіграв! - на гітарі фламенко.
…від здивування Сатурн зупинився. заплескали в долоні маленькі планетки, йому влаштували овацію. «…браво!!! віват!!!» - кричали йому, підстрибували захоплені дивом танку та грою гітари планетки Сатурна. Марс поскидав свої обладунки, кинув свій меч до ніг гітаристу…
та він уже сходив крізь небо униз по драбині, склав її та сховав до кишені…щасливий, закоханий ліг у степу, милувався зорею на ранок. чув переливисту пісню від жайвора небу і степу…та пісня - милозвучним вітанням на сходження сонця, світанку…
…і він бачив світи, де зими змінювалися весною, літо переходило в осінь, а слідом за ніччю завжди приходив світанок…він огорнувся тими світами, які рухались в танці життя…він загорнувся в красу перетворення та вдосконалень..він зник…чи розтанув у квітах і травах?…хтозна.
