А про весну я чую…та не відчуваю.
Немов сліпий іду у стріч негоді,
Яка розхитана у хмарах ніяк дощами не проллється
На землі спраглі, змучені війною.
У вітах (поки ще безлисті) заплуталася пісня,
Яка від птаха славою весні…
Я птаху ту вітаю!
Приєднуюсь радінням мовчазним
До пісні…та не до весни.
Бо радість в ній не відчуваю.
Навколо - біль, руїна, горе,
Розтрощена вітчизна
В полоні злодіїв.
Сади всі почорнілі
Здіймаються гіллям
У проблиски від неба в цій негоді оновленого дня,
До зігріваючого сонця все навколо.
Все зігріває сонце…та не всіх.
В байдужості закутуюсь,
У мареннях своїх весну малюю в чорних квітах
Та дощ кривавий з хмари поряд сонця,
Яке усе у плямах сірих ластовиння… -
Такою бачу я в природі
Величну діву дивних змін
У прокиді від сну,
В буянні,
З вибухом цвітіння.
…Я чую про весну…не відчуваю.
