Меггі Белл кличе Містера Капелюха, тому що їй дуже сумно. У руках вона тримає коробку, де раніше спав її улюбленець, але сьогодні вдень Сера Хом'яка поховали під трояндовим кущем.
Він був гідним представником почесного хом'ячого роду, справжній красунчик. Шестирічній Меггі подарували Сера Хом'яка далекі родичі, які вперше і востаннє завітали на одне з родинних свят. Шкода, що він протримався лише кілька місяців.
Меггі Белл кличе Містера Капелюха у повній темряві, лежачи у ліжку і зустрічаючи перший сон. Вона кликала б його після вечері і при свічках, але в цей час треба молитись – Меггі не впевнена та мабуть у всіх є своя черга.
Янголи добрі і порядні, тож їм певно треба засинати раніше. А Містера Капелюха всі бояться, тож він певно трохи злий і порушує правила. За це йому не дозволяють солодкого, еге ж?
Про всяк випадок Меггі залишає йому на підвіконні шоколадне печиво і блюдце молока.
Меггі Белл кличе Містера Капелюха в ніч, коли бабуся киває п'ятами в бік Святого Петра. Ця неймовірна жінка з жагою до життя – ох, нікого ліпше в світі Меггі ніколи більше не зустріне.
Проте останній рік хвороба забирає останні крихти тієї енергії, що не згасала навіть в найтемніші часи. Меггі точно знає: бабуся зустрічає Містера Капелюха з посмішкою. Такою її зранку й побачать.
Яскраві кольори її розкішного саду тьмяніють. Трояндові кущі за мить стають блідими й сірими, сонячні промені відвертаються від Меггі, немов присоромлені роззяви.
У Меггі відмінний зір, вона бачить прекрасно, але зараз темрява насувається на неї так раптово, так невідворотньо. Вона встигає вхопитись за стовбур яблуні і повільно сповзає на землю. Вона сидить одна, в цілковитій темряві, розгублена і налякана.
Меггі Белл кличе на допомогу.
Містер Капелюх нарешті її чує.
