В совєтскіє часи це називали «сєгодня слушаєш ти джаз, а завтра родіну продашь». І от, угораючи з смішних бумерів, нове покоління, яке не здатне спійматися на таку дурню, вивчило нове слово. Вікно Овертона. Вікно Овертона — це вам не всрате гасло з радянських плакатів, його існування довела ноука, шах і мат, критично мислячі ліваки і сорос!
Вікно Овертона — це чудовий бабай, це дуже зручно. Не потрібно наводити аргументи, доводити власну думку. Достатньо просто бути на крок попереду свого лицемірного опонента, та як рубанути йому правду-матку! Правду про те, що насправді він хоче не цього, а насправді чогось більшого, насправді існує велика змова, хто за нею стоїть — невідомо, та відомо, що майбутнє буде страшним, варто хоча б трошки прогнутися. Якщо ж вивести опонента на чисту воду не виходить, то це аніяк не скасовує змови. Просто вам попалася дрібна сошка, корисний ідіот, що не може зрозуміти таку очевидну змову, а значить і говорити про щось взагалі не варто.
І знаєте що? Вікно Овертона дійсно існує, нема диму без вогню, от тільки-но те, чим воно є насправді, мабуть не сподобається його апологетам.
Покласти відповідальність за вікно Овертона, мабуть, варто на цього патлатого мужика.
Рене Декарт першим почав розмірковувати про питання ідентичності. Він вважав, що всіх гомо сапієнс можна поділити на дві категорії: здатних мислити і решту. Думка людини важлива тільки в тому випадку, якщо ця людина є розумною. А відповідно, якщо людина розумною не є, то вона втрачає суб'єктність і дослухатися до неї в принципі не обов'язково.
Проблема виникає тоді, коли потрібно визначити «а ця людина розумна чи ні?», бо дурними себе вважає невелика купа людей, і часто ділять розумних і нерозумних згідно з принципом "згодні зі мною, чи не згодні". Відкрийте будь який срач, там обидві сторони вважають опонентів дебілами.
Як не складно здогадатися, Вікно Овертона придумав Овертон. Овертон був тією людиною, яка примудрилася обрости міфами, і значним впливом, ніколи його при тому не маючи. Джозеф Овертон був Юристом і громадським діячем, був віце-президентом ГОшки, що проводить соцопитування, так звану Mackinac Center for Public Policy. Сам Овертон був лібертаріанцем, тож, мабуть, сам був не проти попросувати ідей через своє вікно.
Ідея була простою, в політичних дискусіях існують певні рамки, незалежно від того, говоримо ми про лівицю чи про правицю, в яких відбуваються мейнстрімні дискусії, за цима рамками знаходяться маргінали. І... Все.
І тут, мабуть, варто зробити один ліричний відступ, щоб проїхатися по науці.
Ноука докозала. У всіх політичних дискусіях завжди є два типу опонентів. У одних наука шлюха, або відчуває тиск сороса, у інших же всі аргументи розпадаються просто під тиском наукових статей, за чим забувається, що для того, щоб її написати, достатньо відкрити Word. Наукову цінність мають далеко не всі статті, а тисячу раз перевірені і процитовані. Сама спільнота далеко не однорідна, і якби науковець не старався, прийняти давно усталене знання для нього достатньо складно, тому існує безліч напрямів і шкіл. Я колись бачив наукову статтю, де посилалися на шизоїда в ЖЖ. За допомогою науки в політичних дискусіях можна довести все що завгодно, а ще до того кожну статтю можна трактувати на свій смак. Існують цілі школи, цілі сайти, які достовірно і з фактами вам розкажуть, чому голокосту не було, геїв успішно лікували, поки не прийшов сорос, а неолітична революція була помилкою, і навпаки.
З Вікном Овертона відбувається щось подібне. На серйозних щах серйозні автори, от, наприклад, Нью-Йорк Таймс пише про те як через нього Берні Сандерс проштовхнув вигідні собі закони, розмірковують, навіть не про теорію, і навіть не про гіпотезу, а просто про припущення, яке під собою не має насправді жодних емпіричних доказів.
Сам Овертон не встиг чітко описати свою модель: у 2003-му році він загинув у авіакатастрофі.
Три роки потому це зробив його колега з Макіанського центру — Нейтан Рассел. Саме йому належить ця пряма з відмітками немислиме, неправильне, і рештою.
Навряд чи Овертон претендував на серйозну політичну концепцію. Скоріше він говорив про те, що більш помірковані погляди роблять політику більш послідовною.
Це за нього сказали Глен Бек і Крістофер Баклі. Обидва вони написали художні твори, де синопсис як раз і розповідав, як політики крок за кроком роблять, якісь речі з неприйнятних нормальними.
В 2011-му християнський активіст Джо Картер написав статтю «Як знищити культуру за 5 простих кроків». На думку Джо Картера, саме Вікно Овертона, розмите грубе політичне припущення — причина збільшення кількості атеїстів, дозволу абортів, і, звісно, депатологізації ЛГБТ, яке ж Вікно Овертона без нього. (Прим. редактора — це була перша задокументована згадка ЛГБТ у контексті вікна Овертона)
1. Знайти маргінальну групу людей, для якої ідея, що впроваджується, здаватиметься нормальною. Так з немислимої вона перетворюється на радикальну.
2 .Зробити радикальне прийнятним. Для цього потрібно змінити терміни, наприклад, назвати канібалізм «антропофагією».
3. Прийнятне зробити розумним. Наприклад, знайти пояснення, чому канібалізм - це нормально: так чинили наші предки, канібалізм поширений серед тварин, це закладено природою тощо.
4. Зробити ідею популярною: розповісти, що деякі з великих людей були канібалами.
5. Закріпити нову норму у законі.
Насправді, із Вікна Овертона можна вивезти все що завгодно. Наприклад, зараз можна піти в магазин і купити баклажани. Що заважає завтра гнусним *політичні_погляди_опонента_нейм* почати продавати в супермаркетах органи, а потім людей, а потім встановити світове рабство? Що, закони забороняютб? Не зважайте, Ж ЬІ cкасують ці закони.
Або навпаки, не можна створювати приватні армії, а завтра не можна буде відкривати кафе, а післязавтра настане комунізм?
Росіяни вже давно обуздали поняху, і вивели, що хохли стали фашистами саме через цю хвіртку, бо жінка Ющенка нам все це в інфопростір кидала. Українці так само люблять пороздумувати про російську пропаганду. Так знімається відповідальність з людей. Це не вони погані, це не моя точка зору сильно відрізняється, а просто людині «промили мізки» і тепер вона думає так.
Норми в суспільстві дійсно можна змінювати. Пропозиція також може створювати попит. Наприклад, величезні вливання в рекламу Кока-Коли створили вже міцну асоціацію її із зимовими святами. От тільки-но ця асоціація є не у всіх, і вони все одно впираються в припустимі норми, навряд так би добре зайшли розмови якби Різдво спробували зв'язати з споживанням кокаїна (але це поки, фанати віконцяа бдять і їх так просто не надуриш).
Врешті-решт, якби змінити їх було б неможливо, то суспільні дискусії взагалі не мали б сенсу. І в результаті дискусії може правда виявитися, що те що раніше було аморальним (те ж ЛГБТ), стати нормою, це відбуватиметься вкрай довго, тому що людська психіка також консервативна, та в результаті, все це дійсно так працює. Але назвати це вікном Овертона язик не повертається.
Люди не живуть в вакуумі, вони постійно взаємодіють одне з одним. Кількість зв'язків, доступ до інформації, попередній досвід, і розум, все це визначає норми, і саме цей досвід, і наявність інформації є досить змінним.
Якщо ви народилися у секті, то вийти з неї достатньо складно, бо практично вся інформація яка вас оточує — це інформація, яка знаходиться всередині секти, а решта, яка просочується ззовні, просто відкидається, як ворожа. Так працює людський мозок. Якщо якийсь факт, будь він хоч сто разів правдивим, сильно руйнує попередні факти, то простіше відмовитися від нього всіма правдами.
Тому зміни в суспільних дискусіях часто і мають схожий на вікно Овертона вигляд, тому що переварити послідовно такі зміни досить складно, не вистачає ані інформації, ані її кількості. Благо, і змін таких не дуже багато.
Чи можна переломити дискусію насилу? Чисто теоретично можна, але досить складно людей переконати в нормі канібалізму, спираючись виключно на своєму бажанні. В реальності на силу дії завжди є сила протидії. Наприклад, дискусію за скасування відповідальності за педофілію перемогла дискусія про захист дітей.
Та, що, якщо я скажу, що справжнє Вікно Овертона існує? Його навіть таким пустим словом назвати мабуть було б неправильно. У кожного суспільства є свої страхи. На підсвідомому рівні ми завжди шукаємо підкроватних монстрів, які прийдуть і знищать все навколо.
Кожен масшутінг завжди кінчається ускладненням збройного законодавства, кожен теракт відгукується більш суворими нормами контролю, появи рамок на вокзалах, сім-карт за паспортом і іншого, і іншого. Бо є дещо, що люди бояться втратити. Ми не маємо яких-небудь доказів, що подібні практики дійсно допомагають нам забезпечувати безпеку. Однак це і не потрібно, бо суспільство має якось реагувати, і хоче постійно шукати собі заспокійливе. Це ілюзія контролю, і заради неї ми готові багато на що.
Сперечатися із цим практично неможливо. Коли суспільство сповнене емоцій, воно готове на все, плисти проти цього практично не можливо, і контроль, немислимий раніше, стає реальністю.
Ненормальне стає нормальним різко і швидко, коли в суспільства закипають емоції, коли стається криза, і доводиться швидко переосмислювати цінності, коли банально боляче, і от тоді будь-які, навіть немислимі речі, поступово можуть стати реальністю.
