Чи вчинили б ви погано, якби знали, що про це ніхто не дізнається? Що визначає вектори нашої поведінки: норми закону або моралі, релігія чи совість? Чому хтось вважає прийнятним проїхати на червоне світло, коли вулиця абсолютна пуста? Хіба ця обстановка відмінила правила дорожнього руху? І чому ми не вчиняємо підло, якщо за підлість відсутня будь-яка відповідальність? Невже вся справа в совісті? Частиною вродженої або набутої чесноти вона є, і де та грань, за якою добрі люди здатні на погані речі… У свій час мене вразила книга Філіпа Зімбардо «Ефект Люцифера», в якій описано проведений ним «Стенфордський експеримент». В рамках даного дослідження студентів відносно схожих морально-етичних параметрів розподілили на дві групи: ув’язнених і наглядачів, імітувавши хід тюремних буднів в корпусі кафедри психології. Вже за 6 днів імітованої тюрми експеримент довелось припинити, бо жорстокість одних та пригніченість інших вийшла за допустимі межі дослідження й стрімко розвивалась. Учасники, які вважали себе добрими та поступливими – перетворились на мучителів й негідників. В результаті вони так і не змогли пояснити, чому стали поводити себе подібним чином.
Це експеримент про те, як об’єктивні обставини та нав’язана соціальна роль здатні змінювати нашу моральність і поведінку. По великому рахунку, «ефект Люцифера» застосовний до будь-кого з нас.
То чи вчинили б ви погано, якщо б точно знали, що про це ніхто і ніколи не дізнається? Як небагато, насправді, ми знаємо про себе…
