На тому тижні сталася неординарна подія. Ні, я не про напад ХАМАСу на Ізраїль. Вперше за 8 років в Польщі перемогли ліберали. А що це значить для нашої політичної дискусії? Правильно, срачі.
Ймовірно, що Громадянська платформа, принаймні, спробує скасувати заборону абортів, яку під час своєї каденції ввели консерватори з ПіС. І звісно, про це будемо, безумовно, сперечатися і ми.
Дискусія між «пролайферами» (противниками абортів) і «прочойсерами» (відповідно, тими, хто ними не є) звучить приблизно як перекидання «ти людожер – ні, ти людожер». Все рухається навкруги питання, а чи є аборт сам по собі вбивством. Пролайфери заявляють що так, в той час як прочойсери говорять, що плід не є людиною, а відповідно і вбивство не рахується.
Давайте сьогодні спробуємо за допомогою філософії обговорити цю етичну проблему, а до того ж ще обговоримо зґвалтування, викрадення, злітаємо на марс і спробуємо вбити Аянамі Рей.
Перед тим, як кидатися гучними фразами про вбивство, взагалі то треба поставити питання, а чому вбивати не можна. Зрозуміло, що в європейській цивілізація ідея про священність життя є абсолютною нормою. Але які етичні аргументування у цієї моральної інтуїції?
Підемо від зворотнього. За аксіому приймемо той факт, що агресія в нашому світі є неприпустимою, і що кожна людина володіє благами, які належать виключно їй.
Блага можуть бути матеріальними і нематеріальними. Люди в праві користуватися благом і реалізовувати його, допоки це не є агресією.
Одним із таких благ є Шопенгауерська «Воля до життя». Простішими словами, бажання жити. Із принципу недоторканності благ можна вивести і право на життя просто по факту наявності бажання жити, допоки це бажання не суперечить правам інших. Вбивство є агресією, а значить неприпустимим, тому що ніхто не може зазіхати на чужі блага.
Я вважаю зачепити Шопенгауера і не зачепити аніме “Євангеліон” – це злочин.
Всі звісно чули про всякі попсові концепції звідти, по типу дилему Дикобразів, хвороби до смерті, і за цим всім не помічаючи, що там є цілий персонаж-філософська концепція.
Звісно, я про Аянамі Рей. На момент події серіалу, ми вже спостерігаємо за її третією ітерацією. Попередні були або вбиті, або постраждали в нещасних випадках. І от нам Хідеакі Анно зображує випадок людини без волі до життя.
Воля до життя – це не теж саме, що й інстинкт самозбереження. Вона грунтується на тому, що людина смертна, на страху людини перед смертю, з якої виходить розуміння власної цінності.
Але ідея вбити Аянамі не виглядає настільки зловіщою, бо в будь який момент жертву можна буде відтворити, тобто цінності життя, а відповідно і волі до нього просто немає.
Все це я веду до того, що щоб вбивство вважати вбивством, необхідною умовою є наявність бажання жити, а для цього потрібна свідомість.
Якщо всі складові частини вихідного об'єкта були замінені, чи залишається він тим самим об'єктом?
Краєкутним каменем дискусії є питання, а чи є взагалі плод людиною. І от тут і починаються проблеми.
Зигота не має інстинкту самозбереження, свідомості, і всього того, що робить нас особистістю. І в моменті, коли ми говоримо про конкретний плід ми можемо в принципі сказати, так, це не людина, це щось іще.
Вітаю, тільки що ми довели можливість вбивства немовлят🎈. Проблема такого підходу полягає в питанні де проходить межа? Некоректно вважати такою точкою момент народження, бо немовля навряд чи має свідомість чи ідентичність, яка, в свою чергу, ґрунтується на спогадах.
Ми на всіх парах влітаємо в дилему Корабля Тесея – якщо ми беремося розрізняти людину і плід, то з практичної точки зору ми просто не знаємо, момент після якого до тіла можна застосовувати принцип «не убий».
Намагається розв’язати цю проблему в ключові роботі у пролайферів Дон Маркус. Він говорить: нехай ми не можемо стверджувати, що плід не має всіх критеріїв, аби його вважали особистістю, але ми напевне знаємо, що це станеться.
Здійснюючи аборт, ми забираємо чиюсь можливість пережити все, що буде потім, тобто людяність дається якби авансом.
Але намагаючись утекти від Корабля Тесея, він до нього і повертається. Тепер замість питання, де проходить межа між людиною і плодом, ми переходимо до питання, де проходить межа між плодом і спермою.
Тоді вже не так складно проголосити вбивством мастурбацію, бо сперматозоїди, які опинилися на серветці, могли б стати чиїмось світлим майбутнім. Маркус намагається відбитися тим, що то не якесь фіксоване майбутнє, а просто один із його мільйонів варіантів, проте як на мене, це вже дуже нагадує милиці.
В хиткому положенні знаходиться той, хто намагається пояснити де ж все таки ця межа. Крок вправо – абсурд, крок в ліво – людожерство
Уявіть собі, що у знаменитого скрипаля виявили смертельну хворобу нирок. Міжнародне Товариство Любителів Музики провело великі дослідження і дійшло висновку, що в усьому світі тільки одна людина має сумісний зі скрипачом тип крові – у вас. Одної прекрасної ночі вам підмішали снодійне, викрали, поклали в ліжко разом зі скрипалем, що перебуває без свідомості, і з'єднали його кровообіг з вашим, щоб ваші нирки могли очищати його кров від токсинів. Якщо ви зараз відключите себе від апарата, то скрипаль помре, хоч вам нічого не буде; а якщо не відключите, то через дев'ять місяців його нирки відновляться настільки, що він одужає і вас можна буде роз'єднати. Питання: чи ви відключите себе від апарата?
Таку вже збиту аналогію навела Джудіт Томпсон в своїй класичній роботі 1971-го року «на захист Абортів». Як зрозуміло із назви, для Томпсон відповідь чітка. Якщо подивитися із цього боку, ніхто у дитини, а ні як майбутньої особистості, а ні як особистості взагалі, право розпоряджатися собою не забирав. Так, аморально забрати чужу волю до життя, але ніде не сказано, що ви зобов'язані щось робити для її підтримання.
Але з вами погодиться далеко не кожен. Фактично, із мисленнєвого експерименту про того бідного скрипаля, якого в поп-культурі заганяли не менше вагонетки, виросла нова дилема.
Проблема в тому, що трактувати, що таке вбивство можна по різному. В тому трактування, яке навела Томпсон вибір стоїть між бути шляхетною людиною чи не бути.
Але якщо ви утилітарист і у випадках, коли ви свідомо розумієте, що ваші дії будуть наслідком смерті і ви несете за це пряму відповідальність, вибір вже є більш складним. Ми знову прийшли до дилеми.
І от вже прочойсерський аргумент став пролайферським. Єдине, що хочеться помітити, що останні теж добре об нього ламають ноги. В більшості випадків, пролайфери роблять зі своєї політики виключення: зґвалтування, загроза для жінки, чи хвороби. Але тут виходить дуже занятна історія. З одного боку, наче вбивати дітей не можна, а з іншого іноді можна, і не таке вже життя і священне. Так і виходить, плід може людина, а може і не людина, а вбивство може і вбивство, а може і не вбивство. Живіть в цьому проклятому світі, вами ж і створеному.
Давайте повернемося до Євангеліону. Уривок про «Хто я?», що давно став мемом насправді ставиться хороше питання. Нам звично говорити про те, що існує певне «я», із якого слідує воля жити.
Я припускаю, що тут Хідеакі Анно надихався роботою Ерека Парфета «Причини та особистості», і вважаю, що це велика проблема, що її наразі немає українською. Він пропонує такий мисленевий експеримент: припустимо, вчені змогли взяти і телепортувати вас на Марс. При переміщені, з вашого мозку зчитали всю інформацію, вас вбили, а на Марсі відтворили повністю ваше тіло. Питання, вас вбили чи ні? Ніби і ні, але навряд ви побачите життя на марсі.
Проблема Аянамі в тому, що насправді це були три окремі людини, які живуть в різний час, але всі вони мають одну і ту саму ідентичність, що робить цих людей водночас як би безсмертним, а відповідно конкретно їх життя втрачають цінність. За весь цей час загинуло дві людини, але водночас, виключно відносно кожної з них. Ми дивимося на людей через власне сприйняття і досвід, тож виходить, що поняття ідентичності виринає із того, як ми як суспільство бачимо. Такий погляд Парфет називає тривалість, а саму проблемою «кризою неідентичності»
У ненарожденних не просто не існує як такої ідентичності чи волі до життя, ми обманюємо себе коли говоримо, що вона в будь якому разі має з’явитися. Чи не егоїстично це? Ми не просили себе народжувати, рівно так само як і не просили вбивати.
І от в такому разі, а чи в принципі правильно говорити про аборт в таких категоріях, як вбивство це, чи ні?
Коли ми говоримо про вбивство, то мова йде про автономну особу, воля до життя якого очевидна, і не в перспективі, а взагалі. Але плід не тільки не виражав бажання жити чи ні, це не автономна особа.
Описувати стосунки дитини і матері, як стосунки потенційної вбивці і жертви докорінно не правильно. Вагітність це інтимні стосунки, вагітність це довго, навіть при сучасній медицині це шкідливо для здоров’я і небезпечно, і всі ці жертви існують для того, що можливо зараз це не особистість, але в майбутньому вона нею стала.
Вагітність чи аборт, це складний вибір для жінки, який визначає усю її подальшу долю. Але ключове тут, що цей вибір існує виключно із того, що сама мати згодна на ці стосунки.
Аморальність зґвалтування в тому, що це є нав’язування інтимності силою, але чи не є тим самим заборона абортів?
В історії зі скрипалем фокус ставиться виключно на вашому особистому виборі. Але що з приводу ваших викрадачів? В будь якому разі вас викрали і змусили творити «добро» навіть не поставив під питання, а чи буде це добро для вас. На цей випадок Томпсон припасла декілька варіантів експерименту, а що якщо це переливання крові тепер назавжди, чи за ті 9 місяців ви, наприклад, в результаті помрете? Подібна благодія вже не виглядає настільки етично правильною з їх боку.
Можливо, відмовляти дитині і інтимності, з точки зору нашого суспільного морального компасу, неправильно. Можливо, абсолютно всі, хто проходять цю процедуру – безвідповідальні лярви, але ми не можемо нав’язувати людині інтимні стосунки просто в ім’я спільного блага. Ми можемо засуджувати подібне, але ми не можемо говорити, що ви маєте встановлювати інтимні стосунки, бо ви вже зголосилися на секс. В тому то і справа, що тільки на секс. Якби вона очікувала в результаті дітей, то могла б і не погодитися.
І так, ті хто пролайфер, тому що демографія в нас погана. Рєбят, ви просто моральні уроди, заведіть стільки дітей допоки не доїде.
