Причина неспроможності повноцінного розуміння лежить у самій архітектурі людського досвіду, адже кожен з нас занурений у свою унікальну феноменологічну бульбашку, тобто неповторний потік свідомості та сприйняття. З позиції Mentis detox Philosophy я стверджую, що ми живемо в світі інтерсуб'єктивності, прагнемо звести містки між окремими островами "Я", але наші зусилля завжди наштовхуються на фундаментальні бар'єри.
Саме тому ідея Едмунда Гуссерля про інтенціональність свідомості набуває такої гостроти. Свідомість завжди спрямована на щось, вона є "свідомістю про...". Проте напрямок нашого сприйняття, його інтенція, є унікальним для кожного. Ми намагаємося зрозуміти не їхній об'єкт, а їхнє спрямування на цей об'єкт. Це як дві стрілки вказують на одне місце, але випущені з різних луків.
Когнітивні упередження є головною перешкодою. Вони є швидкими і ефективними, але часто помилковими ментальними ярликами або евристиками, які мозок використовує для прискорення обробки інформації. Наприклад, фундаментальна помилка атрибуції змушує нас пояснювати дії іншої людини її внутрішніми незмінними рисами характеру, а свої власні вчинки — зовнішніми обставинами. Хтось запізнився, бо він неорганізований, ми запізнилися, бо були пробки. Ця несправедливість у оцінці рішень автоматично спотворює розуміння.
Наше сприйняття суттєво обмежує і упередження підтвердження — схильність шукати і приймати лише ту інформацію, яка вже відповідає нашим наявним переконанням та досвіду. Якщо ми вже маємо певне уявлення про когось або про ситуацію, мозок фільтруватиме все, що цьому суперечить, створюючи замкнене коло хибної правоти.
Ще один критичний аспект — це обмеженість Теорії Розуму (Theory of Mind, ToM), нашої здатності приписувати іншим людям певні ментальні стани: наміри, бажання, переконання. Хоча на нейронному рівні задіяні дзеркальні нейрони, що дозволяють нам ніби симулювати чужу дію чи емоцію, вони дають лише приблизну реконструкцію. Ми ніколи не відчуваємо їхній біль чи радість точно, як вони, лише відображаємо у своїй системі. Це лише проекція наших власних станів, а не автентичний досвід іншого.
Філософія Жана-Поля Сартра вказує на трагічну і величну причину цього: людина є тим, чим вона є, лише у світлі своїх рішень та своєї свободи. Інший залишається для нас “іншим”, адже ми ніколи не зможемо повністю охопити його трансценденцію, його постійний процес творення себе через вибір. Розуміння вимагає визнання його абсолютної незалежності і незводимості до наших категорій.
Додайте сюди розрив емпатії (empathy gap), коли ми, перебуваючи у "холодному" раціональному стані, не можемо повною мірою зрозуміти інтенсивність, ірраціональність чи мотивацію людини у "гарячому" емоційному стані або під тиском обставин. Нам легко засуджувати чи давати поради з позиції спокою, але ми нездатні відтворити гормональний і біохімічний шторм, який керує їхньою поведінкою.
Таким чином, справжнє розуміння вимагає від нас постійного і свідомого долання цих біологічно вбудованих когнітивних спотворень, визнання, що наш досвід є лише одним з мільярда, і що автентична правда іншої людини завжди лежить поза межами нашої повної доступності. Справжнє глибоке розуміння — це перетворення стовідсоткового збігу свідомостей в безперервний рух з етичним усвідомленням власної обмеженості.
Щоб розширити це розуміння, необхідно додати вимір семантичної прогалини і вплив афективної нейронауки на комунікацію.
З внутрішнього боку наш мозок обробляє слова не як чисті логічні одиниці, а як згустки досвіду. Кожне слово має свій унікальний контекстуальний завантажувач, який формується нашим особистим життєвим шляхом, культурним фоном та емоційними асоціаціями. Коли людина промовляє "свобода", її лімбічна система і мигдалеподібне тіло активують мережу нейронів, пов'язаних із пережитим дефіцитом цієї свободи чи її надлишком.
Тобто, коли співрозмовник використовує те саме слово, у його семантичне ядро закладено зовсім інший афективний, тобто емоційний, заряд. Ви чуєте слово "безпека", і ваша префронтальна кора може асоціювати його з фінансовою стабільністю. Інша людина чує "безпека", і її автономна нервова система реагує на нього як на відсутність фізичної загрози з дитинства. Ми обмінюємося ідентичними акустичними сигналами, але наші внутрішні репрезентації смислів функціонують як несумісні операційні системи. Це і є семантична прогалина.
Людвіг Вітгенштайн у своїй пізній філософії підкреслював, що значення слова — це його використання в мовній грі. Кожна людина є учасником своєї унікальної мовної гри, сформованої її соціальним оточенням і особистим досвідом. Коли ми спілкуємося, ми часто граємо за різними правилами, навіть не усвідомлюючи цього. Успіх комунікації залежить від здатності спільно створити ці правила, а не від ілюзії, що ми вже їх знаємо.
Щоб подолати цей розрив, потрібне глибинне перефразування не лише для перевірки фактажу, а для валідації афективного заряду.
Коли співрозмовник говорить про "втому" ,ви не просто підтверджуєте, що "розумієте втому". Ви маєте запитати так, щоб свідомо відірватися від власного досвіду "втоми" (яка для вас може бути пов'язана з недосипанням).
Ви формулюєте питання на кшталт: "Якщо я вас правильно зрозумів, ця 'втома' відчувається, як важкість яка паралізує волю, чи скоріше як огида до повторюваних дій?"
Таким чином ви пропонуєте альтернативні афективні категорії і змушуєте людину конкретизувати нейробіологічну реакцію свого тіла і психіки. Це знімає напругу з самого слова і фокусує увагу на якості переживання.
Це нейролінгвістичний маневр, який замінює звичну проекцію вашого досвіду на колективне картографування їхнього досвіду.
Розуміння іншого іноді блокується нашим бажанням бути правим або домінувати у комунікативному акті. Це активує в мозку дофамінові шляхи, які асоціюються з перемогою і соціальним статусом. Коли ми чуємо те, що суперечить нашим переконанням, мозок інтерпретує це як загрозу і активує захисні реакції замість емпатичних.
Потрібне перемикання центру винагороди.
Свідомо перефокусуйте дофаміновий сплеск з відчуття "я маю рацію" на відчуття "я відкрив щось нове про свідомість іншої людини".
Перед початком складної розмови поставте собі внутрішню настанову, що ваша головна когнітивна ціль — це не переконати, а побудувати найточнішу модель їхньої внутрішньої логіки.
Коли ви чуєте суперечливу думку, відчуйте це як інтелектуальний виклик, як розгадку складної системи. Ваш мозок отримує когнітивну нагороду не за підтвердження існуючого, а за успішне засвоєння нового.
Це виховує інтелектуальну скромність і перетворює розбіжність поглядів з конфлікту на спільне дослідження архітектури мислення. Це вихід за межі примітивного племінного ранжування, яке керує багатьма соціальними взаємодіями.
Свідомість кожної людини функціонує як унікальна феноменологічна бульбашка, через що інтерсуб'єктивність завжди обмежена. Нерозуміння виникає через вбудовані когнітивні упередження, такі як фундаментальна помилка атрибуції та упередження підтвердження, які спотворюють оцінку мотивів і логіки іншого.
Ключовий нейробіологічний бар'єр криється в обмеженій здатності Теорії Розуму (ToM), адже навіть активність дзеркальних нейронів забезпечує лише проекцію і симуляцію чужих емоцій, а не їхнє автентичне переживання. Додатково це посилюється розривом емпатії, коли наш раціональний стан не дозволяє адекватно оцінити інтенсивність ірраціональних або емоційно "гарячих" станів іншої особи.
Розрив поглиблюється на рівні мови завдяки семантичній прогалинці: ідентичні слова несуть абсолютно різні афективні заряди та репрезентації смислів у внутрішньому досвіді різних людей. Для подолання цього потрібне свідоме глибинне перефразування, спрямоване на валідацію афективного заряду, а не лише на факти.
Особлива складність у розумінні полягає у філософській неможливості осягнення трансценденції іншого, тобто його абсолютної свободи і незводимості до наших категорій, що підкреслює інтенціональність як унікальне спрямування свідомості кожного суб'єкта.
Практичне покращення взаємодії вимагає перемикання дофамінового центру винагороди від потреби бути правим до когнітивної цілі побудови найточнішої моделі чужої логіки. Я свідомо створив Mentis detox Philosophy перефокусовуючи свій внутрішній імпульс: я не прагну перемоги в суперечці а бачу свою нагороду в успішному картографуванні чужого мисленнєвого ландшафту. Цей філософський детокс мого інтелектуального его перетворює розбіжності на спільне інтелектуальне дослідження.
