За останній рік акції трьох провідних японських індустріальних корпорацій — IHI, Mitsubishi Heavy Industries (далі — Mitsubishi Heavy) та Kawasaki Heavy Industries (далі — Kawasaki Heavy), так званої «великої трійки важкої промисловості», істотно зросли в ціні.
Хоча жодна з компаній не оприлюднює показники прибутковості виключно оборонного сегмента, донедавна вважалося, що оборонна промисловість, попри свою важливість, майже не приносить прибутку. Чому ж тепер, після років скорочення та виходу приватних фірм з оборонного сектору, інтерес ринку до нього знову зростає?
Однією з причин стало те, що президент Трамп наполегливо вимагав від інших країн зменшити залежність від США у сфері безпеки та збільшити власні оборонні бюджети. Проте ще значущішим чинником стала поступова переоцінка ролі оборонного сектору в останні роки.
Колись численні конфлікти з Міністерством оборони Японії спонукали приватні компанії до скорочення або повного виходу з оборонного бізнесу. Також на ці фірми тиснули інвестори й акціонери, не зацікавлені в неприбутковій діяльності. Зараз же цей сектор переживає трансформацію. Постає питання: яким буде майбутнє японської оборонної промисловості? І якою має бути державна політика щодо цієї галузі?
Якщо подивитися на загальний дохід за останній рік серед компаній, що входять до індексу TOPIX, лідером зростання стала Fujikura, яка виготовляє кабельну продукцію для дата-центрів — її підтримав сплеск попиту на генеративний ШІ.
Однак особливої уваги заслуговують IHI, що посіла друге місце, і Mitsubishi Heavy — дев’яте. Разом із Kawasaki Heavy ці три компанії показали навдивовиж зростання вартості своїх акцій за останній рік. Якщо ж звернутися до динаміки за останні п’ять років, то найвище зростання демонструє саме Mitsubishi Heavy — +871% у порівнянні з п’ятирічною давністю. За нею йдуть IHI (+714%) і Kawasaki Heavy (+421%) — усі дані станом на 15 квітня 2025 року.
Одним із ключових чинників такого зростання стало поширення меседжу президента Трампа: «не живіть коштом оборони США». Його заклики суттєво вплинули на оборонну політику багатьох країн. Наприклад, Німеччина, яка раніше категорично відмовлялася змінювати свою конституцію, тепер ухвалила поправки до Основного закону та розпочала розширення оборонного бюджету.
Японський уряд також оголосив про намір збільшити оборонні витрати з нинішнього рівня в 1% від ВВП до 2% до 2027 фінансового року. Таке поступове зростання оборонного бюджету є ще одним рушієм підйому оборонної промисловості та зростання вартості її акцій.
Проте, насправді ще з приблизно 2020 року в оточенні японської оборонної промисловості почали відбуватися зміни. Особливо варто звернути увагу на покращення прибутковості оборонного сектору в Японії.
Раніше оборонна промисловість вважалася «нерентабельним бізнесом», але японський уряд переглянув умови контрактів і впровадив зміни в систему, які дозволили забезпечити прибутковість. Саме це останніми роками змінило оцінку оборонних компаній і сприяло зростанню їхніх акцій.
Чому ж уряд за останні кілька років змінив політику і вирішив покращити прибутковість оборонного сектору?
Насправді в Японії є багато підприємств, що працюють у сфері оборонного устаткування. Проте раніше, навіть якщо зростали витрати на матеріали, оплату праці або змінювалися проекти, Міністерство оборони не брало на себе ці додаткові витрати. Внаслідок цього підприємства мусили покривати всі витрати самостійно. Через це оборонна галузь стала «нерентабельною, але водночас важливою для національної безпеки, і тому від неї не можна було відмовитися».
Під час розмови з представником одного японського суднобудівного підприємства він сказав, що у виробництві цивільних суден, хоч і залежить від ринкової кон’юнктури, вони отримували прибуток, а от у виробництві військових кораблів для Міністерства оборони прибуток практично не було. Хоч офіційних пояснень не було, очевидно, що Міністерство оборони не покривало зростання витрат, які доводилося нести підприємствам.
Одним із ключових інцидентів, що спричинив скорочення та вихід компаній з оборонної галузі, стала судова справа за участі Fuji Heavy Industries (нині SUBARU) щодо бойового гелікоптера AH-64D (відомого як Apache Longbow).
Fuji Heavy за дорученням Міністерства оборони закупило проєктну документацію американського Apache Longbow і відповідало за виробництво в Японії у 2002–2007 роках. Спочатку планувалося замовити 62 одиниці, але фактично було замовлено лише 13.
Контракт оцінювався приблизно у 5 млрд. єн за одиницю, а загальна сума могла сягати понад 300 млрд. єн. Проте Міністерство оборони не уклало офіційний контракт із Fuji Heavy, а проєкт здійснювався майже на основі усних домовленостей.
Fuji Heavy змушене було вкладати великі початкові інвестиції у запуск виробництва, а також покривати додаткові витрати на матеріали, оплату праці та зміни в дизайні. Однак додаткової компенсації від міністерства не було, тож компанія фактично втратила значні кошти.
Через це Fuji Heavy подало в суд на Міністерство оборони у 2008 році. Зазвичай такі справи швидко врегульовуються, але Міністерство оборони вперто відмовлялося йти на компроміс і не визнавало ризики приватних компаній.
У результаті справа дійшла до Верховного суду, який виніс рішення на користь Fuji Heavy. Уряд був зобов’язаний сплатити компанії 35,1 млрд. єн.
Цей інцидент із Fuji Heavy викликав глибоке розчарування серед приватних компаній, зайнятих в оборонній сфері.
Виникло переконання: «співпраця з державою нерентабельна, а обіцянки не виконуються». Через це багато компаній переглянули свої відносини з Міністерством оборони та почали скорочувати або припиняти оборонний бізнес.
Наприклад, Komatsu, що виробляла легкі броньовані машини, Sumitomo Heavy Industries, що робила кулемети, та Daicel, яка виготовляла порох для аварійних катапульт пілотів, оголосили про вихід з оборонної галузі. Багато інших теж відмовилися від роботи в оборонній сфері.
Ці компанії мають високий рівень технологій і виробничих потужностей, але через низьку прибутковість і великі ризики контрактів вважали оборонний бізнес надто ризиковим для ведення.
До того ж, на сучасному фондовому ринку дуже важливим є «отримання прибутку», і тривале ведення збиткових проєктів стає складним для пояснення інвесторам і акціонерам. Якщо контракти з Міністерством оборони не стануть економічно вигідними, компанії змушені будуть покинути галузь.
На фоні цих процесів і в суспільстві починають змінюватися погляди на оборону, а уряд усвідомив необхідність підтримувати оборонну промисловість як «ключову галузь національної безпеки» в стійкому вигляді.
Страх втрати національної системи забезпечення озброєння спонукав уряд змінити підхід і почати серйозно працювати над покращенням прибутковості оборонної продукції.
Завдяки цим змінам у документах Mitsubishi Heavy і IHI чітко видно, що оборонний бізнес розглядається як один з основних напрямків росту. Завдяки урядовим реформам підприємства отримали змогу працювати більш впевнено і з перспективою.
Акції IHI, Mitsubishi Heavy і Kawasaki Heavy, як вже згадувалося, зросли не лише завдяки збільшенню оборонного бюджету, а й тому, що японський уряд визнав помилки минулого і взявся активно підтримувати оборонну промисловість, покращуючи її прибутковість.
Хоча ринок позитивно оцінює ці зміни, він дуже чутливий до можливих «зрад». Якщо, як у випадку з Fuji Heavy, уряд знову почне порушувати домовленості, скасовувати підтримку або перекладати надмірні ризики на підприємства, довіра миттєво зникне, що відобразиться і на вартості акцій.
Якщо ринок перестане вірити в бізнес із Міністерством оборони, оборонна промисловість Японії опиниться в занепаді. У найгіршому разі недобросовісна поведінка уряду призведе до відтоку іноземних інвестицій із японського фондового ринку.
Тому для сталого розвитку оборонної галузі необхідна довгострокова й послідовна державна політика.
Приватні компанії будують середньо- та довгострокові плани, орієнтуючись на державну політику і адаптуючись до змін на ринку. Їхній успіх базується на довірі до стабільності державного управління. Саме ця довіра дає змогу ухвалювати інвестиційні рішення з поглядом у майбутнє.
З урахуванням сучасних геополітичних ризиків і необхідності в оборонному обладнанні «прибутковість лише в останню мить» більше не працює. Сьогодні потрібен не тимчасовий ажіотаж чи політичний тиск, а системна, послідовна державна стратегія розвитку оборонної промисловості.
Головним чинником, який закладе основу для того, щоб оборонна промисловість стала справжньою «галуззю зростання», має стати відповідальна позиція держави, що виконує свої обов’язки.
