Авторка: Олександра Романова
Дизайн обкладинки: Анастасія Сотник
Вступ (або болюча українська реальність)
Я гадала, що ледь не напам’ять знаю історію України та можу детально описати, як впродовж століть наша держава зазнавала гніту спочатку від російської колоніальної імперії, потім – від срср; як зараз ми маємо війну, що є процесом розвалу цієї колоніальної імперії під назвою рф. Я гадала, що знаю, як пояснити, чому росія колонізатор, допоки один мій знайомий російськомовний пан ненароком не кинув у мене фразою: “росія не була колонізатором”. Він був готовий слухати мої контраргументи, але я не спромоглася видавити із себе щось краще, ніж “Валуєвський циркуляр та Емський указ забороняли українську мову”, а “капітал, створений українцями, скупчувався в лапах москви”. Та й усе. Звучали мої доводи для нього непереконливо. Їх було недостатньо. Так з’явилась ідея допису. Тож, пропоную заднім числом, але відповісти собі на запитання “Що таке колоніалізм?”, “Чи була Україна колонією?” та “Чи можна називати декомунізацію – деколонізацією?”
Колоніалізм та імперіалізм – це одне й те саме ???
Почнемо з визначень та розрізнення цих двох майже синонімічних понять. Колоніалізм, як й імперіалізм – це практики підкорення та реалізація політичного, економічного та культурного контролю центру над залежною територією. Зараз науковці, прямо як і ми з Вами, намагаються з’ясувати різницю між цими термінами. Одні висловлюють думку, що імперіалізм та колоніалізм – це дві сторони однієї медалі. Якщо імперіалізм – це те, що відбувається в метрополії (центр, що пригноблює), то колоніалізм – це те, що відбувається в колоніях.
Інші дослідники припускають, що колоніалізм – це практика, а імперіалізм – теорія, що керує практикою. Тобто, імперіалізм – це ширше поняття, що включає практику, коли одна країна може пригнічувати іншу не лише через переселення вихідців із метрополії на нові території (колоніалізм), а й, зокрема, через контроль над суверенітетом (через управління внутрішніми та зовнішніми справами залежної території).
Отож, у минулому практика колоніалізму передбачала переселення людей на нову територію, де вони жили як постійні поселенці, зберігаючи політичну лояльність до країни походження. З настанням технологічного прогресу переселення людей (поселенців) інтенсифікувалися.
росія – колоніальна імперія
Попри цю термінологічну плутанину, більшість дослідників колоніалізму та імперіалізму погоджуються з тим, що росія – це колоніальна імперія. Чому?
Бо росія створила систему централізованого управління, де є центр, або метрополія, (росія) та периферія (Україна), яку контролює метрополія. Над периферією здійснюється економічне, соціальне, політичне та культурне насильство. Населення периферії не має більшості привілеїв, якими наділені люди з метрополії. Капітал, створений кров’ю і потом людей із залежної території, опиняється в руках еліти з центру. (Яке полегшення: я мала рацію!) Це призводить до повстань, які метрополія буде придушувати. Метрополія, або колонізатор, буде прагнути вічно гнобити колонізовані народи, бо вона вважає, що має на це право, адже її населення є кращим, більш достойним. (Це зветься імперіалістичною свідомістю). Аби повстань в периферії було менше, метрополія насильно асимілюватиме підкорене населення. Асимілювати означає уподібнювати населення периферії, зокрема і шляхом переселення своїх людей із “потрібною” імперії, дружньою ідентичністю. Саме це і робить звичайну імперію колоніальною.
Сподіваюсь, пазлик склався.
Колоніалізм всюди подібний
Журналіст Сатнама Сангхера у своїй книзі "Empireland" та історик Роберт Джей Сі Янга у монографії "Постколоніалізм" говорять про явище британського колоніалізму щодо Індії. І, що очікувано, вони виділяють ознаки колоніалізму, які до болю нагадують риси російського колоніального гноблення України.
Вашу державу та ваш народ було колонізовано, якщо:
У вашому регіоні розмовляють щонайменше двома мовами, при чому, одна з них вважається більш інтелектуальною та розвиненою, а інша – мовою сім'ї, побуту, села. Перша мова більш популярна: нею співають зі сцени, на неї просять перейти журналісти, “чтоби нас понялі как можно больше людєй”, нею показують фільми, друкують бестселери, пишуть новини популярні видання.
Є країна “Х”, яка ставиться до вас як до “молодшого брата”. Молодшого брата зображають як недорозвиненого, не дуже розумного, образ його культури та ідентичности узагальнюється та висміюється у масовому продукуванні анекдотів. Тут релевантним буде приклад, як російський кінематограф зображує українця як недоумкуватого хохла, котрий постійно продукує безглузді жарти, попиваючи горілку в прикуску із салом. На фоні жалюгідного хохла обов’язково постає “розумний та хоробрий рускій салдат”.
Вашу культуру спрощують до примітивних та інфантильних кліше. Ритуали висміюють, одяг спрощують, а традиції позбавляють глибини.
Ваша економіка страждає від корупції під контролем певних політичних еліт, що мають тісні фінансові зв’язки з країною “Х”, мають її захист, і активно лобіюють її інтереси на Батьківщині. Зокрема, лунають заклики до об'єднання та співпраці, бо без підтримки "старшого брата" молодший не виживе.
Народ вашої країни переконаний, що “вдома” кар’єрне зростання обмежене, тому варто їхати туди, де мова інтелектуальніша, культура “вєлікая”.
Вищеописаний кейс Індії Вам нічого не нагадує?
Важлива ремарка: усі ці твердження – міфи, насаджені країною-колонізатором та укорінені зусиллями її прислужників у свідомості підкорених. Це викликає комплекс меншовартості, яка вже не є міфічною, а цілком реально сидить у головах людей. Чому це міфи? Бо з культурологічної точки зору, культура країни “Х”, що включає мову, традиції, ритуали, вірування, одяг, побутові звички, пісні, гумор і так далі, об’єктивно не може бути кращою чи гіршою за культуру будь-якої іншої країни світу. Культури не співмірні, вони просто існують зі своїми особливостями.
Стирання та знецінення культур корінних народів і поневолення в системі політичного, культурного та економічного контролю з боку москви – це класичний колоніалізм, який росія застосовувала проти українців, а також проти білорусів, казахів, таджиків, туркменів, киргизів, узбеків, естонців, литовців, латишів, вірменів, азербайджанців, грузинів. І це ще не згадано сучасних поневолених народів, таких як чеченці, інгуші, калмики, тувинці й інші позбавлені державності російською федерацією.
На завершення
Наостанок згадаймо мого російськомовного знайомого, що не вважає росію колонізатором. Гадаю, я можу зрозуміти на які “культурологічні граблі” він наступив. Річ у тім, що зазвичай колонізаторами вважають країни, колонії (чи периферії) яких знаходяться “за морем”, “за океаном”, тобто далеко від метрополії. З Україною, як в цілому і з іншими колоніями росії, такого не вийшло, адже всі вони знаходяться поряд з кордонами сучасної рф. Тому науковці, чи просто люди, що не знають про існування різних типів колоніалізму, звикли просто не називати росію колонізатором. Іншою нібито визначною ознакою колоніалізму вважали те, що колонізованими народами обов’язково мають бути “кольорові люди”, тобто ті, що зовнішньо відрізняються від населення метрополії. І до цієї “ознаки” теж апелюють науковці, доводячи, що Україна не була колонією.
