Ці руки... Вони невинні. Тендітні й малі... Вони нічого не вміють, лишень вічно стискаються в кулачки.
Ось ці руки розтиснулися, у них тепер ложка лежить. Самі себе вони годують, поки батько поруч бурчить.
Зараз ці руки в подряпинах, з них стікає кров. На них бинти закривавлені, боляче знов і знов.
Тепер ці руки в туші. На них мазолі від пера.
Вони тремтять нервово, скриплять над прописами щодобово.
А потім вони малюють. Стираються в кров поступово. Ніяк не виходить намалювати рівне коло.
У цих руках троянди, їх колють шипи, але вони гордо тримають знамення своєї любови.
Зараз ці руки не самотні, у них її долоні.
Зараз ці руки пітніють, їх мучать ночі безсонні.
Тепер ці руки щасливі, каблучка надіта на них.
У них чужі долоні, ласка і тепло...
Тепер ці долоні білясті, вони тепер у темряві.
На них віск свічок церковних, ці руки в імлі.
Вони не відмолять гріхи свої, хай будуть же вони навіки прокляті!
Руки стискають волосся, на них розводи від сліз. Вони тримають тіло холодне, вони плачуть знову і знову.
У них лежить вороняча маска, вони розпалюють багаття, вони плачуть і тримають тіло холодне, на них розводи від сліз.
Ці руки зовсім огрубіли, не знають вони тепла. Немає більше ніжності, отче. У наручниках руки зараз. Важкі мідні ланцюги залишають свої сліди, а руки... А руки плачуть. Чим заслужили вони?
Руки вогонь обпікає. Вони заплутали в ланцюгах. Навколо лише метал оплавлений, і гул, гул у вухах.
І знову ці руки в туші, і знову в них перо. На них чергові мазолі, шкіра стирається в кров.
А ось ці руки старіють, вони вже не червоні. На них всюди зморшки. Кістки гордо стирчать. Вени наливаються червоною кров'ю і нігті жовтіють, старять.
Ці руки знову ніжні, без мазолів. Але немає в них більше пера, не втримають вони тепер кисті, не буде туші на них ніколи.
Вони вже повністю зсохлися, на них мільярди зморшок, вони рахують копійки і на морозі горять. Тепер вони у вічній молитві, аби купити хліба шмат.
Долоні зовсім негарні, вони жовті й гострі. Вони лежать у труні, і немає більше їх.
Ці руки... Вони торкнулися щастя, вони відчували біль. Вони грішили і про пощаду благали... Ці руки пройшли всі нещастя, вони гідні любові.
