Російські диверсії не завжди виглядають як вибухи чи шпигунські спецоперації. Часто це дешеві, абсурдні й на перший погляд маргінальні провокації. Але саме вони змушують держави витрачати мільйони на боротьбу з наслідками штучного хаосу.
Саме таку логіку гібридної війни описував дослідник російських спецслужб Андрій Солдатов: провокації використовують не стільки для прямої шкоди, скільки для виснаження противника, відволікання його спецслужб і перенесення уваги з контррозвідки на внутрішню безпеку. У цьому й полягає цинізм кремлівської тактики: удар завдають не лише по об’єктах, а й по ресурсах, увазі та нервовій системі держави. Це не випадковий побічний ефект, а один із способів покарання за підтримку України.
Суть схеми геніальна у своїй цинічності: Кремль інвестує копійки у створення хаосу, а країни-жертви змушені витрачати мільйони, щоб цей хаос ліквідувати. Поки поліція, спецслужби та суспільство гасять штучно роздмухану пожежу, реальні агенти впливу залишаються поза зоною уваги.
І одним із таких полігонів, де ФСБ довело цю технологію до досконалості, стала Україна.
Українська прелюдія: догхантери на «службі» у ФСБ
Майже п'ятнадцять років тому українську столицю, Донецьк та східні регіони сколихнула раптова, немотивована і надзвичайно жорстока хвиля садизму. На вулицях міст України з'явилися так звані «догхантери» - особи, які масово й демонстративно вбивали тварин, розкидали отруту на дитячих майданчиках і транслювали свої звірства в мережі. Обличчям цього руху став Олексій Святогор, а юридичний супровід та медійне прикриття забезпечувала його соратниця Ірина Кременовська через свій «Центр економіко-правових досліджень».
Суспільство миттєво розкололося. Країну охопила затяжна інформаційна та “громадянська війна” між зоозахисниками та шкуродерами. Роками українські правоохоронці, суди, журналісти та активісти витрачали тисячі годин робочого часу, колосальні бюджетні кошти та суспільну енергію на суди проти Святогора та ліквідацію наслідків цього штучного хаосу.
Тоді це здавалося дикістю маргіналів-психопатів. Сьогодні, коли маски скинуто, задокументовані факти доводять, що це була класична спецоперація відволікання уваги.
Поки українське суспільство та правоохоронці були повністю поглинуті протистоянням із догхантерами, всередині цієї ж мережі паралельно запускалися куди небезпечніші процеси та підготовка до вторгнення.
Адвокат Святослав Рекун, рідний брат головного київського догхантера (який завбачливо змінив прізвище), забезпечував безпосередній юридичний захист та прикриття для полонених російських бойовиків, диверсантів ГРУ та агентів ФСБ.
Рекун діяв у чіткій координації з відомим адвокатом Валентином Рибіним та його батьком Володимиром Рибіним (який наразі перебуває в розшуку СБУ за державну зраду та отримав посаду в окупаційних органах Ялти). Ця група організувала повний цикл: від дестабілізації міських вулиць руками садистів до виведення з-під відповідальності реальних російських терористів.
Коло замкнулося. Штучно спровокований садизм в українських містах у 2011 році був «дешевою провокацією» ФСБ для паралізації уваги держави та виснаження її внутрішніх ресурсів. Протестувавши цей робочий сценарій на нас, Кремль масштабував його далі, у центр Європейського Союзу.
Паризький синдром: економіка російського хаосу
Наприкінці 2025 року європейські медіа вибухнули серією гучних розслідувань, які змусили західних аналітиків згадати український досвід. Французька розвідка офіційно зафіксувала, що за хвилею нападів на синагоги та мечеті в Парижі, оскверненням культових споруд та розфарбовуванням стін антисемітськими графіті стоїть Москва.
Для координації цих акцій ГРУ та ФСБ використали так званий «балканський контур». Це радикальні сербські угруповання під керівництвом Момчила Гаїча (відомого під кличкою «Калуджер»), який після викриття мережі оперативно втік до Росії.
З погляду фінансів операція коштувала росіянам копійки. Кілька тисяч євро виконавцям за «брудну роботу», фарбу, свинячі голови та агресивні публікації в соцмережах. Але подивіться на реакцію держави-жертви. Франція була змушена мобілізувати тисячі поліцейських для цілодобової охорони релігійних об'єктів, скликати екстрені засідання уряду та витрачати мільйони євро платників податків на посилення внутрішньої безпеки.
Західні спецслужби, замість того, щоб відстежувати російські фінансові потоки, перекривати канали постачання зброї чи ловити високопоставлених шпигунів, опинилися паралізованими необхідністю запобігти вигаданій «релігійній війні» всередині країни. Перед нами яскраве викриття кремлівської стратегії, описаної Андрієм Солдатовим: ресурси країни витрачено, фокус контррозвідки зміщено, суспільство розколоте і налякане штучним тригером.
Механізм, який запускають у потрібний момент
Технологія відволікання працює безвідмовно, бо вона завжди б'є по найчутливіших точках: безпеці, релігії, загальнолюдській гуманності. Створивши штучний прецедент, російські спецслужби змушують демократичні інститути працювати вхолосту.
Догхантерство в Україні та свинячі голови в Парижі, це ланки одного ланцюга. Російські спецслужби не вигадують нічого нового, вони просто копіюють старі тоталітарні технології нацизму, спрямовуючи різні техніки та методи на різні верстви суспільства. Поки одні групи активуються через вуличний радікалізм, на іншому фронті паралельно запускається куди потужніша зброя - агресивна антикультова риторика та фабрикація псевдонаукових експертиз проти релігійних меншин, щоб підірвати демократичні інститути, зруйнувати демократію зсередини .
Механізм залишився тим самим: змусити органи безпеки бігати за вигаданими внутрішніми ворогами, поки реальні куратори з Кремля готують правове та ідеологічне підґрунтя для агресії.
Про те, як «балканський експрес» зв'язав російських сектознавців із європейськими політиками, та хто саме координує антикультовий контур РФ у Європі читайте у наступному матеріалі.
