Сучасний світ переповнений цифровими потоками. Ми звикли до того, що інформація поширюється миттєво, а дискусії в мережі стали частиною повсякденності. Але чи замислювалися ви, коли звичайне слово, мимохідь кинута фраза, емоційний епітет або безапеляційний ярлик перестає бути просто думкою і стає реальним поштовхом до переслідувань?
Нещодавно мою увагу привернули матеріали паралельного заходу в межах Наради ОБСЄ з людського виміру. Експерти, юристи та аналітики відкритих даних обговорювали проблему, яка довгий час залишалася в тіні гучніших політичних конфліктів: як дезінформація та систематична стигматизація призводять до транснаціональних репресій.
Слухаючи виступи дослідників, я впіймав себе на думці, що ми спостерігаємо роботу налагодженого, майже механічного конвеєра. Сценарій усюди виглядає моторошно схожим, чи то події у Східній Європі, судові тяжби в країнах Заходу або масштабні кампанії в медіа.
Анатомія невидимого механізму
Усе починається майже непомітно. На певну групу, громадську ініціативу чи навіть незалежного дослідника починають навішувати ярлики: «секта», «тоталітарний культ», «загроза безпеці» або «псевдонаука». На цьому етапі висловлювання формально прикриваються свободою слова. Однак далі вмикається ключовий елемент: систематичне повторення.
Ті самі формулювання підхоплюють афілійовані блогери, їх тиражують у новинних стрічках і підкріплюють авторитетом «квазіекспертів». Відсутність доказів перестає мати значення, тому що багаторазово повторена брехня набуває в очах суспільства статусу «очевидного факту».
У результаті формується той самий потужний «охолоджувальний ефект»: люди починають уникати будь-яких контактів із мішенню кампанії, побоюючись за свою репутацію, роботу чи безпеку. А далі запускається процесуальна ескалація. Матеріали експертів-маніпуляторів лягають на стіл правоохоронних органів і стають обґрунтуванням для обшуків, заборон і судових позовів.
У пошуках першоджерела: погляд у ретроспективу
Замислившись над тим, хто стоїть за цим конвеєром і чому ці схеми працюють із математичною точністю, я вирішив розпочати глибоке розслідування. Якщо простежити, як мігрують обвинувальні наративи, виявляється дивовижна річ: сліди ведуть зовсім не до стихійних суспільних страхів, а до цілком конкретної інфраструктури, яку вибудовували роками.
В основі багатьох сучасних антикультових кампаній лежать концепції, що зародилися ще на хвилі паніки навколо «контролю свідомості» у США наприкінці минулого століття. Ці концепції зазнавали серйозної критики з боку дослідників, а експертні свідчення, засновані на них, відхилялися в деяких американських судах. Проте ці самі шаблони успішно експортували в інші регіони, де вони пустили глибоке коріння в державних інституціях та експертних радах.
Найбільше в цьому механізмі вражає його цілковита цинічна здатність пристосовуватися. Коли змінюється політичний контекст, змінюється і знак звинувачення. Як показують випадки останніх років, одна й та сама міжнародна організація може зазнавати переслідувань в одній країні під приводом того, що вона є «проросійською» і деструктивною, а в іншій, за тими самими лекалами, її таврують як «проукраїнську» і ворожу. Усе це більше схоже не на пошук істини, а на спосіб зруйнувати репутацію та витіснити людей із суспільного простору.
Навіщо нам це розслідування?
Ми звикли думати, що репресії є чимось далеким і відбуваються з волі сухих державних машин. Але насправді машини запускаються словами, які хтось дбайливо вклав в інформаційний простір.
У наступних публікаціях я пропоную крок за кроком розібрати цю механіку. Ми подивимося на конкретні маршрути переміщення ярликів, вивчимо роль інституцій та експертних мереж, а також з’ясуємо, де судові системи змогли поставити заслін маніпуляціям, а де машина правосуддя перетворилася на інструмент розправи.
Адже захист громадянського суспільства і свободи думки починається зі здатності вчасно розгледіти за красивими гаслами про «захист традицій» і «безпеку» звичайну технологію дегуманізації.
Стежте за продовженням.
Клим Вернов
Під час підготовки статті ШІ використовувався для пошуку, зіставлення джерел та редагування тексту.
