17 травня 1908 року у селі Северинівка, що на Вінниччині народилася Валентина Павлівна Драбата, науковиця, педагогиня, дисидентка й активістка правозахисного руху.
Освіту Валентина Павлівна здобула у Могилів-Подільському педагогічному технікумі. Після його закінчення учителювала у Вінницькій області. Напередодні Голодомору, у 1931 році, під час кампанії самомобілізації педагогів, виїхала до Середньої Азії. У Ташкенті оселилася у родичів. Невдовзі після переїзду їй удалося улаштуватися на посаду лаборанта хімічної лабораторії Середньоазійського державного інституту кольорових металів. У 1939 році вона закінчила фізико-математичний факультет цього інституту, після чого працювала у наукових закладах Ташкенту.
У 1952 році Валентина Павлівна повернулася в Україну, переїхавши до Києва. Тут вона працювала на кафедрі фізики в одному з підрозділів Української сільськогосподарської академії.
Протягом 60 - початку 80 років ХХ ст. Валентина Драбата працювала над розвитком і захистом української мови, культури та шкільництва, також належала до правозахисного руху. Зокрема вона писала листи-скарги до парторганів і редакцій газет, де звертала увагу чиновників на незадовільний стан розвитку української мови, культури, освітньої сфери, займалася активним передруком і розповсюдженням самвидавчої літератури, видала підручник із фізики українською тощо. Окрім цього Валентина Драбата брала участь у різноманітних українських культурних заходах, зокрема у літературному вечорі, на честь пам’яті Тараса Шевченка, публікувала свої роботи з критикою більшовицької політики, у самвидавчій періодиці. У 70 роках ХХ ст. в умовах масових переслідувань, арештів і репресій проти української інтелігенції, вона фінансово допомагала родинам репресованих. Унаслідок своєї діяльності перебувала на обліку у КДБ.
26 березня 1983 року Валентина Драбата загинула за нез’ясованих обставин. Згідно офіційної версії випадково випала з балкона. Похована у Києві, на Байковому цвинтарі.