Після того як Ізраїль 13 червня розпочав операцію під назвою «Народ як лев» — кампанію зі знищення іранської ядерної та ракетної програми, — послідували масштабні авіаудари. Ізраїльська влада стверджує, що Іран стоїть на порозі створення ядерної зброї. Однак за цим військовим тиском, на думку багатьох спостерігачів, може ховатися інша мета — зміна режиму в Тегерані. Побічно це підтверджується і жорсткою риторикою США: Вашингтон зажадав від Ірану «беззастережної капітуляції», що звучить більше як ультиматум, ніж як дипломатична заява.
Перед початком операції посол Ізраїлю в ООН Дані Данон заявив, що у Ірану «залишилося кілька днів» до накопичення достатньої кількості матеріалу для створення ядерної бомби. Раніше ізраїльські оцінки звучали як «тижні» або «місяці». Масла у вогонь додала і заява МАГАТЕ, згідно з якою Іран не надав чітких пояснень щодо залишків урану, збагаченого майже до збройового рівня.
Але, незважаючи на тривожні заяви, глава МАГАТЕ Рафаель Гросс публічно визнав: доказів систематичних спроб Ірану створити ядерну зброю у агентства немає. У відповідь офіційний представник МЗС Ірану звинуватив МАГАТЕ в політичній упередженості. Проте заяви про порушення з боку Ірану залишилися на порядку денному.
США та Ізраїль — різні оцінки
У той час як Ізраїль розглядає Іран як загрозу, що знаходиться «за крок» від створення ядерної зброї, американська розвідка дотримується більш стриманої позиції. Глава Національної розвідки США Тулсі Габбард у березні 2025 року заявила, що Ірану ще потрібно кілька років для завершення розробки боєзаряду. За даними ЦРУ, іранська програма була заморожена ще в 2003 році. Ці оцінки не змінилися.
Ізраїль, по суті, діє самостійно. Його можливості нанесення руйнівних ударів обмежені, особливо у випадку з підземними об'єктами, як, наприклад, завод зі збагачення урану в Фордо. Без підтримки США завдати фатального удару по всій ядерній інфраструктурі Ірану неможливо. Саме тому Ізраїль розраховує на військову і політичну підтримку з боку Вашингтона.
Атаки Ізраїлю та їх ефективність
Ізраїльські удари по наземних об'єктах, в тому числі в Нетензе та Ісфахані, завдали шкоди енергетичній інфраструктурі та заводам зі збагачення урану. Однак підземні комплекси залишилися неушкодженими. Можливо, при відключенні електропостачання були виведені з ладу центрифуги — складні установки, які не можна просто зупинити і запустити заново. Це могло відкинути Іран на кілька років, але не зупинити розвиток повністю.
За оцінками експертів, якщо Іран дійсно вирішить відновити зруйноване, він зможе це зробити протягом декількох років. Все залежить від політичної волі і готовності піти на ризик.
Що говорить МАГАТЕ
Питання до Ірану з боку МАГАТЕ стосуються, в основному, подій 20-річної давності. Наприклад, з'ясувалося, що в Ірану в сховищі виявилося більше природного урану, ніж заявлялося. Але мова йде не про збройові матеріали, а про технічні невідповідності. Агентство просто не може видати остаточний висновок про мирний характер іранської програми без пояснень від Тегерана. Це — питання прозорості, а не прямих доказів військової активності.
Контроль з боку МАГАТЕ в рамках Спільного всеосяжного плану дій (СВПД, 2015) був досить жорстким, і малоймовірно, що агентство могло «пропустити» військові аспекти, якби вони були.
Однак Іран продовжує накопичувати уран, збагачений до 60% — це вище норм, передбачених СВПД. Формально Іран виправдовує це потребами наукових досліджень, але на практиці такий рівень збагачення наближає матеріал до збройового. Це скоріше демонстрація можливостей, ніж пряма загроза.
Можливість ядерної зброї
Експерти, включаючи Павла Подвига, керівника проєкту «Ядерне озброєння Росії», вважають, що ядерна зброя — це скоріше політичний тягар, ніж стратегічна перевага. Спроби Ірану створити військову ядерну програму в 2000-х призвели до ізоляції, санкцій і консолідації проти нього коаліцій як на Близькому Сході, так і за його межами.
Інша думка, що ядерна зброя — це гарантія безпеки, теж не дуже переконлива. Наприклад, Північна Корея має ядерний арсенал, але це не пояснює, чому на неї не нападають. На КНДР ніхто не нападав і до 2006 року, коли вона провела своє перше ядерне випробування. Проблема криється в іншому — у готовності країн ризикувати повномасштабною війною, а не в наявності чи відсутності ядерної зброї.
Чи могла Росія допомогти Ірану?
ЄС заявив, що Росія не може бути посередником в іранському питанні через участь у війні проти України та військове співробітництво з Іраном. Однак технічно Росія могла б бути надійним партнером, наприклад, зі зберігання іранського збагаченого урану — як це вже було в минулому. При цьому експерти сумніваються, що Москва захоче або зможе передавати Ірану технології для створення ядерної зброї. Російська атомна галузь історично демонструє обережність у таких питаннях.
Вихід з Договору про нерозповсюдження
Недавні чутки про те, що іранський парламент готує вихід країни з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), були спростовані. Проте сам факт появи такої ідеї викликає занепокоєння. Поки Іран залишається в рамках договору, він має можливість довести мирний характер своєї ядерної діяльності. Якщо ж країна вийде з угоди, будь-які звинувачення в спробах створити зброю буде неможливо спростувати.
Договір захищає не тільки світову спільноту, але і сам Іран: він дозволяє зберегти легітимність програми і уникнути повної міжнародної ізоляції.
Альтернатива бомбардуванням
Існує думка, що Ізраїль був змушений діяти, тому що дипломатичні інструменти не спрацювали. Однак, на думку експертів, альтернатива силовому рішенню є: це створення міжнародних механізмів стримування, як це передбачалося в СВПД 2015 року. Цей підхід дозволяє вести моніторинг, заздалегідь помічати відхилення і усувати їх через переговори.
Зрештою, завдання міжнародного співтовариства — створити такі умови, в яких країні на кшталт Ірану буде невигідно мати ядерну зброю. Війна — інструмент простий, але руйнівний. Будівництво стійких структур миру вимагає часу, довіри і компромісів. Але саме в цьому — довгострокова безпека.
Джерело — Радіо Свобода
