Death howl це покрокова карткова гра в сетінгу шаманського неоліту від данських розробників. Данськість, вірніше вайб північної європи, це основа цієї гри. Люди з блакитними очима, та білим волоссям, олені, шкури, пулювання, звірі - оце от все. Це гра-оповідка про мати що повертає дитину зі світу духів. За сюжетом це світ неоліту, тому все є духами - вороги, оточення, npc. Мені було цікаво дослідити гру цілком щоб побачити усі діалоги та “кат-сцени”, незважаючи на бектрекінг для виконання квестів (про це далі). Художники дуже постарались – піксель-арт дуже вдало вписаний в естетику “порожнечі”. Приклад - третина незамальованого пікселями екрану раптово перетворюється з снігу на воду. Тобто це як була пустота так і є, але через те що змінились штрихи оточення ти розумієш що ти вже на березі озера. І це працює рівно так як задумав арт-директор.
З приводу механік це “камерна тактика”. Арена зазвичай маленька, приблизно 8х8 неправильної форми, фіксована кількість AP (приблизно 5) їх можна витрачати на рух або на карти. Карти тут підв’язані до “Територій” котрих 4, по 3 мапи в кожній. Мапа статична, на ній в фіксованих місцях чекають вороги та чекпоінти. Вороги відроджуються від чекпоінтів. Звідси випливає купа бектрекінгу - доводиться битися з одними і тими самим ворогами. З ворогів та розкиданих просто на мапі ресурсів крафтяться картки. Загалом це не та гра де треба гріндить, потреби в тому немає але брати участь у непотрібних битвах потрібно тільки щоб пройти від пункту А в пункт Б.
Карта. Території - сторони світу з босом в кінці – вони слугують головним геймченджером механік. На кожній мапі буде щось унікальне – десь це болота сповнені пульсуючими м’ясними рослинами що вибухають, десь це вітер який заморожує тебе. Карткові деки в цій грі прив’язані до територій. Тобто карти з інших територій можна використовувати, але вони будуть коштувати дорожче. Таким чином за гру доведеться зібрати як мінімум 4 деки. Але грінду і рандомного випадіння немає – карти крафтяться вручну.
Загалом бої дуже нагадують Into the breach – присутні карти які штовхають, отруюють, наносять пряму та непряму шкоду, але ігрова персонажка одна + кожен хід випадають рандомні карти з деки. Окрім карт ще є талісмани котрі можуть сильно афектити бій – наприклад талісман що дамажить але дає можливість набирати більше карт за хід. Талісмани дають за квести, квести змушують безбожно бек-трекати уже відвідані бої, що і є головним мінусом гри.
Звукове супроводження дуже кайфове – під кожну мапу (навіть не територію) є свої треки, які модифікуються в залежності від того що відбувається (не сильно але це помітно). Музичні треки зазвичай протяжні, симфонічні, сповнені усілякими тамтамами стукотами, ambient-підвиваннями та синтезаторними гулами. Воно рілі дуже талановито зроблено, походу те що грі сприяла Данський мінкульт дозволило залучити до гри якогось топового упоротого звукорежисера.
Плюси: піксель-арт, сюжет, механіки, звук
Мінуси: затягнутість, бек-трекінг, баланс трохи кульгає аж до фіналу
Проходження на 100% в мене зайняло 40 годин. Але якщо вас напрягають повторні бої то думаю можна вкластись в 25-30.
Вердикт. Візуальний стиль, цікаві бої з купою механік, звукове супроводження що ідеально вписується в сетінг і дії змусили мене відкласти усі інші ігри і пройти цей маленький покроковий шедевр. Якщо ви любите покрокові ігри то вам має сподобатись
Трейлер:
Демка:
