Дерево і Мати Вічність

А що ж Ви, дерево, схилились так?
Віки живете довгі, мабуть, й горя стільки же відали?
І не було за стільки часу, хто би Вас утішити спинився?
Чи хочете, щоб я тим був?
Чи хочете, щоб Вас утішив?

Та що я те питаю... Однаково не знаю мови шелестіння листя.

Та я, усе ж, приляжу тут, під Вами. Ви, як гадаю, не станете противитись мені, як я не став противитися часу, з яким ви давні добрі друзі.

Ляжу
Й споглядатимемо разом зорі, які за матір мають Вічність, що у кінці своїм поглине всіх своїх дітей, не омине нічого.

У таку мить, коли я сам немов стаю лісами, всі вороги стають байдужі, а сама вічність видається миттю.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Результат пошуку
Результат пошуку@Result

2.8KПрочитань
19Автори
21Читачі
На Друкарні з 14 квітня

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається