Серцю не накажеш, коли біль і горе стають нестерпними.
Людське серце - це орган, який анатомічно та функціонально розділений суцільною поздовжньою перегородкою на дві незалежні половини - праву та ліву.
Сили, про які йтиме мова, людина черпає, ймовірно, саме звідси.
ДАР - НАДІЯ - ДОПИТЛИВІСТЬ
Ми не знаємо, що на нас чекає попереду.
Щодо цього Едіт Егер, американська психологиня, наголошує, що надія - не біла фарба для маскування наших страждань.
Вона дотепно пояснює, що надія є нашою інвестицією у допитливість, у вічне "А що далі?". Усвідомлення простого факту - якщо ми здамося зараз, ми ніколи не побачимо свого майбутнього.
Але якщо я все ж таки надам перевагу надії, мій вибір впливатиме на те, чим я заповнюватиму кожен свій день.
Виникає питання, чи можна сподіватись на щось в суровій реальності, і той хто задає його, мимоволі плутає почуття надії зі схильністю до ідеалізації. Ідеалізація - це очікування від життя, що все в ньому буде справедливо, легко і по-доброму. Однак, це лиш захисний механізм, як то заперечення і омана.
Не потрібно наносити шоколадну глазур на часник, - виходить не дуже смачно. Не потрібно заперечувати реальність, не потрібно намагатися її завуалювати або прикрасити, - таким чином не вдасться досягти свободи. Надія - не маневр, відволікаючий нас від пітьми. Надія - боротьба з пітьмою.
Якщо вважати, що все марно або неможливо, так воно і буде. Але якщо діяти, то хто знає, що з цього вийде. Адже, надія - це збільшена в багато разів версія допитливості; це готовність культивувати в собі все, що може запалити вогонь, і освітити ним найтемніше.
Надія - це особливий акт уяви, достатньо сміливий.
Скрізь можна знайти причини для відчаю - його семена дають плідний врожай.
Потрібно пам'ятати, що саме невігластво - ворог надії. Але й каталізатор надії.
Мимовільне прокручування спогадів і панічний стан - таке зазвичай не минає без сторонньої допомоги. Проте не є розладом те, що ми звикли називати посттравматичним стресовим розладом - це нормальна реакція на втрату, насилля, на будь-яку трагедію. Немає іншого вороття з того, що відбулось, як змиритися
і використовувати цей досвід - як все що ми використовуємо у нашому житті - для особистісного росту і досягнення своїх цілей.
Ось та надія, яку пропонує мати психологиня, подолавша наслідки свого перебування в концлагері.
З вами теж могло трапитись щось таке, від чого ви перебували на грані смерті. Але ви не померли. Надія - це впевненість, що ви витримали все, що випало на вашу долю пережити, щоб стати гарним прикладом для інших. Стати посланцем свободи. Стати людиною, яка думає не тільки про те, що вона втратила в житті, а й про те, що в неї є, про ту роботу, яку вона покликана виконати. Практична вправа!
Уявіть, що ви прямуєте до себе самого, до своєї нової особистості.
Де проходить ваш шлях? Яка дорога і що довкола?
Ви підходите до дверей, за якими знаходиться ваша оновлена особистість. Як виглядає оселя?
Двері відчиняються.
Ви вітаєте себе з майбутнього.
Як ви виглядаєте у майбутньому? У що вдягнуті?
Обійміть себе або потисніть руку.
Запитайте в себе майбутнього, - чи є дещо про що мені потрібно знати?
ДАР - ПРОЩЕННЯ - СПІВЧУТТЯ
Едіт Егер, американську психологиню, часто запитували як вона змогла простити нацистів.
Хід її думок вражає:
- В мене немає божественної сили дарувати прощення або чистити душі від зла, відпускати людям гріхи.
Але вона відкрила в собі іншу силу, - ту, що звільнила її саму і та, що є в кожному з нас.
Коли ми стверджуємо, що не можемо простити, ми витрачаємо енергію щоб бути проти, замість того щоб бути за себе, замість того щоб витрачати її на своє життя, яке заслуговуємо.
Прощати зовсім не означає дозволяти іншому продовжувати наносити біль і шкодити. Ненормально коли хтось примушує іншого страждати.
Щодо наслідків вже вчиненого, гірко визнавати, - ніхто окрім нас самих не зцілить наші рани, не звільнить від болю.
Таке звільнення дається нелегко. Не за один день і одну ніч. Доводиться проходити через низку бажань: справедливості, помсти, вибачення і визнання вини.
Ви маєте право відчувати злість, гнів, лють. Це людські емоції. Ви людина.
Коли ми не можемо дати волю гніву, ми або не визнаємо, що стали жертвою, або відмовляємо собі в людській нормальності, - так страждають перфекціоністи, мовчки. В будь-якому випадку, ми заперечуємо реальність. Примушуємо себе жити в онімінні, вдаємо, що все гаразд. Це не звільняє від болю.
Коли до Едіт Егер приходив пацієнт, який викликав в неї враження непохитного і скутого, вона зазвичай говорила:
- Чомусь сьогодні мені хочеться покричати. Покричимо разом,?
І вони це робили.
Якщо ви боїтеся кричати на самоті, ви можете зробити це з другом або психологом.
Гнів - вторинна емоція. Він вкриває собою страх або розпач. Тому від нього важливо звільнитись, щоб розпочати найтяжчу душевну роботу - прощення себе.
Те, яким можна себе побачити, - вразливим, немічним, довірливим, - пригнічує.
Натомість є можливість обрати свободу. Полюбити себе за недосконалість, відкрити в собі людяність і цілісність.
Людяність - поняття філософське, моральне.
Цілісність особистості - це те, з чим працює психолог.
Бути цілісним значить приймати свої сильні і слабкі сторони, брати відповідальність за свої вчинки, вміти розпізнавати свої емоції і керувати ними, розпізнавати свої потреби та вміти відстоювати їх без агресії, поважаючи при цьому межі інших людей.
Цілісність - це, на жаль, не вроджена риса, а результат свідомої роботи над собою, безперервного саморозвитку та інтеграції свого життєвого досвіду в єдине здорове Я.
Щодо вміння керувати емоціями як приклад наведу "ревність", яка мандрує колективом і заважає робочим процесам, знижуючи якість продукції і послуг.
Звертайтесь у психологічну майстерню Намистини душі. Попрацюємо і над цим 🧙🏻
