Варто лиш раз поставити ногу на щаблину цієї хиткої драбини, щоб назавжди втратити глузд: думаєш, що сходиш на Олімпа, а потрапляєш в Бедлам. Віктор Гюго
Формування особистості характеризується змінами стану свідомості. Кожні 7 років, розвиваючись, людина повторює шлях пройдений людством.
В перше семиліття дитина знаходиться найближче до духовного світу, - знайомлячись зі світом, дитина вдихає в себе те божественне, що його наповнює. В цілому її стан свідомості нагадує свідомість прадавнього індуса.
Друге семиліття знаменує себе готовністю до навчання. Відбувається свідоміший дотик зі світом. Учень переходить рубікон, який розмежовує два світи. В перській міфології ця подвійність виражала себе у вірі в Ормузда і Аримана.
Починається третє семиліття. Підліток оволодіває логічно-формальним пізнанням світу.
Перед очима спливає низка прадавніх культур: єгиптяни, вавилонці, халдеї, ассирійці. Що ж спільного між цими давніми народами? Уявіть собі учня, який звертає погляд на свого вчителя або на будь-яку іншу людину, сповнену ідеалами. Ось так колись споглядали на зоряне небо посвячені тої епохи.
Коли жрець дарував посвяченій ним людині споглядання Бога, тоді вона його бачила. Такого посвяченого захоплювало почуття схоже на те, яке нас сповнює, коли в нас є друг, з яким ми довго не бачилися. Потім отримали від нього листа і бачимо знаки, залишені на папері далеким другом. Ми бачимо, що це його рука накреслила ці літери, ми бачимо сердечне почуття виражене в них. Ось таке порівняння робить Рудольф Штайнер, пояснюючи, що відчувала душа єгиптянина або халдейця у храмі містерій.
І нарешті грецька культура. Спогади про богів. Розквіт величчя фізичного. Збудовано храм. Якщо його збудовано так, що туди може увійти божественне, то до людини зійде її ідеал, її провидіння, її доля.
Вік людини після її народження збільшується: 0-7, 7-14, 14-21, 21-28…
Однак, є й інший напрям – зворотній. Вік всього людства рухається у зворотному напрямі. Сучасному людству 26-27 років. На початок шостої культурної епохи буде 21 рік.
Раніше Космос супроводжував до 48-56 в індійську епоху, до 42-48 в перську епоху, до 35-42 в єгипетсько-халдейсько-вавилонську, до 28-35 у греко-латинську, сповнюючи прадавніх людей зрілістю і мудрістю.
Тепер Космос супроводжує особистість до 26-27 років. Після 26-27 років, щоб продовжити свій розвиток у бік мудрішання, особистість самостійно докладає зусилля. Проте переважаюча тенденція - зупинка на цьому віці.
Доросла людина може займатися своїм дорослішанням свідомо, вивчаючи антропософію: виконуючи евритмію, осягаючи власну біографію, піклуючись про свою розумову діяльність, підтримуючи зв'язок з померлими, приборкуючи двійника тощо. Все це сприяє налагодженню зв'язку з вищими духовними ієрархіями, творцями світу. Чому це так важливо? Та хоча б задля здоров'я.
Особливість сьогодення, яка бере свій початок з XV століття, в тому, що людина народжується з мертвим мисленням. Його потрібно оживляти самостійно на протязі життя. Виховання дітей повинно діяти оживляючи на мислення дитини. Споглядання Мадонн Рафаеля під час вагітності.
Живе значить образне. Живе значить бачити, мати на увазі, духовне в земному оточенні. Ми називаємо троянду червоною. Прадавні греки сприймали не лише червоний колір троянди, але й думку троянди, вони сприймали дещо чисту духовне. Вони бачили янголів, найближчу до людини духовну ієрархію. Ми, сучасні люд, втратили здібність бачити духовне і як наслідок втратили образність мислення. Натомість здобули можливість прийти до свободи, з якою вже самостійно, перебуваючи на землі, наблизимось до відчуття духовного в світі.
Потрібно розуміти цілком точно, що коли зараз людина постає перед світом, вона постає перед ним з мертвим мисленням. Чи є мертвим зовнішній світ? Хоча би у передчутті людина повинна сказати собі: ні, зовнішній світ не мертвий, у кольорах, в звуках всюди хоче проявити себе живе.
Хоча б у передчутті!
Коли людина народжується, її мислення помирає. Мертвим мисленням людина сприймає виключно земне в земному. Живе ж мислення передбачає осягнення духовного в земному. Осягнення того, що все земне було творінням вищих духовних ієрархій і всередині нього струменіє духовне; окрім земного світу, який ми бачимо, існує духовний, бачення якого людство втратило, щоб здобути свободу, індивідуалізуватись. Таке осягнення духовного вже саме по собі почне налагоджувати зв'язок з вищими ієрархіями, будувати міст між земними і духовним.
Духовний світ поділяється на вищий і нижчий, відповідно вищі і нижчі ієрархії населяють їх. Людина у своєму розвитку знаходиться між ними. До нижнього належать елементарні сутності: сільфи, ундіни, гноми, саламандри - духи природи.
В міфах прадавніх народів змальовується те, як вони бачили вищі ієрархії: греко-римська підкультурна епоха - янголи;
єгипетсько-халдеє-вавилонська - архангели;
перська - архаї;
індійська - ескузіаї (духи форми).
Сучасна людина знову може знайти зв'язок з найближчими вищими ієрархіями навіть якщо вона не здібна бачити духовний світ у теперішньому існуванні, - багатьом це ще не дано. І все ж вона має можливість спілкуватися з янголами і архангелами під час сну, коли її душевно-духовне відокремлюється від тілесно-фізичного, і направляється в духовний світ. Тут її очікує зустріч з ангелами і архангелами, але вона виявляється неспроможною знайти взаємопорозуміння з ними так як все її денне життя наповнене матеріальним наскрізь. Вона не розуміє їх, і їм у свою чергу прикро.
Наше мовлення повинно бути пронизане спіритуальним, яке залишається в астральному тілі і після засинання вноситься в духовний світ. Ефірне і астральне тіла особливим чином приймають участь в нашому мовленні. Під час сну астральне тіло і Я людини знаходяться в духовному елементарному світі, звідси людський дух споглядає на більш духовний світ, наделементарний, обитель вищих ієрархій, янголів, архангелів і архаїв.
Різні духовні сили по-різному формують людське мислення. Вони приймають участь в розумовій діяльності людини. Духи особистості, архаїї, дають свободу, індивідуальний окрас, мисленню. Духи руху дають рухливість мисленню, можливість мислити творчо, придумувати, створювати щось нове. Духи форми вносять перешкоди в розумову діяльність сучасної людини. Вони консервують її мислення, яке залишається орієнтованим на суспільну думку, на традиції. Людина не старається вникнути в суть того, що відбувається; їй щось нав'язують ззовні і вона не шукає цьому глибокого пояснення, сприймає як належне.
Так ми маємо справу з новою і старою спіритуальністю. У свій час, коли людина мала атеїстичне мислення (групове, традиційне), вона бачила духовний світ, а думки буквально втікали в неї. Це керувалось духами форми.
Тепер її розумовою діяльністю піклуються духи особистості.
Це керівництво їм передали духи форми; передали його на всі, не всі захотіли, і ці, котрі не передали, створюють перешкоди тим, що неправомірно влазять в розумову діяльність людини. На цій ниві в духовному світі відбувається боротьба між духами форми і духами особистості, яка має своє вираження також тут на землі в історичних подіях. Відповідно в душі людини також ведеться боротьба між двома тенденціями - старою і новою спіритуальністю. Духи форми несуть їй мертве мислення, так як воно тепер не годиться для теперішнього часу. Люди давніх часів були наповнені духовним духовного світу, вони бачили цей духовний світ. Тепер людина повинна себе сама наповнювати духовним; тепер вона може стати духовно самостійною. Якщо раніше вона лише спостерігала божественне творіння, то тепер вона вчиться творити з себе, творити моральні імпульси, які знову пов'яжуться з космосом теперішніми хранителями думок, архаями.
Представники антропософської психотерапії вбачають у ній шлях до зміни суспільства в кращу сторону. Вони закликають навчатись по-іншому спілкуватися з людьми, інакше виражати собі зовні і інакше прочитувати повідомлення, що надходять ззовні. Це буде не просто зробити, якщо ми не наберемося терпіння. Достатнього терпіння потребує історичне дослідження. Нам ніколи жити навіть теперішнім. Що вже казати про тіні забутих предків. Налагоджуючи зв'язок з ними, а це можливо робити по-різному: згадувати мертвих, вести бесіду з ними, задавши запитання перед сном або вивчати часи, в які вони жили. Так ми допомагаємо зцілитись поколінням, що відійшли, а також чистимо дорогу тим, що тільки будуть.
Ось в таке відповідальний час ми живемо, коли наш обов'язок стає піклуватися про тих хто, вже пішов і тих хто, ще не прийшов. Знання того, що відбувається з людською індивідуальністю після смерті, ми можемо почерпнути в антропософії. Душі тих, хто недавно покинув нас, ми можемо підтримати, згадуючи про них, про їх життя тут на землі, пригадуючи, що вони говорили, що робили, як жили, якими були. Давно померлим читають вголос антропосовську літературу.
В образах, з атавізму язичники черпали свої міфи.
Перше оволодіння людиною силою уяви проявилось в створенні законів - абстракцій.
Раптом він відчув на собі гніт якоїсь жахаючої безликої сили. Яким чином боротися з чимось страшним, жорстоким, невблаганним - з законом? Він знемагав під тягарем цієї загадки. Невідомий раніше страх закрався до нього в душу, віднайшовши слабке місце в його захисній броні. Віктор Гюго
Тепер вступає в силу принцип регуляції соціального життя, заснований на здібності свідомо використовувати ті сили, які в міфотворчих здібностях людей були несвідомими або напівсвідомими, атавістичними.
Людство переповнюватимуть антисоціальні потреби, якщо воно захоче залишатися з простими абстрактними законами.
Натомість людство мало б у своєму світогляді прийти до образності, тоді із свідомої міфотворчості також виникне можливість у спілкуванні людини з людиною творити соціальне.
Те, що випромінюється від людини, що хоче реалізувати себе - це образ, який постає перед нами, коли ми спілкуємось з нею, образ особливого стану рівноваги, який виражає кожну людину індивідуально.
Підвищений інтерес, який люди мали б розвинути по відношенню один до одного, є основою соціального життя. Сьогодні ми не виявляємо особливого інтересу до інших людей, тому ми їх критикуємо, тому ми їх засуджуємо, тому ми формулюємо наші судження на основі симпатії і антипатії, а не на об'єктивному образі, який стає нам назустріч від інших людей. Це егоїстичні антисоціальні тенденції.
На противагу ним в нас також жевріє бажання формувати образ людей, з якими ми живемо, з якими зустрічаємось в житті. Для цього потрібно переглядати своє життя, згадуючи тих, хто увійшов в нього, виховуючи вас, підтримуючи дружбу з вами, чимось допомагаючи вам, можливо, навіть наносячи шкоду, шкодячи подеколи необхідним чином.
Часто-густо найважливіше з того, чим ми володіємо, виявляється залежним від того, що в тому чи іншому віці нам зустрілась та чи інша людина і, можливо, не усвідомлюючи цього, а іноді дуже усвідомлюючи, направила нашу увагу на те або інше.
Буває, що якесь зіткнення виявилось цілком доречним.
Так, нерідко буває, що людина, яка завдала нам шкоду, була нам більш корисною, ніж той, хто нам допомагав.
Переглядаючи якнайчастіше пережите життя, тримаючись міцно за переконання - як власне мало в мене підстав займатися самим собою, можна відчувати наскільки збагачується моє особисте існування, коли я звертаю свій погляд на той чи інший образ, завітавший в моє життя.
Людське братерство перестане бути абстракцією, коли ми почнемо носити в собі інших людей як самих себе, коли ми утворимо в собі образ іншої людини, який зростає як скарб нашої душі, тоді ми внесемо від нього в нашу душевну область дещо подібне до того, що ми носимо в своїй крові від тілесного брата. Основою соціального життя є спорідненість через вільний вибір.
Для соціального життя не мають значення звичні, егоїстичні, зігріваючі серце, балачки про те, що ми повинні любити наших ближніх і проявляти цю любов при будь-якій нагоді. Здебільшого ця любов виявляється страшенно егоїстичною, здебільшого люди схильні допомагати ближнім на патріархальний манер, щоб таким чином створити собі об'єкт для самозамилування, оскільки тоді можна внутрішньо досить сильно зігрітись від думки: ти зробив, ти зробив це! Часто не помічають, найбільш значна частина такої доброчинної любові являється замаскованою любов'ю до себе.
Пристрасне бажання увійти в інтереси іншої людини, в її особливі неповторні якості, сьогодні зустрічається досить рідко. Люди можуть роками спілкуватися один з одним, і знати при цьому один про одного не більше того, що стало відомо при першому знайомстві.
Що ми можемо отримати від тої чи іншої стріченої нами людини? - так зазвичай питаємо ми себе.
На противагу цьому, пригадуючи різні зустрічі, уявляючи перед своєю душею що і хто зробив для нас, ми навчимось забувати себе і відкриємо, що все, чим ми володіємо, не було би в нас, якби ті чи інші люди так чи інакше не приймали б участі у нашому житті. Згодом в нашій душі народжуватиметься бажання також і по відношенню до тих людей викликати образ, з якими ми стоїмо пліч-опліч на сьогоднішній день.
Наступний крок - розвиток здібності безпосередньо переживати зв'язок з дійсністю, яка розвивається шляхом об'єктивізації себе для самого себе. А саме, потрібно уявляти себе як іншу особистість, згадуючи попередні періоди життя. Через об'єктивізацію відокремлюють своє минуле, роблять з нього річ, об'єкт.
Завдяки цим практикам ми свідомо піклуємось про соціальні потреби і імпульси:
1) по відношенню до людей, які оточують нас в теперішній час, творимо імагінації завдяки тому, що самих себе бачимо створеними людьми, з якими мали взаємовідносини у минулому;
2) через об'єктивізацію ми збудовуємо здібність безпосередньо з самих себе розвивати імагінації, які перестають виринати з нашого єства несвідомо, тому не завжди доречно і благодійно.
Що стосується явищ природи, суспільства і взаємовідносин, нам потрібно вчитися так розглядати зовнішній світ, щоб скрізь бачити в рівновазі взаємодію: застигання і розтікання, втечі і повернення, прямолінійного і викривленого, закономірності і заперечення закономірності. Всюди в житті можна пізнати коливання. Життя неможливе без такого коливання.
Можна мати годинник з маятником, хотіти зупинити коливання, зупинити маятник, але тоді ви не зможете користуватися годинником; щоб він показував час, маятник має гойдатися. Так і в житті повинно бути це коливання маятника. Це потрібно помічати всюди.
Люди стають або скептиками, або містиками. Скептик відчуває себе вільним духом, який може в усьому сумніватися; містик відчуває себе сповненим божественного, він все з любов'ю пізнає всередині себе. Впринципі скептик - це тільки учень Аримана, а містик - це учень Люцифера. Тому що те, що йде від людства - це стан рівноваги: містичне переживання в скепсисі, скепсис в містичному переживанні. Справа не в тому, хто це, Монтень чи Августин, але в тому, щоб Августином освітити те, що є Монтенем, і завдяки Монтеню освітити те, що є Августином. Однобокість втягує людину в той чи інший потік.
Пригадую, колись у моїй сім'ї захоплювались біолокацією; мама придбала рамки, маятник, наробила діаграм, - я цим всим вчилась користуватись, мені було 11-12 років. Це те, що не увійшло в щоденник і цікаво пригадати власним зусиллям. Мені здається тим, хто цим забавлявся, антропософія неодмінно виявиться близькою.
В будь-якому разі, звертайте увагу на протиріччя, щоб щось розуміти в навколишньому світі, в особистому житті і суспільстві.
